Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Я також милувався численними медузами, серед яких зустрічалися найкрасивіші екземпляри цього класу — так звані хрізаори, характерні саме для вод біля Фолклендських островів. Іноді вони з’являлись у вигляді напівкруглої рівної парасольки, облямованої коричнево-червоною смугою, що закінчується дванадцятьма фестонами правильної форми; іноді вони мали вигляд перевернутої корзини, з якої граціозно звисало широке листя і довгі червоні гілочки. Вони пливли з допомогою чотирьох листовидних рук, а розкішна шевелюра щупалець вільно гойдалася на воді. Мені хотілося зберегти кілька екземплярів цих ніжних зоофітів. Але вони являли собою хмарку, тінь, видимість, що танула й зникала поза їхнім рідним середовищем.

Коли вдалині зникли останні вершини гір Фолклендських островів, «Наутілус» заглибився у воду на двадцять — двадцять п’ять метрів і поплив уздовж американського берега. Капітан Немо не з’являвся.

До 3 квітня ми пливли у водах Патагонії, то поринаючи в океан, то йдучи по його поверхні. 4 квітня «Наутілус» проминув широкий лиман, який утворюється дельтою Ла-Плати, і опинився на траверсі Уругваю, але на відстані п’ятдесяти миль од його берегів. Корабель увесь час тримав курс на північ, слідуючи за всіма звивинами південноамериканського континенту. З моменту нашої появи на борту «Наутілуса» в Японському морі він пройшов відстань у шістнадцять тисяч льє.

Близько одинадцятої ранку ми вже перетяли тропік Козерога на тридцять сьомому меридіані, вдалині від мису Фріо. Капітанові Немо, на велике незадоволення Неда Ленда, не подобалися ці густо заселені береги Бразілії, і він вів свій корабель з запаморочливою швидкістю.

Жодна риба чи птах, хоч би як швидко вони плавали чи літали, не могли наздогнати нас. І всі чудеса природи цих морів залишилися для нас невідомими.

Така швидкість тривала протягом багатьох днів. Увечері 9 квітня ми побачили найбільш східну точку південноамериканського материка — мис Сан-Рок. Але тут «Наутілус» відхилився од курсу і на дуже великій глибині попрямував до широкої підводної долини, яка лежить між цим мисом і Сьєрра-Леоне на африканському березі. Ця долина роздвоюється на висоті Антильських островів і закінчується на півночі величезною западиною в дев’ять тисяч метрів. У цих місцях геологічний розріз океанського дна до малих Антильських островів являє собою стрімку скелю заввишки шість кілометрів із зрізаною вершиною. На висоті островів Зеленого Мису проходить друга, не менша за розмірами стіна, яка оточувала, таким чином, весь затонулий континент Атлантиди. Дно цієї величезної долини всіяне горами, що надають мальовничого вигляду цим підводним глибинам. Я говорю про це, головним чином, на основі рукописних карт, які знаходилися в бібліотеці «Наутілуса» і які, очевидно, були складені самим капітаном Немо за його власними спостереженнями.

Протягом двох днів ми досліджували ці глибокі й пустинні води. «Наутілус» з допомогою похилих рулів пройшов глибини в усіх напрямках. Проте 11 квітня він раптом виринув на поверхню, і ми знову побачили землю, але на цей раз через гирло Амазонки, широка дельта якої вливає в море таку величезну кількість води, що на багато миль від берега вода в океані стає прісною.

Ми пройшли екватор. В двадцяти милях на захід залишалася Гвіана, французька колонія, де ми легко знайшли б притулок. Але дув штормовий вітер, і оскаженілі хвилі ніколи не дозволили б звичайній шлюпці досягнути берега. Очевидно, Нед Ленд це добре розумів, бо він нічого мені не говорив. З свого боку, я не робив ніяких натяків на його плани втечі, щоб не спровокувати його на спробу, яка б неминуче закінчилася невдачею.

Проте я досить легко компенсував цю відстрочку цікавими дослідженнями. 11 і 12 квітня «Наутілус» увесь час залишався на поверхні моря, і його сіті принесли чудовий улов зоофітів, риб і плазунів.

До сітки драги потрапило багато зоофітів, здебільшого, красиві фікталіни з родини актиній. Серед них виділялися характерні для цього району океану фікталіни-протексти з невеликим циліндричним стовбуром, увінчаним яскравою квіткою щупалець і вкритим вертикальними кольоровими лініями та червоними цятками. З молюсків тут зустрілися знайомі вже різновидності: турітелі, порфірові оливки з правильно перехрещуваними лініями, з рудими плямами всередині прозорого тіла; фантастичні птероцери, схожі на скам’янілих скорпіонів; напівпрозорі гіали, аргонавти, прекрасні їстівні каракатиці, деякі екземпляри кальмарів, яких античні вчені приєднували до різновидності літаючих риб і які звичайно служать принадою при ловлі тріски.

Серед риб цієї місцевості, з якими я ще не мав нагоди познайомитися, було багато різних видів. Підклас хрящових риб був представлений міногами, схожими на вугрів завдовжки п’ятнадцять дюймів, з зеленкуватими головами, фіолетовими плавцями, сіро-блакитними спинами і сріблясто-коричневими черевами, всіяними світлуватими цятками; райдужна оболонка ока в цих риб була облямована золотою смугою. Цих дуже цікавих риб приносить в море течія Амазонки, бо живуть вони звичайно в прісній воді. Зустрічалися тут також бугристі скати з гострими рилами й довгими тонкими хвостами, озброєні довгою зазубленою колючкою; невеликі, завдовжки в один метр, сіро-білі акули з зубами, розташованими в кілька рядів і загнутими назад, — вони відомі серед місцевого населення під назвою пантофель. Траплялися трикутні червонуваті морські чорти розміром до півметра, м’ясисті плавці яких надавали їм вигляду летючих мишей, а рогоподібний відросток біля ніздрів був причиною іншої назви їх — морських єдинорогів. Нарешті, тут було кілька видів спинорогів; деякі з них мали яскраве забарвлення кольору золота, а голова і передня частина переливалися різними відтінками фіолетового кольору.

Я закінчу цей трохи сухий, але точний перелік описом деяких костистих риб: пасанів з тупими сніжнобілими рилами й блискучими чорними тілами, озброєних довгими й тонкими іклами; довгих, до тридцяти сантиметрів, колючих сардинок, що вражали блиском своєї сріблястої луски; скумбрій з двома анальними плавцями; чорних маслюків завдовжки до двох метрів, з жирним твердуватим білим м’ясом — у смаженому вигляді воно нагадує м’ясо вугря, у в’яленому — лосося; напівчервоних губанів, луску в яких можна знайти тільки біля спинних і анальних плавців; хрізоптер, золотий і сріблястий колір яких перемішувався з рубіновим і топазовим; золотохвостих морських карасів з надзвичайно ніжним м’ясом, — присутність карасів виявлялася завдяки їхньому фосфоресціюючому блиску, і тому подібних.

Це «і тому подібних» не заважає мені розповісти ще про одну рибу, яку Консель запам’ятає надовго і по заслузі.

Одна з наших сіток упіймала різновидність дуже плоского ската, який, коли йому відрізати хвоста, має форму справжнього диска. Важив він кілограмів двадцять. Черево в нього було біле, спина — червонувата з великими круглими цятками темно-синього кольору, з гладенькою шкірою і дволопатевими плавцями. Викинутий з сітки на палубу, він одчайдушно звивався і конвульсивними рухами намагався перевернутися на