Читати книгу - "Сповідь суперниці"

спокійно. Сказав, що коли сакси погодяться добровільно вийти з укриття й здадуть зброю, їм не заподіють шкоди. Але їм доведеться вирушити в Гронвуд, де відбудеться розгляд, як і планувалося спочатку. В його замку граф Стефан Блуаський, представник короля, і єпископ Генрі Вінчестер, представник Церкви, будуть готові вислухати їхні доведення та постаратися розсудити, хто винен у цьому заколоті, хто перший підняв зброю.

— То ти готовий зрадити свій народ? — злобливо перебив його Хорса.

— Мій народ — це підвладні мені люди Норфолкширу, байдуже, нормани чи сакси. А злочинцями я вважаю тільки тих, хто підбурює народ. Цього я ані дозволити, ані виправдати не можу. Тому й домовився зі Стефаном Блуаським, що першим увійду до вас і постараюся вирішити справу полюбовно. Ви всі воїни й повинні розуміти, що війську короля нічого не варто було захопити вас зненацька й перебити, мов сонних дитинчат рисі, в темному лігвиську. Але повторюю — хто скориться добровільно, тому ніщо не загрожує. Покарано буде лише тих, кого суд визнає винними.

— Винні вже за морем, — раптом із акцентом вигукнув Ральф, виступаючи наперед. — І повірте, саме вони добряче тішаться, знаючи, що ви тут ріжете один одного.

— Ральф де Бріяр? — здивувався Едгар. — А ви звідки тут?

Та лицар не відповів на запитання. Каліченою саксонською мовою, але спокійно він розповів те, що вже повідав мені раніше: про злість Бігода та його бажання помститися графові Норфолку, про те, як Бігод умовив своїх людей вчинити напад на нормандські маєтки під личиною саксів, щоб таким чином спровокувати тих і других на різанину й примусити Едгара поплатитися за всі ці заворушення.

Хоча Ральф поволі добирав слова, часто помилявся, зміст його розповіді всі зрозуміли. Люди почали переглядатися, хтось сердито вилаявся, хтось забожився.

— І все сказане мною така само правда, як і те, що всі ми потребуємо милосердя Божого, — закінчив Ральф. І вже нормандською додав, звертаючись до Едгара: — Я готовий повторити все це перед представниками короля і заприсягтися в тому на Біблії.

Свідчення Ральфа все пояснили й розставили по місцях — і граф, і ватажки саксів це зрозуміли. Багато хто вже ладен був скласти зброю та йти за Едгаром, але знову Хорса мало не зруйнував усе.

— Невже шляхетні тани танцюватимуть під дудку якогось француза? — кричав він. — Невже покірно складуть зброю тоді, як нарешті дали всім зрозуміти, що не змирилися з владою норманів, що не є покірним овечим плем’ям, яке дозволяє обдирати себе й терпить владу поневолювачів? Чом би нам просто зараз не схопити цього зрадника Армстронга і, загрожуючи розправою над ним, не примусити війська відступити?

Обличчя в Едгара посмутнішало.

— Мені гірко, що мої одноплемінники ладні погрожувати людині, яка прийшла без зброї, сподіваючись на їхню честь. Що ж чиніть по-своєму, але знайте: у Стефана Блуаського й лицарів короля є наказ придушити заколот за будь-яку ціну. І якщо для цього доведеться пожертвувати моїм життям, життям сакса, який добровільно увійшов до бунтівників, — вони не зупиняться. Але чи врятує це вас — не знаю.

— Ні!

Цей крик сам зірвався з моїх вуст. Розштовхуючи людей поперед себе, я кинулася до Едгара. Але не встигла, хтось затримав мене. Груба рука схопила мене ззаду за волосся, закинула голову так, що я мало не впала. Я завмерла, коли побачила біля своїх очей вістря кинджала.

— А якщо ми зробимо так, Едгаре?

Це сказав Хорса.

— Якщо ми зробимо заручницею твою Фею Туманів?

Хорса відкинув мою голову назад, і я могла бачити Едгара, який стояв на купі каміння біля входу. Він дивився на мене згори вниз і в червонястому світлі смолоскипів було помітно, як змінюється його обличчя. Спочатку подив, потім хвилювання, знову подив…

Хорса тримав мене так, що я мимоволі вигнулася назад, поли моєї накидки розійшлися, стало видно обтягнутого тканиною живота. Едгар дивився на нього, і його очі розширювалися, нарешті він судомно ковтнув. Потім обличчя його стало жорстким, напруженим. Тепер він дивився на Хорсу.

— Відпусти Гіту, Хорсо.

— Це якщо я визнаю за потрібне. Агов, спокійно, спокійно, Едгаре. Стій, де стоїш.

Я відчула, як вістря кинджала Хорси вперлося мені в горло. Від страху примружилася.

А голос Хорси звучав на диво спокійно.

— Зараз ти вийдеш звідси, Едгаре, й звелиш людям короля забиратися. Інакше, присягаюся всіма чортами пекла, я особисто переріжу горло твоїй хвойді. Або ще краще — ми розпоремо її черево та подивимося, кого носить від тебе. Ти сам зможеш визначити, кого їй зробив, коли ми викинемо цей скривавлений згусток на сніг. І…

Він більше нічого не сказав. І рука з кинджалом більше не манячіла в мене перед очима, пальці, що тримали мене за волосся, розтислися. Тіло Хорси важко впало до моїх ніг.

— Хорса з Фелінга завжди був надто запальний, — спокійно мовив товстун Бранд і відкинув камінь, яким оглушив його. — Пробач, Едгаре.

У мене підгиналися ноги. Щоб устояти, я мимоволі зробила крок уперед. І миттю опинилася в Едгарових обіймах.

Це було як диво. Він обіймав мене, обіймав сильно, але й так дбайливо… І хмеліючи від щастя, я забула про всі страхи, блаженно схилила голову на хутро до його плеча. Найнадійніші, найлагідніші руки на світі обіймали мене. Едгар ніжно потерся щокою об моє волосся. Я чула його тремтяче дихання зовсім близько, розрізняла швидкі удари його серця.

— Рідна моя. Чому? Як же ти могла, навіщо чаїлася від мене стільки часу?

Я поволі розплющила очі, повертаючись у реальний світ.

— Яке це має значення? У тебе ж є дружина.

Я таки розімкнула руки, що обіймали мене.

Зуміла подивитися йому в обличчя.

— Я не була з бунтівниками, сере. Просто привела до них Ральфа, щоб пояснити все. Ральф де Бріяр допоможе вам залагодити цю справу.

Едгар мав такий вигляд, що я не була впевнена,