Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

– Я це не вдягну! – заявляю так, що, здається, нас чують усі люди в салоні.

Щоки палахкотять рум'янцем, відображення люб'язно показує, що зараз я схожа на маків колір, а не миленьку наречену.

Сукня, звичайно, красива, але занадто... відкрита та зухвала. Це весілля, а не вбрання для клубу, в якому нас так граючі звела доля.

Занадто відкриті груди, повністю оголена спина, навіть клином йде через весь поперек, трохи оголюючи ямочку між сідницями.

– Аня, це не стриптиз! Це весілля!

– Тому тут можна дозволити собі відірватися, – ні краплі не бентежиться вона, спираючись плечем на стінку примірювальної. – Зате дивись, як добре по фігурі.

Я тільки фиркаю, як розсерджений поні, та акуратно знімаю вбрання. Повелася на умовляння, приміряла – все. Але куди? Дамір та Карім – гарячі чоловіки, кров східна, отже, рідня там така сама. Не можна з'являтися у подібному! Та й, чесно кажучи, я не хочу весь час думати, що сукня будь-якої миті впаде вниз, залишивши мене тільки в трусиках та бюстгальтері. Хоча про що я? Таке плаття точно не передбачає ні того, іншого.

Одна справа для спальні, де можна пограти в різні ігри, що хвилюють кров, та інше, коли цей захід з купою гостей. Знаю, що там їх буде багато. Це мені практично нема кого запрошувати, крім Аньки, Юлі та Ірини Вікторівни, а Бахтеярови… в них багато друзів та рідні, так що…

– Ну і дарма, – гмикає Аня, – наречена має бути як найсолодша казка в найголовніший день свого життя.

– Солодка казка, а не розпусний трилер, – зауважую я. – Це різні речі.

– Полько, ти зануда!

– Ось надягнеш таке на своє весілля!

– Ну ні, це не про мене, – пирхає вона. – Чоловіки, які зазвичай цікавлять мене, вже одружені.

– Просто ти не на тих дивишся, чому б не звернути увагу на хороших хлопців, які можуть заробити гроші за допомогою рук і голови?

– Це ти на Артема, чи що, натякаєш?

– А що? Він до тебе небайдужий. До того ж з твоєї поведінки видно, що ти до нього теж!

Аня забирає в мене сукню, щось бурчить про надто проникливих подруг, які, на її думку, надто сором'язливі, та йде, щоб узяти інше.

Звичайно, Дамір дав добро використовувати його карточки як захочу, але я вирішила, що безглуздо розкидатися грошима не буду. Сама, звичайно, я б ніколи не пішла в салон, в якому перебуваю зараз, але… для цього у мене є Аня, яка чудово розуміється на моді та цінах. Тому її і взяла як оцінювача та порадника.

Біля нас, звичайно, одразу ж почали кружляти продавці та консультанти, осліплюючі медовими посмішками, але Аня досить швидко взяла ситуацію під контроль, давши зрозуміти, що якщо нам знадобиться допомога, то ми одразу за нею звернемося.

Проблема в тому, що мені нічого не подобалося. Ні, сукні були чудовими, але жодна не підходила ні до мого стану, ні до настрою. Нічого розпусного, нічого зухвалого, але й… безликого теж не хотілося.

Коли нас знову запитали та запропонували нові варіанти, я тільки похитала головою. Анька не розгубилася, потягла мене з салону і повела до наступної. Так вдало співпало, що ми пройшли повз салон краси, де працювали її знайомі, та зуміли поза графіком втиснутися із записом на зачіску та макіяж.

– Ну нічого страшного, – втішно бурмоче Аня, – будеш гарна зверху, одягнеш спортивки, може ніхто не помітить.

– Аню!

– Що Аню? – невинно плескає вона віями. – Гарна пропозиція: і зручна, і м'яка, і гладити не треба. Відчуватимеш себе як перед теликом будинку, навіть не страшно замазати шашликом.

– Ти так кажеш, ніби це перше, що роблять усі наречені на весіллі, – бурчу я.

– Хтось робить личко милашки, хтось – мінет нареченому під столом. Все залежить виключно від наречених!

– Фу, яка вульгарно!

Фісташкове морозиво підняло настрій, і на таксі ми дісталися наступного весільного салону, вирішивши, що пішки йти занадто жарко – стовпчик термометра бадьоро зашкалював за тридцять.

Потрібне ми знайшли тільки в четвертому салоні. Анька вже готова була здатися та перенести зустріч на завтра.

– Ти все вважаєш не таким. Зараз подзвоню твоєму Даміру, попрошу подарувати золоті кайданки з діамантами, та й так підеш до вівтаря, – загрожує вона.

– Ми в такі ігри не граємо, – сміюся я. – Дамір хоче мене без жодних додаткових штучок.

– Додаткові штучки, як ти їх називаєш, люба моя, – зауважує Аня, – це не для того, щоб поворушити партнера, який не збуджується, а щоб зробити ваш секс більш пікантним, от і всього.

Я відмахуюсь, щиро сподіваючись, що кінчики вух не червоніють. Я не настільки розкута, як Аня, тому на багато що реагую як зав'язаний сором. Хоча чому як? Я і є сором, нехай Дамір й працює в цьому напрямку.

Та сама сукня нам приносить співробітниця салону перед самим закриттям та пропонує приміряти:

– Спробуйте це. Воно має добре сісти і підійде до вашого дивовижного волосся.

Комплімент зовсім нехитрий, але я відчуваю, що щирий. Та й продавець така мила і молоденька, здається, ще не навчилася робити продажі заради продажу.