Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

— Не тільки. Останні двадцять вісім років господарем книги був Луїс Гейб, — похмуро підтвердила я. — А до цього його — його майбутня величність Кредігус П'ятий. Такий собі збіг.

Ед акуратно забрав у мене книгу і перегорнув сторінки:

— Лише цього запису вистачить, щоб почати ставити обом, але перш за все королю, украй незручні питання. Наприклад, якого дідька йому був потрібний підручник з артефакторики часу. Начебто Кредігус повинен захищати закон, а не гортати перед сном заборонену літературу.

— Службова потреба у рамках розслідування? — несміливо припустила я.

— Виключено, — Хорас у задумі скуйовдив волосся. — Ніхто не має права вивчати, застосовувати чи відтворювати магію часу, тим паче створювати артефакти для неї.

— Але ж королівська сім'я користується Колом Передбачень.

— Виняток, єдиний у своєму роді, — пояснила Ві. — Його й не знищили тільки тому, що застосувати коло не за призначенням неможливо. Та й зверни увагу: вмикають його при величезній кількості свідків, включаючи Архітекторів. Мовляв, дивіться, перевіряйте, все чесно, закон у безпеці.

— Може, особисті потреби? Король або канцлер можуть бути магами часу?

— Ні. Ні. І ні. За стільки років не видати себе — це нонсенс. Та й взагалі, канцлер і король знають один про одного занадто багато, один із них обов’язково скористався б цими знаннями.

— Тоді які версії?

— А хто такий Райан Еллінгтон? — поцікавився Хорас, повертаючись до вивчення списку власників підручника. — Книга належала йому майже рік, до того, як потрапила до Кредігуса, а раніше — майже чотири століття — взагалі нікому. Хоч хтось з вас чув це прізвище раніше?

Ми з Едом обмінялися поглядами і знизали плечима: на жаль, ні він, ні я нічого не згадали. Вів'єн же раптово насупилась і запекло потерла лоба:

— Ану тихо всі, — шикнула вона, — що це мені нагадує? — Вона нервово заходила по кімнаті туди-сюди. — Точно! Марсела Вальс! Ах ти ж, тролячя печінка! Це ж очевидно! — нервово розреготалася вона. — Ми всі сліпі та глухі бовдури. Згадайте, що говорила коханка короля, з чого все почалося? З розслідування та дружби трьох молодих людей у стінах університету. Трьох, а не двох! Принца, його майбутнього заклятого друга-канцлера і молодого викладача. Марсела не назвала його імені, чи сама не знала, чи не надала значення. Сказала тільки, що начебто та людина була тямущим бойовим магом. А якщо вона наплутала зі спеціалізацією, і маг був не бойовий, точніше, не лише бойовий?

— Хочеш сказати, що ця людина, Еллінгтон, справжній власник посібника з магії часу?

— Очевидно, так.

У кімнаті зависло мовчання. Я обережно зиркнула на Еда, намагаючись зрозуміти, що зараз відбувається у нього в душі, але обличчя чоловіка перетворилося на непроникну маску. Вів'єн тим часом продовжила:

— Що, коли Кредігуса до університету привело полювання на мага часу? Цілком гідне завдання для майбутнього короля, правда? Ось тільки замість ворожнечі та дотримання букви закону вийшли дружба та співпраця. Дивлячись на нас із вами, я з легкістю готова в це повірити. А потім щось пішло не так: дружба закінчилася, дороги трьох соратників розійшлися, а ми успадкували гору застарілої ненависті та приховане суперництво двох найвпливовіших чоловіків королівства.

— Я навіть здогадуюся, що саме сталося. У моєму світі є така приказка: шукайте жінку. Елейн Лодлі. Вона могла стати яблуком розбрату, – тихо промовила я, і подруга кивнула. — Якщо в інтереси держави втрутилися почуття, то це пояснило б дуже багато.

— Крім того, де цей Еллінгтон зараз і чому книга така важлива, — Хорас заклав руки за спину і замислився. — Якщо б її було достатньо, щоб розхитати владу Кредігуса, чому батько чекав стільки років?

— Мабуть, не так уже й достатньо.

— Неймовірна теорія, — заперечив Едвард, втім, не дуже впевнено. — Я можу зрозуміти і ревнощі, і чоловіче суперництво, і наявність особистої вигоди в учасників розслідування, але чому про цю історію не згадують ні газети, ні офіційні хроніки, ні слідчі, ні служба магічного контролю?

— Тому що у короля в руках величезна влада, у тому числі — над радою Архітекторів, — молодший Гейб опустився на диван поруч із Ві і втомлено заплющив очі. — Тепер я майже впевнений, що пам'ять про ті події була стерта за наказом його величності. Отже, слово батька залишилося б порожнім звуком, вигадкою. Канцлеру були потрібні докази того, що в хід історії втрутилися. Йому був потрібен маг часу, щоб розкрити правду.

Боги, як же це складно! А можна мені назад у крамничку, і нехай моїм найбільшим головним болем буде переоблік і списання поламаних запчастин?

— Леді Вів'єн, у вас знайдеться щось міцніше за чай? — поцікавився Едвард, похмуро розглядаючи візерунки на килимі.

— Звісно, ні. Я ж леді, майбутня герцогиня і, можливо, королева, — меланхолійно озвалася Ві. — Пошукайте у тому комоді, за шкатулкою з прикрасами, ліворуч. Але, якщо розкажете комусь, доведеться вас вбити.

— То я візьму?

— Та на здоров'я.