Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Коли я нічого не сказав, її погляд опустився на чоботи і залишився там. Я важко сів на пасажирське сидіння, все ще дивлячись на неї, не знаючи, що й сказати. Вона продовжувала крадькома поглядати на мене; потім нервово відвернулась. Вона все ще тремтіла.

Який би гнів чи зраду я не відчував, вони швидко випаровувалися.

Я не міг стриматись. І розсміявся. Це було не по злому, і я знав, що вона це розуміє, тому що її плечі трохи розслабилися і вона полегшено зітхнула. Потім вона теж почала сміятися. Напівсміх, напівсльози, думаю.

— Ей, Ейч, — сказав я, коли наш сміх затих. — Як справи?

— Все добре, Зі, — сказала вона. — Сонечко і веселка.

Її голос теж був знайомим. Просто не такий глибокий, як в мережі. Весь цей час вона використовувала програму, щоб його змінити.

— Ну,— сказав я. — Гляньте на нас. Ось і ми.

— Так, — відповіла Ейч. — Ось і ми.

Запала незручна мовчанка. Я секунду вагався, не знаючи, що робити. Тоді вирішив керуватися інстинктами, перетнув невеликий простір між нами і обійняв її.

— Приємно бачити тебе, старий друже, — сказав я. — Дякую, що приїхала по мене.

Вона відповіла на обійми.

— Я теж рада тебе бачити, — сказала вона. І вона справді мала це на увазі.

Я відпустив її і відступив назад.

— Господи, Ейч, — сказав я, посміхаючись. — Я знав, що ти щось приховуєш. Але я ніколи не думав…

— Що? — сказала вона, трохи захищаючись. — Ніколи не думав що?

— Що відомий мисливець Ейч, найстрашніший і нещадніший боєць на арені у всій ОАЗі, насправді…

— Товста чорна дівка?

— Я збирався сказати «молода афроамериканка».

Її обличчя потемніло.

— У мене була причина не розказувати, знаєш.

— І я впевнений, що це вагома причина, — відповів я. — Але це дійсно не має значення.

— Не має?

— Звичайно, не має. Ти мій найкращий друг, Ейч. Мій єдиний друг, якщо чесно.

— Але я все одно хотіла б пояснити.

— Добре. Але це може почекати, поки ми сядемо на літак? — сказав я. — На нас чекає довга подорож. І я почуватимусь безпечніше, коли ми покинемо це місто.

— Ми вже їдемо, аміґо, — сказала вона, заводячи трейлер.

Керуючись вказівками Оґа, ми під’їхали до приватного ангара біля аеропорту Колумбуса, де на нас чекав маленький розкішний літак. Оґ організував місце для зберігання трейлера Ейч у сусідньому ангарі. Він був її домом протягом багатьох років, і я міг сказати, що вона нервувалася, залишаючи його позаду.

Наближаючись до літака, ми здивовано витріщились на нього. Я бачив літаки в небі раніше, звичайно, але ніколи не бачив зблизька. Літаки могли дозволити собі лише багаті люди. Цей Оґ може дозволити собі найняти для нас три літаки і оком не кліпнувши, а це було свідченням його шаленого багатства.

Літак був повністю автоматизованим, на борту не було екіпажу. Ми були самі. Спокійний голос автопілота привітав нас на борту, а потім сказав пристебнути ремені і приготуватися до зльоту. За декілька хвилин ми злетіли.

Ми обоє літали вперше, тому першу годину розглядали з вікна краєвиди, поки на висоті десять тисяч футів мчали на захід, в Орегон. Нарешті, коли відчуття новизни вивітрилося, я міг сказати, що Ейч готова до розмови.

— Добре, Ейч, — сказав я. — Розкажи мені свою історію.

Вона сяйнула чеширською усмішкою та зробила глибокий вдих.

— Спочатку все це було ідеєю моєї матері, — сказала вона.

А потім почала розповідати скорочену версію історії свого життя. Її справжнє ім’я — Гелен Гарріс. Вона була всього на кілька місяців старша за мене. Виросла в Атланті, вихована матір’ю-одиначкою. Її батько помер в Афганістані, коли вона була ще дитиною. Її мати, Марія, працювала з дому, в онлайн-центрі обробки даних. На думку Марії, ОАЗа була найкращим, що коли-небудь ставалось з не білими людьми. З самого початку Марія використовувала для онлайн-бізнесу білого чоловічого аватара, через відчутну різницю у ставленні і можливостях, які це давало.

Коли Ейч уперше зареєструвалась в ОАЗі, вона скористалась порадою матері та створила білого чоловіка. З дитинства мама дала їй прізвисько «Ейч», тому вона вирішила використати його для своєї онлайн-персони. Через кілька років вона почала відвідувати школу онлайн, її мати збрехала в заяві про расу та стать дочки. Ейч просили надати фотографію для шкільного профіля, і вона надіслала фотореалістичне зображення свого аватара, якого створила за власними рисами.

Ейч розповіла, що не бачилася і не говорила з матір’ю після того, як пішла з дому на своє вісімнадцятиріччя. Це був день, коли Ейч розповіла матері про свою сексуальну орієнтацію. Спочатку вона відмовилася вірити, що її дочка гомосексуалка. Але Гелен зізналась, що вже майже рік зустрічається з дівчиною, з якою познайомилася онлайн.

Пояснюючи все це, вона вивчала мою реакцію. Я насправді не був здивованим. За останні кілька років ми з Ейч обговорювали наше взаємне захоплення жіночими формами безліч разів. І я навіть заспокоївся, дізнавшись, що Ейч мене не обманювала принаймні у цьому.

— Як твоя мати відреагувала, коли дізналася, що у тебе є подруга? — запитав я.

— Ну, виявилось, що вона мала власний набір укорінених упереджень, — відповіла Ейч. — Вона вигнала мене з дому і сказала, що більше ніколи не хоче бачити. Деякий час я була бездомною. Мешкала в різних притулках. А зрештою заробила на арені ОАЗи достатньо, щоб купити будинок на колесах, у якому дотепер жила. Зазвичай я зупинялася тільки для перезарядки батарей.