Читати книгу - "Якщо кров тече"

— Мав би піти до лікаря. Хай буде вам уроком. Щось іще?

Дрю купив хліба, м’ясну нарізку й упаковку пива.

38

Увесь бурелом з подвір’я прибрали, а сараю для інструментів наче ніколи й не було. Молодий Джекі наклав дерну, і там уже наросло свіжої трави. І якихось бадьорих квітів. Ненадійні сходинки на ґанок замінили, додали кілька нових стільців — мабуть, якісь дешевші з «Волмарту» в Преск-Айлі, але виглядали непогано.

Усередині хатинку причепурили й освіжили. Слюдяне віконце грубки протерли від сажі, та й сама грубка блищала. Як і вікна, обідній стіл та підлога з соснових дощок, котру ніби не тільки вимили, але й начистили. Холодильник знову стояв вимкнений і відчинений, знову порожній, якщо не рахувати пачки соди. Мабуть, нової. Було ясно, що вдова Старого Білла пречудово впоралася.

Тільки на поверхні коло раковини виднілися сліди життя з минулого жовтня: ліхтар, каністра палива для нього, пакуночок льодяників від кашлю «Голлс», кілька пакетиків порошку від головного болю «Ґуді», пів пляшечки «Доктора Кінга від кашлю й застуди» і наручний годинник Дрю.

Камін вичухрали від попелу. У нього наклали свіжих дубових дров, тож Дрю зрозумів, що Молодий Джекі або найняв когось прочистити димар, або зробив це сам. Дуже ретельно з його боку, але в серпневу спеку в каміні не буде потреби. Дрю підійшов до нього, опустився на підлогу й вигнув шию, щоб зазирнути в чорну горлянку димоходу.

— Ти там? — погукав він… з повною впевненістю, що там є до кого звертатися. — Якщо ти там, спустись. Я хочу з тобою поговорити.

Звісно, нічого не сталося. Він знову сказав собі, що нема ніякого щура, що його ніколи не було, але ж він таки був. Скалка не виходила. Щур був у його голові. От тільки то було не зовсім так. Чи так?

Обабіч вичищеного й вимитого каміна й досі стояли два ящики: в одному свіжа лучина, в іншому іграшки, покинуті його дітьми й дітьми тих, кому Люсі здавала будиночок за минулі кілька років. Він ухопив ящик і вивернув його на підлогу. Спочатку йому здалося, що м’якого щура там немає, і він відчув кольку нера­ціональної, але справжньої паніки. Тоді побачив, що іграшка відкотилася під виступ каміна і ніщо не визирало назовні, крім ганчір’яного заду й тонкого хвоста. Ох і потвора!

— Думав сховатися, га? — спитав Дрю. — Не вийде, містере.

Він переніс його до кухні й вкинув у раковину.

— Хочеш щось сказати? Щось пояснити? Вибачитися? Ні? Як щодо останнього слова? Раніше ти немало наговорив.

Іграшковий щур не мав чого сказати, тож Дрю облив його паливом для ліхтаря й підпалив. Коли від нього не лишилося нічого, крім задимлених, гидких на запах вигарків, Дрю відкрутив воду та облив рештки. Під раковиною знайшлося кілька паперових пакетів. Дрю зішкрябав усе, що залишилося від щура, кулінарною лопаткою і пересипав у пакет. Тоді пішов з ним до струмка Ґодфрі, вкинув його у воду й простежив, як він поплив геть. Потім сів на березі дивитися на літній день, що видався безвітряним, спекотним, розкішним.

Коли сонце почало пірнати, Дрю повернувся все­редину й зробив кілька сендвічів з болонською ковбасою. Вони вийшли сухенькі — треба було ще взяти гірчиці чи майонезу, — але їх можна було проштовхнути пивом. Він випив три банки, сидячи в старому кріслі й читаючи книжку Еда Макбейна про 87-й відділок.

Дрю подумав над четвертим пивом, але відхилив цю пропозицію. Він підозрював, що саме в тій банці міститься похмілля, а йому ж хотілося встати раненько. Він закінчив з цим місцем. Як і з писанням романів. Роман у нього лише той один, його єдина дитина, що чекала, поки він з нею остаточно розбереться. Той один, що коштував життя його другові з дружиною.

— Я не вірю в це, — сказав він, ідучи вгору сходами. Нагорі він глянув униз на велику головну кімнату, де почав свою книжку і де — принаймні недовго — вважав, що помре. — Але ж таки вірю.

Він роздягнувся й ліг. Пиво швидко приспало його.

39

Дрю прокинувся серед ночі. Спальню висріблило світло повного серпневого місяця. На грудях Дрю сидів щур і дивився на нього тими чорними випнутими оченятами.

— Здоров, Дрю.

Писок щура не ворухнувся, але голос точно долинав від нього. Під час їхньої останньої розмови Дрю був хворий і тремтів від гарячки, але цей голос він добре пам’ятав.

— Злізь із мене, — прошепотів Дрю. Він хотів збити його геть (щурнути геть, так би мовити), але з рук ніби щезла вся сила.

— Ну-ну, не будь такий. Ти покликав — я прийшов. Хіба в казках не так буває? Чим можу тобі допомогти?

— Я хочу знати, навіщо ти це зробив.

Щур сів, поклавши рожеві лапки на хутро на грудях.

— Бо ти так хотів. То було твоє бажання, пам’ятаєш?

— То була угода.

— Ох, вчений люд із коледжів з їхньою семантикою.

— В угоді був Ел, — наполягав Дрю. — Тільки він. Оскільки він усе одно мав померти від раку під­шлун­кової.

— Я не пам’ятаю, щоб ми уточнювали таку деталь, як рак підшлункової, — сказав щур. — Скажи, я помиляюся?

— Ні, але я припустив…

Щур умив морду лапами, двічі розвернувся (дотик його лап був огидний навіть крізь ковдру), а тоді знов оглянув Дрю.

— Саме так людей і обводять круг пальця такими чарівними бажаннями, — сказав він. — Вони складні. В них багато дрібного шрифту. В усіх найкращих казках це чітко показано. Я думав, ми це обговорювали.

— Гаразд, але Надін Стемпер не була частиною угоди! Ніколи не була в нашому… нашій домовленості!

— І ми ніколи не казали, що вона не може в ній бути, — відказав щур манірно.

«Це сон, — подумав Дрю. — Ще один сон, інакше не може бути. У жодній версії дійсності гризун не може задавити людину юридичним крутійством».

Дрю здалося, що сила повертається до нього, але не поворухнувся. Ще рано. Коли надійде мить, він зробить це раптово, і тоді він не просто щурне його геть з ліжка, ні. Він упіймає щура, здавить щура. Той викручуватиметься, пищатиме, точно кусатиметься, але Дрю тиснутиме, доки в щура не репне черево, а з рота і сраки не вивернуться кишки.

— Гаразд, можливо, ти правий. Але я не розумію. Я понад усе хотів книгу, а ти її зіпсував.

— Ой, бідний-нещасний, — сказав щур і ще раз насухо вмився.

Дрю мало не кинувся, але ні. Ще ні. Він мусив знати.

— До сраки твоє кривляння. Я міг убити тебе лопатою, але не вбив. Я міг залишити тебе посеред бурі, але не залишив. Я заніс тебе всередину й поклав біля грубки. Чому ти відплатив мені тим, що вбив двох невин­них людей і вкрав усю радість від закінчення єдиної книги в моєму житті?

Щур зважив це.

— Ну, — сказав він нарешті, — якщо трохи перефразувати стару приказку, ти знав, що я щур, коли заносив мене.

Дрю кинувся на нього. Він був дуже меткий, але вхопив долонями саме повітря. Щур продріботів підлогою, але, перш ніж