Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Відьми вишикувалися в лінію, обличчями до битви. Лілі витягла руки перед собою. Я перевела погляд у напрямку її долонь. Маги все ще намагалися боротися, але багато хто вже був поранений чи знесилений. Їхній бар'єр позаду Етьєна стояв міцною стіною, але коли маг здолає вартових, він спокійно промине їх тіла і вийде з іншого боку цвинтаря. Я не встигла перейнятися цією думкою, як по праву сторону, впритул до бар'єру магів, почала зводитися ще одна стіна. Вона була фіолетовою – магія відьом – такою ж сильною, як і витвір вартових. Тепер Етьєн був на 2/3 оточений щільними стінами, але пастку треба було замкнути. І тоді мені на думку спала божевільна ідея.

«Нічого не вийде», – запевняв внутрішній голос.

– Це ми ще побачимо, – вголос відповіла я.

Я попрямувала вперед, пройшла повз шеренгу відьом і зупинилася перед епіцентром бою. Я відчувала тут стільки сили. З самого початку й досі вона розтікалася у просторі – вільна, чиста, могутня, така знайома, майже рідна. Породжена зі смерті. Та, що була і моєю частиною і та, що має підкоритися мені. Це вже відбувалося. Отже, вийде і зараз.

Заплющивши очі, я відчула всю силу довкола мене, кожен потік, кожен атом, кожен імпульс і вібрацію, злилася з нею, стала її частиною. А потім відкрила очі і змусила її трансформуватися. Я бачила як, підкоряючись моїй волі, енергія перетворюється, стає осяжною і зводиться стіною – останньою частиною бар'єру, який ув’язнює в пастку Етьєна.

З боку це виглядало дивно або велично, не впевнена. Огорожа з трьох частин різних сил: магів – червоної, відьом – фіолетової та чистої енергії душ, створеної мною, – білої.

Маг стояв усередині цього незрозумілого творіння з неменшим шоком, ніж решта, включаючи мене. На моє плече ззаду лягла долоня. Я сіпнулася від несподіванки, але це була Лілі. Вона з захопленням подивилася на мене, і це було найкращою похвалою, на яку я могла чекати. Ми пішли до пастки. Тепер ніхто не боявся, що маг може втекти: такий бар'єр навіть сотня магів не проб'є.

– Що далі? – тихо поцікавилася я.

Лілі відповіла не одразу. Спочатку вона дочекалася, поки маги почали ледь чутно зачитувати якесь закляття, а потім підійшла майже впритул до бар'єру і заговорила голосно, дивлячись просто в очі Етьєну.

– А далі з нього поступово витягнуть всю енергію, доки резерв не спорожніє. І коли він стане абсолютно безпорадним, йому одягнуть кайдани, запечатані захисною магією і доставлять у ковен, де засудять і стратять. І можливо, якщо Етьєн так сильно дорожить своїми друзями, старійшини дозволять йому піти з життя так само, як інші члени Ордену тамплієрів, – я помітила, як маг важко ковтнув. Дівчина помовчала, потім з мрійливою усмішкою і поглядом, спрямованим на обрій, промовила: – Майдан Незалежності давно не бачив вогнищ.

Над землею засяяв багрянцем світанок. З'явилися перші промені сонця, знаменуючи початок нового дня.

Мене знову знудило. Я намагалася цього уникнути, але Лілі навідріз відмовилася, не зваживши мої благання та попередження. Після важкого дня та безсонної ночі вона не хотіла йти через все місто пішки. Тож ми знову скористалися порталом. Цього разу було легше. Чи то озвалася відсутність нормального прийому їжі, чи це залежало від чогось іншого, але вирвало мене всього раз і швидко відпустило.

Ми сиділи у величезному кабінеті. Лампи були вимкнені, у вікна пробивалося слабке ранкове сонце, тож кімната була занурена в напівтемряву. Нам принесли гарячий чай та навіть модні трикутні сендвічі. Бракувало тільки ковдри та фрази з Шерлока: «Я в шоці, ось на мені ковдра».

Лілі сказала, що ми в головному офісі ковена, але я продовжувала називати це штаб-квартирою, так звучало солідніше.

– Якщо старійшинам уже подали повноцінний звіт про те, що сталося на цвинтарі й у тебе в школі, впевнена сюди прийде Реджі і почне вмовляти тебе приєднатися до ковена, – несподівано сказала Лілі. – І обов'язково тиснутиме на страх: переконуватиме, що самій тобі буде небезпечно і все таке.

Говорила вона тихо й ніби насмішкувато, але в голосі майнуло занепокоєння. Можливо, вона хотіла мені щось сказати, але не наважувалася.

– Чому ти так думаєш?

– Тому що банші рідкість, я це вже казала. А такі сильні, як ти – взагалі ексклюзив, – саркастично кинула вона. Її усмішка трохи згасла і вона продовжила: – Я маю на увазі, що у нас давно не бачили когось, хто зміг би впоратися з такою кількістю привидів, та й з такою легкістю підкоряти енергію загиблих. Вони захочуть тебе до своєї «команди».

– Як ти думаєш, мені варто погодитись?

– Не знаю, – різкіше, ніж було слід, випалила Лілі. – Це твоє рішення, я не можу тобі радити. Є безліч переваг як бути в ковені, так і звільнитися від нього.

За чверть години до кабінету таки зайшли. Цього чоловіка я впізнала одразу.

– Вибачте, що змусив вас чекати, – з порога бадьорим голосом почав він. – Мене звуть Реджинальд, можна просто Редж.

Маг привітно посміхнувся. Весь його зовнішній вигляд, як і минулого разу, був з голочки: новий шикарний костюм, дорогий годинник, запонки з зображенням дерева (як і у вбитого старійшина), стильна укладка та гарний чоловічий парфум.

– Зараз почнеться, – дивлячись у підлогу, фиркнула Лілі.

Реджі кинув швидкий погляд на дівчину, але потім повернув його до мене.