Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

— Гаразд. Дякую. Приємних кримських вражень.

— Спасибі. На все добре.

«Ось так, шановні, — почав міркувати, — у день смерті Оксані Мірошник шість разів дзвонив… стриптизер. Та ще й Вольф. Ну, дивина. Чого б це? Невже захотів стриптиз показати? Приватний танець. Смішно. Тоді навіщо? Загризти? Він же Вольф. Ще раз смішно. Знову робота для Бондаренка та його друзів».

Набрав головреда.

— Що там у тебе? — запитав той після з'єднання.

— Шукаємо стриптизера з псевдонімом Вольф. Це з його телефону дзвонили Мірошниковій дружині в день загибелі. Його дзвінок — передостанній. Останній, як ти знаєш, від Свідерського.

— О’кей. Але дещо пізніше. Трошки зайнятий.

— Гаразд.

«А у нас знову вовк, — продовжив роздуми. — І Червона Шапочка. Чого тільки не вигадають, щоб із грошиками потоваришувати… Вольф… Знову крутимося довкола цієї тварини… У тому-то й річ, що тільки крутимося. Рухаємося колом. А до центру ніяк не звернемо… Цей Вольф подзвонив перед Свідерським. І його дзвінок стерто. А Свідерського — залишено. Ось так. Значить, убивця хоче, щоб ми знали тільки про Антоніо. А про вовчика-братика в шкіряних трусиках — ні. Отже, нас уперто ведуть за Свідерським…»

Дзвінок від Бондаренка пролунав за півгодини.

— Ти сидиш чи стоїш?

— Сиджу, — насторожено видав Лисиця.

— Чудово. Тоді тримайся міцно за те, на чому сидиш.

— Уже.

— Стриптизер Вольф, у миру Станіслав Горбатюк, зник… 9 серпня.

— Овва!

— Отож!

— Усе вирівнюється, Сергійку. І сценарій вимальовується такий самий, як і з Ольгою Довгань. Це серія. І вбивця — один на двох.

— Не поспішаєш із висновками?

— Відчуваю, все саме так. Можу, звісно, й помилятися. Але чомусь здається, що ні.

— У такому разі треба шукати зв’язок.

— Якщо маніяк, то його немає. Окрім самого маніяка.

— А якщо ні?

— Ворожіння на кавовій гущі, — сказав Богдан. — Треба шукати. Суперник слизький, наче олією намащений. Такий собі Рауль ле Буше. По-київськи… Голими руками не візьмемо.

— Ти забуваєш продовження. Наступного року після олійної катавасії Піддубний протримав того афериста навколішки більше сорока хвилин. Поки він не визнав поразки.

— І правильно. Катюзі по заслузі. Ми свого теж навколішки поставимо. І якщо не раніше, то пізніше.

— Однозначно. Шкода тільки твоє море, якщо пізніше.

— Уб'ю.

— Не вірю.

— Чому?

— Поважаєш Кримінальний кодекс.

— Це точно. А вже потім — тебе.

— Підхід правильний. До речі, де нова стаття?

— Та якось не до неї… — згадав Дарину, але розповідати не став. Слід обдумати. Проаналізувати. Перемити кісточки всьому, що сталося… А сталася трагедія. Знову не пощастило в коханні. Тепер, за формулою, пощастить у смерті! Б-р-р-р, який жах. Неправильна формула. Виводимо нову. Не пощастило в коханні — пощастить в розслідуванні. Майже рима. Ось. Така більше до душі. Треба відсвяткувати. Де наш смачненький коньячок?

Велика пляшка «Hennessy» поділилась смакотою з далеким родичем. А кришталевий фужер щедро передав усе Богданові. Хоча ні. Не все. Кілька бурштинових крапель залишив на денці. Щоб водилося. Забобонний…

Наступний день. «Nokia» вимагає уваги вже зранку. У компаньйони вкотре прагне головред. Апарат видає мелодію й висвічує прізвище з особливим натхненням. Наче відчуває всю очікувану важливість дзвінка.

— Проснувся, вільний художнику? — із непідробною радістю видихнув Бондаренко.

— Майже. Але непогано б подрімати ще, — озвучив нездійсненну мрію. Одну з небагатьох, слава Богу.

— Облізеш, — перетворив нездійсненність на абсолют. — Не до сну зараз. Знайдено зв’язок між Довганем і заступником міністра. Вони знайомі. Разом бувають у сауні. Кожної суботи навідуються до Гостомеля. До оздоровчого комплексу «Капрі». Підтримують хворму. З такими статками тисячу років жити хочеться. А ще краще — вічно… До їхньої компанії ще входять генерал у відставці Гжицький і бізнесмен Купріянов. Останньому ця «хвірма» і належить. Такий-от клуб за інтересами. Невідомо, правда, за якими.

— У таких людей інтереси завжди одні. Інакше б вони не були «такими людьми».

— Це точно, — погодився Бондаренко. — Думаю, без екскурсії до Гостомеля тобі не обійтися.

— Уже запрягаю. І… — дякую за інформацію.

Люба Асікс раділа зустрічі. Натхненно взяла галоп одразу ж, як тільки опинилася на Кільцевій.