Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

вони перенесли порожню скриню до купе Тесли, блокувавши при цьому коридор на добру хвилину, бо вже під час операції з’ясувалося, що навіть подвійний compartiment не вмістить великої подорожньої скрині, чотирьох живих осіб й одного трупа, — спершу, отож, випроводилася mademoiselle Філіпов, утікаючи на посипаний жорствою і камінням перон станції Новоніколаєвськ (колишня Станція Об). Утрьох узялося пакувати Ніколу Теслу в скриню. Довелося також закрити й заслонити вікно, що виходило на одноповерхову споруду двірця, де тепер, з нагоди проходження Транссибу, зібралася, либонь, половина волостей Імперії і панувала достоту ярмаркова метушня. Обоє дверей під стрімкими фронтонами було широко відчинено, в низьких вікнах сиділи службовці та інші дармоїди, а на пероні й поміж коліями кружляли продавці й поштові аґенти, инородцы з азіатськими обличчями, в європейському вбранні та племінному одязі зі шкур, а в садку праворуч, за набіло помальованим парканом, галасували напівдикі дворняги, заглушаючи навіть жахливий скрегіт іржавої дрезини, що поволі тяглася другою колією з трійцею парадно вбраних у мундири железнодорожников на платформі. До того ж локомотив аж ніяк не згас і не замовк; посвистуючи, крекчучи й повискуючи, тручи сталлю об сталь, із якоїсь причини він щохвилини шарпав усім складом, дюйм туди, дюйм сюди, але й цього могло вистачити: заґавиться людина, втратить рівновагу й впаде у скриню в обійми трупа, писком уперед. Замкнулося вікно, тож станційний гармидер трохи принишк, але зате в купе миттєво зробилося нестерпно жарко, душно й парко. Тіло винахідника, дякувати Богу, ще не засмерділося. Проте Олєґові було потрібно небагато, — маючи масивну тушу, він одразу ж задихався, лицо в нього зблідло, на м’ясистому чолі виступив піт, і вже от-от у глазах білки йому назовні обернуться, уже коліна під ним угиналися, — він впустив віко скрині, вагон смикнувся, Олєґ знепритомнів. Але оскільки він впустив віко скрині, то впав, на щастя, не на труп, а вже на замкнуту скриню. Довелося приводити охранника до тями. Час підтискав. Знову відчинилося вікно, не відсуваючи фіранок. Знову завили собаки, заревів паровоз, розкричалися люди. Пан Фоґель спробував перевернути Олєґа на спину, щоби мати змогу дати йому ляпасів, але завдання виявилося непосильним для сивочолого поліцейського. Тільки-но Олєґ повернувся навскіс на опуклій кришці, ноги його роз’їхалися у боки, кумпол ударився об стільницю, з кишені посипалася махорка, мідні та срібні монети, — тоді вхопилося Олєґа за комір, але його руки опали на килим, ноги роз’їхалися ще більше, й посеред окутої залізом труни Ніколи Тесли стирчав тепер величезний зад охранника, ліва півкуля, права півкуля, водяні балони, що напинали чорний шевйот, і тільки-но потяг смикався, одразу перекочувалися ними чергові хвилі й здригання, а коли розлючений понад людське терпіння Павєл Владіміровіч Фоґель узявся приводити його до тями ляпасами, б’ючи ритмічно то в ліву, то в праву півкулю, Олєґ Івановіч, поволі притомніючи, непристойно підстрибував на тій скрині, грюкаючи нею і зачіпаючи за меблі в купе, аж вирив довгі подряпини на дверях шафи й розчавив скинуту на підлогу попільничку, стукаючи-грюкаючи, як проклятий.

— Мертвого б розбудив! — вигукнув свято обурений пан Фоґель, потрясаючи над головою спрацьованою правицею. Розсміялося.

Потім тягнулося ту скриню уздовж ешелону Транссибу по вкритому жорствою пероні; негайно з’явилися послужливі носильщики, проте їх відштовхнули, лаючи останніми словами. Опритомнілий Олєґ тягнув скриню спереду, старий Фоґель допомагав іззаду. Mademoiselle Філіпов поквапилася попередити Стєпана. Важко було узгодити кроки, скриня небезпечно колихалася, чулося, як усередині обертається й оббивається тіло серба, його довгі кінцівки й пташина голова. Належало перенести вантаж якомога швидше, перш ніж причепиться котрийсь із пасажирів, хтось знайомий із люксу: дріботілося у напівбігу. З іншого боку, — власне отой поспіх міг усе зрадити.

Так, наче річка Об була природною межею погодного фронту, небо над Новоніколаєвськом втратило похмуру свинцеву барву, і яскраво засвітило сонечко, проливши на двірець, на його білу будівлю, білий паркан, білу жорству, білий пісок — лавину сліпучого світла. Були такі місця, такі напрямки погляду, на яких білість, помножена на білість, випалювала з óбразу будь-які колір і форму, і діапазон, і споглядалося тоді в нескінченно глибокі отвори в матерії світу, в огнища гарячого небуття — тут, тут, там, поєднані мережами відблисків, нитками сонячних променів — понад дахом двірця, за садом, у хмарах над Новоніколаєвськом, на шибі вагона, в перспективі залізничної колії. Чмух, чмух, чмуфф, так із білого ніщо виринула брила локомотива, який поволі сунув бічною колією, — мружилося очі, дивлячись просто на нього, поруч із плечем засапаного Олєґа — спершу брила, потім із затримкою засмоктані в білість, довгі крижлізні веселки, арки й бульбашки мерехтливих кольорів, що вкривали паровоз, мов надуті вітром вітрила чотирищоглового ґалеона; й що більше паровоз віддалявся від сонячного стовпа, то потужніше обростав багатобарвними веселками, поки не зрівнявся з останнім вагоном Транссибу, й тоді розгорнув повний такелаж акварельних міражів, десять, двадцять, тридцять метрів над трубою, а також у формі широко розставлених на два боки крил: неповоротка вугільна машина у ґлорії метеликових зблисків. То був локомотив, повністю виготовлений із крижліза. То був локомотив повністю розроблений для крижліза: не копія старих машин, а действительно нова машина. Тієї миті вперше побачилося у такому масштабі технологію епохи Криги. Її естетику вже провістив Ґросмайстер — але то було не просте знаряддя, яке можна взяти в руки; то був л ь о к о м о т и в. Тонкі, наче виготовлені з папіросного паперу, кола з подібними на павутину спицями оберталися обабіч чорної гусениці, кожне удвічі вище від неї; вигнутий лускатим черевцем дах паровоза, здавалося, висів на осях тих коліс. Труба не виростала посеред чола чорного хробака — вона параболічно розмотувалася від лівої скроні, єдиного вцілілого рогу бестії. З неї видобувався сірий дим, починаючи від двох третин висоти, не б’ючи вгору одним струменем, а розсіюючись за древком комина широким прапором. Асиметрія машини була очевидною у кожному її елементі, навіть вікна було розтягнуто навскіс її фронтальної частини, вони нагадували вовчі слíпні: шиби в них раз відбивали світлі зблиски, іншого разу виявлялися абсолютно прозорими, щоб стрімко затягнутися чорнильними ляпками, а вже за мить — строкатими калейдоскопами. То мусило бути оте славетне морозне скло, яке бачилося у Варшаві лише як ексклюзивну прикрасу, оте мороскло: його годі розбити, можна тільки розтопити. Ліхтарів було два, той, що праворуч, більший і розміщений вище. Язик відгортачки стримів понад рейками не менш ніж на три аршины перед холодовозом, ажурним шлейфом випереджуючи цю панцирну панну. Над змієподібним переплетенням відгортачки, над ліхтарями й вікнами крижано лиснів двоголовий орел