Читати книгу - "Лють"

Енджі подивилася на нього знизу вгору. Гола лампочка створювала навколо його голови ореол. Вона повернулася, побачила Джезмін, побачила кров у дівчинки в роті й мертвий погляд її очей.

— Енджі, — прошепотів Майкл, проводячи пальцями по її обличчю й нижче, по тілу.

Вілл так торкався до неї дуже давно. Чому він перестав до неї торкатися? Відколи вона його відштовхувала?

Майкл знову схилився над нею, і його вага притисла її до землі.

— Будь ласка… Прошу тебе, не треба…

Він знову її поцілував. Вона перенесла вагу на праву руку й потягнула якомога сильніше лівою, щоб розтягти мотузку. М’язи в животі затремтіли, у легенях забракло повітря, а шкіра полізла з руки, мов рукавичка. Він заштовхував язик далі їй у горло, зуби стукалися об її зуби. Енджі відчувала, як труться одна об одну потрощені кістки у правому зап’ястку. Біль був такий нестерпний, що вона врешті піддалася йому, пропустила цю червону хвилю через усе своє тіло.

Майкл сів на п’яти і придивився до неї.

— Ні, — на видиху промовила Енджі. — Господи, ні…

Вона відчувала, що от-от знепритомніє. Не могла з цим боротися. Повіки затремтіли. Перед очима все попливло.

Він притисся до неї міцніше. Його збуджував її біль.

— Зніми її, — важко дихаючи, прошепотіла вона. — Зніми маску.

Він похитав головою.

— Я хочу тебе бачити.

— Ні.

— Вілле, — пробурмотіла вона.

Де був Вілл?

— Що?

Вона потрусила головою, закліпала повіками, зробила все, щоб лишатися при тямі.

— О, Вілле…

— Це не Вілл. — Вільною рукою Майкл стягнув з себе маску і жбурнув на землю. — Це Майкл. Це я з тобою таке роблю.

— Вілле.

Він крутонув її голову, примусив дивитися собі в очі.

— Хто з тобою таке робить, Енджі?

— Вілл…

— Дивися на мене, — жорстко повторив він. — Дивися на мене, Енджі.

Він іще міцніше притис її до підлоги. Енджі застогнала, відчувши, як зсуваються поламані кістки.

— Допоможи… — прошепотіла вона.

Голос уже погано слухався.

— Нумо, — сказав Майкл. — Клич на поміч.

— Ні… — Енджі заборсалася під ним, застогнала: — Будь ласка, не чіпай мене… будь ласка…

Він кинув ножа і заходився розстібати ґудзик на джинсах. Він саме засовував руку в штани, аж раптом вона підвелася і з силою вгатила його лобом у лоб.

Удар Майкла приголомшив, і поки він приходив до тями, Енджі встигла підхопити ножа лівою рукою. За мить вона повалила Майкла на долівку і тепер тримала ножа біля його горла.

— Ти, тупий гандон, — просичала вона, бризкаючи йому на обличчя слиною і кров’ю. — Скло на сходах. Я перерізала мотузку об скло.

Він мовчав, але вона бачила відповідь у його очах. Ні.

Її тіло тряслося від люті, коли вона сильніше притиснула лезо до його шкіри. Майкл не відсахнувся, не опирався. Брутальний ґвалтівник, несамовитий убивця — і отак просто здався.

Скільки чоловіків, подумала Енджі. Скільки чоловіків закарбувалися в її свідомості, з їхніми викривленими в посмішках ротами, коли вони їй засаджували, з їхніми великими руками, якими вони так стискали їй зап’ястя, що наступного дня руки в неї боліли чи не більше, ніж між ногами?

Навіть якби Джезмін пощастило вибратися звідси живою, у неї усе життя стояло б перед очима лице цього виродка, вона б відчувала на собі його руки щоразу, коли її торкався інший чоловік. Навіть якби вона того чоловіка кохала. Навіть якби вона хотіла того чоловіка більше за всіх на цілому світі, то однаково, заплющуючи очі, бачила б Майкла.

Найгірше було не зґвалтування. Найгірше було жити після нього.

— Енджі!

Угорі пролунав гучний удар, полетіли тріски. Хтось виламав вхідні двері.

— Енджі! — заволав Вілл. — Де ти?!

Вона наблизила обличчя впритул до Майкла, змусила його дивитися в очі й зашепотіла:

— На тобі, оце поцілуй, гівнюк смердючий, — і загнала ножа йому під ребра.

Майкл розтулив рота, Енджі зробила те саме. Вона закричала так, що кров холола у венах, витягла ножа й знову засадила його по саме руків’я. І заволала:

— Рятуйте! Я тут, унизу!

Вона витягала лезо й заганяла його знову і знову, і кричала, поки не захрипла.

— Вілле! Ми тут! Унизу!

— Енджі! — Двері в підвал вигнулися, бо Вілл намагався висадити їх ногою.

— Вілле! — благально застогнала вона, прокручуючи лезо в животі у Майкла. — Рятуй!

Три постріли, й замок вилетів з дверей. Енджі скористалася ножем, як важелем, щоб посунути Майкла, і саме тоді по сходах загупали кроки.

Вілл ухопив Майкла ззаду і жбурнув його об стіну, як мішок зі сміттям.

— Енджі! — Вілл так важко дихав, що майже не міг говорити. — Він тебе поранив? Як ти? — Він намагався забрати в неї ножа, але її пальці не розтискалися. — Тобі боляче? Маленька, скажи хоч щось.

— Вілле, — прошепотіла вона, бажаючи торкнутися його обличчя, стерти сльози, що градом лилися з очей.

— Усе добре, — сказав він, ніжно розтискаючи їй пальці, щоб забрати ножа. — Тепер усе буде добре. Я з тобою.

— Вілле…

— Твої руки, — шоковано промовив він. — Що він зробив з твоїми руками?

У підвал зайшов ще хтось. Вона побачила чоловіка, який біг сходами униз. Джон Шеллі. Він зупинився перед нижньою сходинкою. Подивився на Майкла й перевів погляд на Джезмін, наче не міг вирішити, що робити.

— Енджі. — Вілл ніжно пригорнув її до себе. І вона його не зупинила, хоча біль від цього був нестерпний. — Ох, Енджі.

Джон підійшов до дівчинки. Перевірив пульс, оглянув рану на голові.

А Енджі не могла відвести погляд від Майкла. Вона хотіла, щоб він її бачив, хотіла, щоб її обличчя переслідувало його.

Він лежав, розплющивши очі. Кліпнув — раз, двічі. На підлозі перед ним збиралася кров, неначе з його тіла витікала річка. Легені наповнювалися повітрям, і на губах виступали рожеві прозорі пухирці. Повітря свистіло крізь дірки, що їх Енджі пробила у нього в грудях.

Він знав, що з ним відбувається.

Його це жахало.

Вілл притисся губами до її лоба.

— Усе добре, — прошепотів він. — Усе буде добре.

Майклові повіки затремтіли. Він закашлявся власною кров’ю, і підвалом покотилося булькання. Нижня щелепа безсило відвисла, підборіддям униз поплив тонкий струмок крові.

Енджі склала губи бантиком і послала йому прощальний поцілунок.

Розділ 39

13 лютого 2006 року

— Ти, — все, що змогла сказати Лідія Ормвуд, коли відчинила двері й побачила на порозі Джона і Джойс.

Майклова мати добре збереглася на старості років (чи принаймні витратила для цього достатньо грошей). Джон знав, що їй під сімдесят, але шкіра в неї на обличчі була