Читати книгу - "Шістка воронів"

Інеж почула кроки й брязкіт — на танк вилазили хлопці. Звисаючи вниз із купола, з’явилася Джасперова голова.

— Ти даси мені покермувати?

— Якщо ти наполягаєш.

Вона відсунулася, щоб хлопець міг сісти за панель керування.

— Ох, привіт, любий, — сказав він радісно. Натиснув на інший важіль, і броньована машина навколо них здригнулася і, здається, повернулася до життя, вивергаючи чорний дим. «Що це за монстр такий?» — замислилася Інеж.

— Цей шум! — крикнула вона.

— Це двигун.

Раптом вони рушили, хоча поруч не було ані сліду коня.

Згори залунали постріли. Вочевидь, Вілан знайшов відповідні ручки.

— Заради святих, — сказав Джаспер Інеж, — допоможи йому прицілитися.

Дівчина протиснулася ближче до Вілана в куполоподібну башточку й націлила другий маленький кулемет, допомагаючи опустити кришку, коли за огорожу увірвалися вартові.

Джаспер розвертав танк, задкуючи так далеко, як це було можливо. Вистрілив раз із міномета. Міна розірвала скло загорожі, пролетіла через коридор і влучила в кільцеву стіну позаду нього. Бризнули біла курява й уламки каміння. Джаспер вистрілив знову. Друга міна важко гупнулася в ціль, і кам’яною стіною побігли тріщини. Він зробив у стіні виїмку значних розмірів, але це ще не був отвір.

— Готові? — крикнув стрілець.

— Готові, — хором відгукнулися Інеж та Вілан і пірнули під башточку міномета. У Вілана від скла чесалися щоки й шия. На обличчі в нього сяяла усмішка, і Інеж схопила хлопчика за руки й стисла їх. Вони увійшли до Льодового Двору метушливо, наче щури, а вийдуть із нього, як армія, — живі чи мертві.

Інеж почула гучне «гур-р-р-р»: механізм розвертався, дзенькаючи й брязкаючи. Танк заревів, цей звук був схожий на грім, захоплений пасткою металевого барабана. Він лементував, щоб його випустили назовні. Танк повернувся на своєму гусеничному шасі й різко стрибнув уперед. Вони газували, нарощуючи імпульс, швидше й швидше. Машину підкинуло — мабуть, вони виїхали з-за огорожі.

— Тримайтеся міцніше! — гукнув Джаспер, і танк врізався в легендарну, неприступну стіну Льодового Двору з гуркотом, від якого звело щелепи. Інеж і Вілан впали назад до кабіни.

Вони вирвалися. Гуркали собі по дорозі, а позаду затихав лязкіт гвинтівок.

Інеж почула пихтіння. Випрямилася й подивилася вгору. Поруч сміявся Вілан.

Він виліз із ніші купола й озирався на Льодовий Двір. Коли дівчина приєдналася до нього, вона побачила дірку в кільцевій стіні — темну пляму серед усього того білого каменю, крізь неї вибігали чоловіки й намарне стріляли в пилюку, що підіймалася за танком.

Вілан схопився за живіт, фиркаючи від сміху, і показав униз. За ними тягнувся стяг, котрий застряг у танковому шасі. Попри плями бруду й сліди від пороху, Інеж досі могла розібрати слова «СТРИМАКТ ФІЄРДАН». Фієрданська міць.

40

Ніна

Вони з’явилися з темряви, просякнуті водою, вкриті синцями, відхекуючись у яскравому місячному світлі. Ніні здавалося, що її всю добряче відлупцювали. Залишки баліну зібралися липкими грудками в кутиках рота. Від сукні майже нічого не залишилося, і, якби вона не була так відчайдушно, очманіло щаслива, що жива й може дихати, могла б перейматися тим, що стоїть боса й майже гола в ущелині північної річки, а до гавані й безпеки залишається ще півтори милі. Ніна почула, як десь далеко продовжують галасувати дзвони Льодового Двору.

Кувей викашлював воду. Матаяс витягав із мілини кульгавого непритомного Каза.

— Святі, він дихає? — налякалася Ніна.

Матаяс не дуже ніжно перевернув хлопця на спину й почав натискати йому на груди, докладаючи більше зусиль, ніж було необхідно.

— Я. Мав би. Дати. Тобі. Вмерти, — бурмотів він між натисканнями.

Ніна підповзла по камінню й стала навколішки поруч із ними.

— Дай мені допомогти, перш ніж зламаєш йому грудну клітку. Він має пульс? — Вона притиснула пальці до хлопцевого горла. — Є, але згасає. Розстібни йому сорочку.

Матаяс допоміг стягнути уніформу дрюскеле. Ніна поклала одну руку на бліді Казові груди, зосередившись на хлопцевому серці й змушуючи його скорочуватися. Другою рукою дівчина затисла йому носа й притримувала розтуленими вуста, намагаючись вдихнути повітря в легені. Більш досвідчені Корпуснійці могли б за допомогою власних сил просто випарувати з нього воду, але Ніна не мала часу, щоб злитися на брак підготовки.

— Він житиме? — поцікавився Кувей.

«Я не знаю». Дівчина знову притислася своїми губами до Казових, регулюючи дихання згідно з ударами, яких вимагала від хлопцевого серця. «Ну ж бо, ти, гнилий злодію з Бочки. Ти вибирався й із небезпечніших халеп».

Вона відчула тріпотіння, коли Казове серце набуло свого власного ритму. Потім хлопець закашлявся, груди йому звело судомою, а з рота полилася вода.

Він відштовхнув Ніну від себе, ковтаючи повітря.

— Іди геть від мене, — прохрипів, витираючи рукою в рукавичці рота. Казові очі були розфокусовані. Здавалося, він дивиться просто крізь неї. — Не чіпай мене.

— Ти в шоці, дем’їне, — втрутився Матаяс. — Ти ледь не втопився. А мав би втопитися.

Каз знову закашлявся й здригнувся всім тілом.

— Утопитися, — повторив він.

Ніна повільно кивнула.

— Льодовий Двір, пам’ятаєш? Неймовірне пограбування? Смерть була поруч? Три мільйони крюґе чекають на тебе в Кеттердамі.

Каз змигнув, погляд його прояснився.

— Чотири мільйони.

— Я подумала, що це приведе тебе до тями.

Бреккер поскріб руками обличчя, мокрий кашель досі роздирав його груди.

— Ми зробили це, — сказав він зачудовано. — Джел творить дива.

— Ти не заслуговуєш на дива, — похмуро заперечив Матаяс. — Ти спаплюжив священний ясен.

Каз звівся на ноги, злегка похитуючись і слабко втягуючи повітря.

— Це символ, Гелваре. Якщо ваш бог такий тендітний, може, варто пошукати собі нового. Нумо вибиратися звідси.

Ніна підвела руки.

— На здоров’я, невдячний негіднику.

— Я подякую вам, коли ми будемо на «Феролінді». Рушаймо. — Він уже видряпувався на брили, котрі збиралися в зморшки з дальнього боку ущелини. — Дорогою можете пояснити, чому наш видатний шуанський учений скидається на одного із Віланових шкільних друзяк.

Ніна похитала головою, зненацька захоплена роздратуванням і захватом. Можливо, оце і все, що потрібно, щоб вижити в Бочці. Ніколи не зупинятися.

— Він — друг? — скептично запитав Кувей шуанською.

— Час від часу.

Матаяс допоміг дівчині звестися на ноги, і вони рушили слідом за Казом, повільно просуваючись угору скелястою стіною ущелини, яка мала привести їх до іншого кінця мосту вгорі, трохи ближче до Дієрнгольма. Ніна ніколи не почувалася такою виснаженою, але не могла дозволити собі відпочити. Вони отримали трофей. Просунулися далі, ніж будь-яка інша банда. Вони підірвали будівлю в самому серці