Читати книгу - "Війна з Росією"

— Я розумію, Петре Петровичу, — Вронський дипломатично назвав майора на ім’я й по батькові, — я розумію, що зазвичай не заведено, щоб один майор віддавав накази іншому, але, на жаль, мені більше нічого сказати. Мене відрядив сюди сам президент, тому я прошу вашої повної підтримки. Ця місія має стратегічне значення для Росії. Звідси і завдання для загону спецпризначення. Коли я доповідатиму генералу Кіркорову, то скажу, що тут, у вас, я знайшов усе в першокласному порядку. Але зараз, будь ласка, відкличте свої патрулі на базу. Водночас я буду просити, щоб ваші сили швидкого реагування були готові виступити негайно після відповідного наказу, і ще прошу подвоїти охорону на вишках.

Після неприємного, але передбачуваного порядком дзвінка до штаб-квартири Лужин мусив визнати, що в нього немає іншого виходу, окрім як підкоритися, і тому попрямував у свій кабінет, щоб залити горілкою своє невдоволення.

Тим часом Вронський у супроводі старшого прапорщика Дмитра Прокоповича Разуміхіна провів рекогносцировку на місцевості в безпосередній близькості від бази, ретельно вивчаючи карти і аерофотознімки, які привіз із Калінінграда. Місцевість відповідала його плану якнайкраще. Найбільш імовірно, що супротивник наближатиметься з боку лісу, на північ від периметру. Це мало забезпечити його краще прикриття і наблизити до командного бункера. Висновок Вронського, що саме бункер був метою нападників, додатково підтвердила доповідь зі штаб-квартири про те, що дрон із прямим інфрачервоним випромінюванням вловив джерело тепла в лісі за п’ять кілометрів на північ від бази.

«Ось так, — подумав Вронський. — Ці покидьки вже наближаються... і цього разу вони від мене не втечуть».

Вже через годину після закінчення розвідки майор зібрав команду.

— Хлопці, ласкаво просимо на операцію «Бородіно», — промовив він, звертаючись до команди спецпризначенців, яких Разуміхін щойно зібрав у конференц-залі охоронного пункту. — Насамперед — про підготовчі заходи. Ми розділили вас на чотири групи: дві стрілецькі, озброєні 7,62-міліметровими легкими кулеметами «Печеніг» і 30-міліметровими гранатометами АГС-30, а також звичайною стрілецькою зброєю та гранатами. Далі — група «Корда», обладнана, як ви розумієте вже з її назви, моєю улюбленою зброєю — 12,7-міліметровими великокаліберними важкими кулеметами «Корд», красенями, які неодноразово рятували мене від неприємностей під час другої чеченської війни. І, нарешті, четверта — резервна група. Зауважте також, що я позначив деякі назви на карті, щоб не надсилати координатну сітку.

Він зробив паузу, щоб бійці могли зробити нотатки і перевірити свої карти.

— Наше завдання: захопити британську диверсійну групу, коли вона дістанеться табору. Мені більше нічого додати. Наскільки я знаю, старший прапорщик Разуміхін надав вам повну розвідувальну картину раніше. Але головне — я хочу, щоб британського офіцера взяли живим. Ми оточимо групу з усіх боків і накриємо їх вогнем. За моїм наказом вступить резервна група і візьме їх в полон. Робіть, що треба, аби схопити їх усіх, але президент хоче, щоб офіцер був живий і в телевізорі мав фотогенічний вигляд. Тепер переходимо до завдань. Перша стрілецька група: ви повинні налаштувати автоматичні наземні сигнальні датчики уздовж південного краю лісової смуги, щоб захопити диверсантів, коли вони наблизяться до мінного поля. За моїм наказом ви відкриваєте вогонь з того місця, яке маєте підготувати на південному краю лісової лінії.

Друга стрілецька група: ви повинні діяти як група відсікання, готова до обстрілу з позиції в чагарнику на північний схід від мінного поля. Знову ж таки, розвідайте і підготуйте позицію, що дасть змогу запобігти відступу із зони захоплення. — Вронський показав на карті, де їм буде краще розташувались.

— Далі. Група «Корда». Ви розташуєтесь у вишках по периметру загорожі, ось тут. Потім за моїм наказом відкриваєте вогонь по противнику, щойно він потрапить у зону захоплення. Я планую бути з вами на одній із вишок. Для всіх вас: вогонь «Корди» — ваш сигнал до відкриття вогню. І, нарешті, моя резервна група. Я хочу, щоб ви були готові вийти з задніх воріт по периметру огорожі й захопити противника за моїм наказом, коли він буде вже нейтралізований. Якщо диверсанти діятимуть так, як я очікую, вони увійдуть в зону захоплення, яку ми підготували для них, потраплять у пастку між мінним полем і сторожовими вишками по периметру й будуть оточені двома групами. Ми притиснемо їх там і, коли вони усвідомлять, що треба здатись або померти, захопимо у полон.

На завершення Вронський зупинився на розкладі та інших інструкціях — коротко, щоб у бійців залишилось достатньо часу на розвідку та зайняття своїх позицій.

Вся організаційна робота була проведена. Вронський знав, що попереду довга ніч. У нього було вже багато таких ночей. Чекати у м’якому кріслі й пити каву з вартовими в командному пункті було набагато приємніше, ніж лежати у вогкому лісі, як він це робив останній раз, коли намагався захопити цих диверсантів. Та в будь-якому разі, він має перебувати поблизу своєї команди і відстежувати сейсмічні та пасивні інфрачервоні зображення, що передаються з автоматичних наземних сигнальних датчиків. Крім того, майор мав слухати загальну радіомережу озброєної охорони, щоб бути в курсі всіх подій. Коли все почнеться — як він очікував, сьогодні чи завтра вночі, — йому доведеться бігти з командного пункту вгору сходами до сторожової вишки разом із групою «Корда». З вишки добре видно весь район захоплення, а також обидві зони відсікання. Саме звідти він керуватиме операцією.

Коли Вронський повернувся на командний пункт, то одразу ж зрозумів: щось було не так. Зображення на екранах спостереження за майданчиком, де стоять «Іскандери», якийсь час зависало, потім воно розпалося на невеликі квадратики, а згодом і зовсім зникло. Екрани комп’ютерів показували тепер хвилясті лінії з психоделічними візерунками божевільних кольорів. Із радіо долинали лише гучне гуркотіння і «білий шум». Зв’язківці відчайдушно перевіряли свої радіоприймачі. Тільки одна група повідомляла про відсутність перешкод. Це були бійці, що спостерігали за автоматичними наземними сигнальними датчиками, які працювали на іншому, ніж сигнали радіостанцій, діапазоні хвиль.

— Анатолію Миколайовичу, — покликав Вронського Разуміхін, — у нас реальна проблема. Всі радіокомунікації раптом вийшли з ладу. Замкнена телесистема, що покриває майданчик з «Іскандерами», ніби збожеволіла, а комп’ютери в мережі командного пункту, здається, вийшли з ладу без явних причин. Ще гірше те, що ми щойно почули з нижнього ядерного командного бункера: ядерна система «Казбек» С2 не працює, а «Периметр» — резервна відмовостійка система — не реагує на команди. Схоже на те, що ці системи перехоплені мережею ворога.