Читати книгу - "Затемнення"

миттю розплющивши очі. Інстинктивно він відкотився з холодної підлоги до мене. Я ледь не задихнулась, коли він навалився на мене всією вагою свого тіла. А потім вагота раптово зникла. Я відчула, як здригнувся один із кілків, на якому був закріплений намет, коли Джейкоб ударився об нього. Зусібіч лунало гарчання. Едвард припав до землі поперед мене, і я не могла бачити його обличчя, але з його грудей вихоплювався страшний рик. Джейкоб також прихилився до землі, все його тіло тремтіло від ричання, яке лунало крізь зціплені зуби. Ззовні намету від скель відбивалося луною загрозливе гарчання Сета Клірвотера.

— Припиніть, припиніть це! — заволала я, незграбно протискуючись поміж них. Місця в наметі було так мало, що мені було досить простягнути руки, аби торкнутися грудей обох суперників. Едвард поклав мені руку на талію, готовий будь-якої миті посунути мене зі свого шляху.

— Припиніть це негайно! — наполягала я.

Під моїм впливом Джейкоб почав трохи заспокоюватись. Тремтіння зменшилось, але його зуби і досі були оскалені, а очі не припиняли слідкувати за Едвардом. Сет і далі гарчав — довгим безперервним звуком, як заставка до напруженої ситуації, що настала в наметі.

— Джейкобе? — спитала я, дочекавшись, коли він нарешті погляне на мене. — Тебе поранено?

— Звісно ж, ні! — прошипів він у відповідь.

Я повернулась до Едварда. Він дивився на мене, вираз його обличчя був злим та суворим.

— Це було негарно. Тобі слід вибачитись.

Його очі розширились від огиди.

— Ти жартуєш — він же ледь не задушив тебе!

— Це тому, що ти скинув його на підлогу! Він зробив це ненавмисне, до того ж зовсім мені не зашкодив.

Едвард, протестуючи, застогнав. Повільно він звів очі, щоб перехопити погляд Джейкоба. Це були погляди ворогів.

— Вибач мене, пес.

— Нічого страшного, — відповів Джейкоб, додаючи уїдливості до свого голосу.

Незважаючи на те, що вже було не так холодно, як раніше, температура все одно була дуже низькою. Я склала руки на грудях.

— Ось, візьми, — промовив знову спокійний Едвард. Він підняв з підлоги Джейкову куртку й накинув наверх моєї.

— Це ж Джейкова, — спробувала заперечити я.

— У Джейка є хутряна шуба, — нагадав мені Едвард.

— Якщо ви не проти, я просто знову скористаюся спальним мішком, — проігнорував його зауваження Джейкоб, обійшов нас і заліз у спальник. — Я не зовсім був готовий прокидатись. Сьогодні в мене була не найліпша ніч.

— Це була твоя ідея, — байдуже промовив Едвард.

Джейкоб скрутився калачиком і вже заплющив очі. Він мирно позіхав.

— Я не мав на увазі, що це була не найліпша ніч у моєму житті. Я просто хотів сказати, що трохи не виспався. Я вже гадав, що Белла ніколи не замовкне.

Я здригнулась і уявила, про що я могла базікати уві сні. Варіанти були жахаючими.

— Я радий, що ти задоволений, — пробубонів Едвард.

Джейкові темні очі швидко розплющились.

— А хіба ти не добре провів ніч? — самовдоволено запитав він.

— Не можу сказати, що це була найгірша ніч у моєму житті.

— Гадаю, вона входить в першу десятку, чи не так? — знов спитав Джейкоб, продовжуючи насолоджуватись моментом.

— Можливо. Джейкоб посміхнувся і заплющив очі.

— Але, — продовжив Едвард, — навіть якщо б учора вночі я міг зайняти твоє місце, вона б не очолила десятку найкращих ночей у моєму житті. І не мрій.

Джейкоб розплющив очі, ривком підвівся, його плечі були напружені, а очі пильно дивились на Едварда.

— Знаєш що? Мені здається, тут забагато люду…

— Не можу не погодитись.

Я штовхнула Едварда ліктем під ребро — тепер, мабуть, у мене буде синець.

— Тоді, думаю, я посплю трохи пізніше, — скривився Джейкоб. — Та й у будь-якому разі мені потрібно поговорити з Семом.

Він на колінах поповз до виходу і схопився за язичок блискавки.

Біль пронизав мій хребет і поповз униз у напрямку шлунку — я раптово збагнула, що це може бути останній раз, коли я його бачу. Він повертається до Сема, повертається, щоб боротися з юрбою кровожерливих вурдалаків-перволітків.

— Джейку, стривай, — кинулась я за ним, і моя рука опустилась, щоб ухопити його долоню.

Він відсмикнув руку, перш ніж я встигла торкнутися.

— Будь ласка, Джейку. Ти не залишишся?

— Ні.

Його відповідь була холодною та різкою. Я знала, що на моєму обличчі відбився весь біль, який я відчувала, тому що Джейк пом’якшав, і напівусмішка з’явилась на його вустах.

— Не хвилюйся за мене, Білко. Зі мною все буде гаразд, як зав жди, — він силувано розсміявся. — До того ж невже ти гадаєш, що я дозволю Сетові зайняти моє місце в зграї, отримувати все задоволення і всю славу? Ага, розігнався, — він пирхнув.

— Будь обережним…

Він вислизнув із намету перш, ніж я встигла закінчити речення.

— Облиш це, Белло, — почула я його бурмотіння, коли він застібав намет ззовні.

Я розрізнила звук кроків, що віддалялися, але потім стало на диво тихо. Вітер більше не скаженів. Можна було почути ранкові співи пташок десь у горах — і більше нічого. Джейкові кроки також стихли.

Я закуталася в свої куртки і притулилась до Едвардового плеча. Ми довго мовчали.

— Скільки ще? — нарешті спитала я.

— Аліса сказала Сему, що все почнеться десь приблизно за годину, — м’яко, але похмуро відповів Едвард.

— Ми будемо разом. Незважаючи ні на що.

— Незважаючи ні на що, — погодився він, і його очі звузились.

— Я знаю, — промовила я, — я також за них боюся.

— Вони вміють за себе постояти, — запевнив мене Едвард, навмисно додавши в голос безтурботності. — Я просто не люблю пропускати всі веселощі.

Знову він про веселощі! Мої ніздрі роздулися.

Він поклав руку мені на плече.

— Не хвилюйся, — запевнив він мене і поцілував у чоло.

Ніби можна було примусити себе не хвилюватися!

— Звісно, звісно.

— Хочеш, щоб я тебе розважив? — видихнув він і пробігся своїми холодними пальцями по моїй вилиці.

Я мимовільно здригнулась — ранок досі був холодним.

— Може, не зараз, — відповів він сам собі, забираючи руку.

— Є й інші шляхи розважити мене.

— Що б ти хотіла?

— Ти міг би розповісти мені про десять своїх найліпших ночей, — запропонувала я. — Мені цікаво.

Едвард засміявся.

— Спробуй здогадатися.

Я похитала головою.

— Є забагато ночей, про які я не знаю, ціле століття не відомих мені ночей.

— Зумисне для тебе зроблю коло пошуку вужчим. Всі мої найкращі ночі трапились відтоді, як я зустрів тебе.

— Справді?

— Так, справді — сподіваюся, що в нас їх іще багато попереду.

Я трохи поміркувала і відповіла:

— Я можу пригадати лише свої найкращі ночі.

— Вони можуть бути однаковими, — підбадьорив він мене.