Читати книгу - "Нескінченна історія"

- І однак, - прошепотів він, - копальня образів існує якраз для таких, як ти. Для людей, які не можуть знайти дороги до джерела, до Живлющої Води.

- І що ж це за образи? - допитувався Бастіян.

Йор заплющив очі; якусь хвилину помовчав. Бастіян уже збирався перепитати, коли гірник зненацька зашепо­тів:

- Ніщо у світі не зникає безслідно. Чи з тобою бувало так, що тобі щось снилося, а прокинувшись, ти не міг зга­дати, що саме?

- Так, - відповів Бастіян. - Навіть дуже часто.

Йор у задумі кивнув. А тоді підвівся і жестом запросив Бастіяна іти за ним. Перш ніж вийти з хижки, він міцно схопив Бастіяна за плече і зашепотів йому на вухо:

- Але жодного слова, жодного звуку, зрозумів? Те, що ти зараз побачиш, - плоди моєї багаторічної праці. Будь- який звук може тут усе знищити. Тому мовчи і намагайся ступати якнайтихіше!

Бастіян кивнув, і вони вийшли з хижі. За нею височіла дерев’яна вежа з підйомником - копер, з-під копра в глиби­ни землі стрімко вела власне шахта. Вони проминули копер і вийшли в безмежну широчінь снігів. І тут Бастіян побачив образи: ці картини лежали просто на снігу, наче коштовно­сті на білому шовку, як розсипи самоцвітів на безцінних клейнодах.

Вдивившись, він збагнув, що то тоненькі, як павутин­ка, таблички, виготовлені з чогось, що нагадувало слюду; і були вони прозорі й кольорові, різні за розміром і за фор­мою, прямокутні та округлі; декотрі - надщерблені, інші - цілі й неушкоджені, ще якісь - завбільшки як церковний вітраж або крихітні, мов мініатюри на табакерках. Вони лежали рядами, посортовані за розмірами і за формою, і ці ряди простягалися аж за виднокрай неозорої білої пустелі. Зображення на цих табличках були дивні й незрозумілі, • собливо на перший погляд. Були там якісь загорнуті у плащі постаті, що, здавалося, летять кудись, сидячи у ве­ликому пташиному гнізді, були віслюки в суддівських ман­тіях, були годинники, які плавилися і розповзалися, наче розтоплений сир, були маріонетки, які стояли на безлюд­них, хоч і яскраво освітлених, майданах. Були тут фантас­тичні обличчя і голови, мозаїчно складені з фігурок тварин, були й інші, у чиїх рисах вгадувалися краєвиди. Одначе траплялися там і цілком звичайні зображення: чоловіки, що жнуть збіжжя, жінки, які сидять на балконах. Гірські села і морські краєвиди, баталії і циркові вистави, вулиці та кімнати, і весь час - обличчя, обличчя, обличчя: старі й молоді, мудрі й простакуваті, блазенські й королівські, ра­дісні й похмурі. Були тут і страхітливі, жаскі зображення, і навпаки - кумедні, веселі та жартівливі. Картини страт, танки смерті сусідили з образками молодички на моржі чи носа, який походжає собі вулицею, а всі з ним вітаються.

Чим довше Бастіян ходив між рядами образів, тим менше розумів, у чому їх сенс, чому вони тут і що означа­ють. І лише в одному він не сумнівався: на цих картинах можна побачити все без винятку, хоч іноді зображення по­єднувалися якось украй химерно.

Година за годиною проходжалися Йор та Бастіян поміж рядами слюдяних табличок, аж нарешті над широкою сні­говою рівниною засутеніло. Відтак вони повернулися до рудокопової хижі. Щойно за ними зачинилися двері, Йор тихо запитав:

- Чи було серед них щось таке, що здалося тобі знайо­мим?

- Ні, - відповів Бастіян.

Гірник посмутнів і похитав головою.

- Чому ти питаєш? - допитувався Бастіян. - Що це за образи? Чому я повинен впізнати котресь із цих зображень?

- Це забуті сни зі світу людей, - пояснив йому Йор. - Сон, якщо він уже приснився, не може просто так зникну­ти, перетворитися у ніщо. Але коли людина, якій він прис­нився, відразу ж його забуває, - як ти гадаєш, де він тоді опиняється? Тут, у глибинах нашої землі. Саме у надрах

Фантазії, тонесенькими-тонесенькими верствами, одна по одній, відкладаються забуті сни. І що глибше копаєш, то щільніше вони лежать. Ціла Фантазія стоїть на підложжі з забутих снів.

- Невже там є і мої? - все ще не йняв віри Бастіян.

Йор лише кивнув.

- І ти вважаєш, мені треба їх знайти? - випитував далі Бастіян.

- Треба знайти хоч би один. Одного цілком досить, - відказав Йор.

- Але навіщо? - допитувався Бастіян.

Рудокоп повернувся до нього лицем, освітленим тепер тільки неяскравим пломінцем домашнього вогнища. Його сліпі очі, як і на початку, дивилися крізь Бастіяна, немовби прозираючи в безмірну далечінь.

- Послухай, Бастіяне Бальтазаре Букс, - мовив він, я не люблю багато говорити. Тиша мені значно миліша. Але зараз я тобі щось скажу. Ти шукаєш Воду Життя. Ти хотів би навчитися любити, щоби змогти знайти дорогу і повер­нутися у свій світ. Легко сказати - любити! Живлюща Вода запитає тебе: «А кого?» Бо ж не можна любити просто так, загалом, аби тільки любити. До того ж, ти забув усе, крім свого імені. Але якщо ти не відповіси на це питання, то не зможеш напитися Живлющої Води. Тому допомогти тобі може лише твій забутий сон, якщо ти його тут відшукаєш, якраз цей віднайдений образ і приведе тебе до джерела Жи­влющої Води. Однак за це тобі доведеться забути останнє, що в тебе ще залишилося: себе самого. А це означає, зокре­ма, важку і марудну працю. Запам’ятай мої слова, гарне­нько запам’ятай, тому що я ніколи більше їх не промовлю.

Після цього він ліг на свій лежак і заснуй. Бастіянові ж не залишалося нічого іншого, як задовольнитися твердою, холодною долівкою. Та йому це не дошкуляло.

Коли наступного ранку він прокинувся, весь задубілий, із закляклими руками і ногами, Йора вже не було. Ймовір­но, він спустився у Яму Мінроуд. Бастіян сам налив собі миску гарячої юшки, яка зігріла його, але здалася не надто смачною. Її солоність чомусь нагадала Бастіянові смак сліз і поту.

А тоді він вийшов і почав знову бродити безкраєю сні­говою рівниною, між рядами образів, проминаючи тисячі картин. Він уважно вдивлявся в них, розглядаючи одну за одною, бо тепер уже знав, що від цього залежало, але так і не зміг знайти жодної, яка хоч якось би його зачепила. Сер­це у нього так і не тьохнуло, всі образи були йому цілковито байдужі.

Надвечір він побачив, як Йор піднімається в кошику з шахти копальні. За плечима він мав ношу - щось на кшталт полички, на якій лежали кілька різних за розміром табли­чок тонесенької слюди. Бастіян мовчки рушив за ним, а той пішов по рівнині. Зайшовши далеко-далеко углиб засніже­ної просторіні, Йор украй