Читати книгу - "Бог Світла"

Отож ті, що слухають, повинні думати, ніби оте щось схоже на мак, на воду, на сонце, на те, що вони їдять, і на те, що вивергають із себе. Їм здається, ніби вогонь схожий на все те, що називав чоловік, який його бачив. Але самі вони вогню не бачили й не можуть знати, який він насправді. Вони можуть тільки знати про нього. Але ось вогонь знов і знов приходить у світ. Усе більше і більше людей його бачить. Минає час, і вогонь стає таким же звичним, як трава, хмари або повітря, яким вони дихають. Вони бачать, що він схожий на мак, але не мак, схожий на воду, але не вода, схожий на сонце, але не сонце, схожий на те, що їдять, і на те, що викидають, але він не те, він різниться від усього того, окремо взятого, або він усе те водночас. Отож вони дивляться на це нове щось і вигадують нове слово, аби його назвати. І називають його «вогонь».

Коли ж вони здибають людину, яка ще вогню не бачила, й заговорять з нею про вогонь, то вона не втямить, що вони мають на увазі. Тоді вони, в свою чергу, почнуть їй пояснювати, на що схожий вогонь, знаючи з власного досвіду, що кажуть їй не всю істину, а тільки частину слів, хай би навіть назвали вони всі слова, що існують на світі. Та людина має сама побачити вогонь, вдихнути його запах, погріти коло нього руки, зазирнути в його серцевину — або так і лишитись навіки в невіданні. Отож слово «вогонь» нічого не означає, слова «земля», «повітря» й «вода» теж нічого не важать. І слово «Я» не має значення. Жодне слово не є важливе. Проте людина забуває дійсність і пам’ятає слова. Що більше слів вона пам’ятає, то розумнішою вважають її товариші. Вона дивиться на великі зміни, що відбуваються у світі, але не бачить їх такими, як бачила людина, яка споглядала світ уперше. Назви речей злітають з її уст, і вона всміхається, смакуючи їх; вона гадає, що пізнає? речі з їхніх назв. Але й досі трапляється щось таке, чого донині не бувало. І сприймається й досі як чудо. Пишний обпалений цвіт опадає, лине потоком на край світу, вивергаючи попіл буття — і нема жодної з цих речей, що їх я назвав, а є все заразом, є сама дійсність, себто Безіменність.

Отож я від вас вимагаю: забудьте свої імена, забудьте мої слова ту ж мить, як я вимовлю їх. Додивляйтеся радше до Безіменності в собі, яка підводиться, чуючи моє звертання до неї. Вона дослухається не до слів моїх, а до дійсності в мені, часточкою якої вона є. Це атман, він чує мене, а не мої слова. Решта все недійсне. Називати словами — означає втрачати. Сутність усього — це Безіменність. Безіменність незбагненна, вона могутніша навіть за Брахму. Все суще минається, одначе лишається сутність. Отож ви сидите, оповиті сном.

Сутність снить сном форми. Форми тлінні, а сутність вічна, вона снує нові сни. Людина дає найменування цим снам, гадаючи, що полонила сутність, бо не відає, що волає до недійсності. Оце каміння, ці стіни, тіла людей, що сидять коло вас, — це ті самі маки, вода, сонце. Вони є сни Безіменності. Вони є вогонь, коли завгодно.

Буває, з’явиться сновидець, який усвідомлює, що він снить. Він може до певної міри керувати матерією сну, підпорядковуючи її своїй волі, — або може прокинутися, досягти більшого самопізнання. Якщо він обирає стезю самопізнання, то слава його буде велика, і сяятиме він зіркою у віках. Якщо ж він піде шляхом Тантри[20], об’єднавши Сансару[21] й Нірвану, житиме й далі у світі, осягаючи його, то стане могутнім поміж повелителів снів. Його могутність може бути спрямована і на добро, і на зло, це як подивитись, — хоча й ці визначення також безглузді — поза межами поняття «Сансара».

Однак жити в Сансарі означає підпадати під вплив могутніх винахідників снів. Коли сила їхня спрямована на добро, це золота доба, а коли на зло — це час пітьми. Сон-мрія може обернутися на жаску маячню.

Писано-бо, що жити означає страждати. Так воно й є, кажуть мудрі, бо людина має звільнитися від свого кармічного тягаря, аби сягнути Просвітлення. Тому-то, кажуть мудрі, яка користь людині змагатись у мареннях зі своєю долею, яка і є тією стезею, з якої людина не повинна збочувати, коли хоче досягти звільнення? У світлі віковічних цінностей, кажуть мудрі, страждання — то ніщо; в умовах Сансари, кажуть мудрі, страждання веде до добра. Отож чи виправдано, щоб людина боролася проти тих, чия влада спрямована на зло?

Сам витримав паузу, тоді підняв голову вище й провадив:

— Цієї ночі поміж вами пройшов Бог Омани — Мара, могутній винахідник снів, чия влада спрямована творити зло. Він зіткнувся з іншим, з тим, хто вміє впливати на матерію сну інакше. Він стрівся з Дхармою[22], що спроможний вигнати Повелителя снів зі свого сну. Вони билися смертним боєм, і от вельможного Мари не стало. Чому ж вони билися — Бог Смерті з Богом— Оманником? Ви скажете: шляхи богів непізнавані. Але це не відповідь.

І відповідь, і виправдання однакові що для людей, що для богів. Добро і зло — яка різниця? — кажуть мудрі, адже і те, і те належить Сансарі. Отож послухайтеся мудрих, які навчали наш народ споконвіку, відколи людина пам’ятає себе на світі. Погодьтеся з ними, але поміркуйте також над річчю, про яку мудрі не говорили. Ця річ називається «краса». Для вас то ще одне слово, але зазирніть під його оболонку й розгляньтесь над Шляхом Безіменності.

А що є Шлях Безіменності? Це Шлях Сну. Тоді чому Безіменність снить? Цього не знає жоден, хто пробуває в Сансарі. Тому спитайте краще, чим Безіменність снить?

Безіменність, часточкою якої всі ми є, дає образи снам і снить формами цих образів. А що є найвищим здобутком будь-якої форми? Краса. Отже Безіменність — це митець. А тому головне — не проблема добра і зла, а проблема естетики. Боротися проти могутніх винахідників снів, які владою своєю чинять зло або насаджують потворність, — то не є боротися за те, чого навчали