Читати книгу - "Знаменитий детектив Блюмквіст"

«Геть усі, — відповів Андерс, — так заведено».

Єва-Лотта затулила собі вуха й сказала:

«Пхе, як ти торохтиш!»

Калле й сам розумів, що торохтить нестерпно. Справді, хоч вуха затуляй…

Калле прокинувся. Будильник! Боже, ну й дзвонить! Калле поспішив спинити їх і за хвилю зовсім прочумався. Дякувати Богу, в нього не було хвоста! Виявляється, в житті є багато за що дякувати! Та треба швидше братися до діла.

Він підбіг до шухляди. Там лежала подушечка з фарбою. Хлопець засунув її до кишені. Не забути паперу! Ну, все готове.

Калле дуже обережно зійшов сходами, поминаючи рипучі східці: він добре знає, на котрі краще не ставати.

«Усе гаразд, як кажуть злодії!» Калле справді було не страшно. Він легко переліз крізь дірку в огорожі й опинився в пекаревому садку. Яка глибока тиша! І як пахне бузок! А яблуні! Все зовсім не таке, як удень. І вікна всі темні, навіть дядькове Ейнарове!

По тілу йому пробіг мороз, коли він узявся за пожежну драбину. Вперше стало трохи лячно. Чи варто стільки морочитися через якийсь відбиток пальців? Він, властиво, не знав, навіщо йому знадобиться відбиток. «Але ж, — міркував Калле, — дядько Ейнар схожий на шахрая, а в усіх шахраїв треба брати відбитки пальців. Отже, в нього теж треба взяти. Азбука детектива», — підбадьорив себе знаменитий детектив і поліз драбиною вгору.

«А якщо дядько Ейнар не спить? Я вистромлю голову, а він гляне на мене з ліжка. Що тоді я скажу?»

Калле поліз уже трохи повільніше. «Добрий вечір, дядьку Ейнаре. Яка чудова нині погода! Я був саме надворі, і мені захотілось прогулятися пожежною драбиною!» Ні, таке не годиться. «Мабуть же, тітка Мія дала йому міцного насонного порошку», — заспокоював себе Калле.

І все ж, перелазячи через підвіконня, він почувався приблизно так, наче всовував голову в зміїне кубло.

В кімнаті було темно, але не так, щоб не можна роздивитися, куди йти. Тепер Калле скидався на боязку, цікаву ласичку, що готова чкурнути на першу ознаку небезпеки.

Он ліжко. Звідти чувся глибокий віддих. Слава Богу, дядько Ейнар спав! Калле тихенько переліз через вікно. Щомиті він спинявся й наслухував. Однак ніщо не ворушилося.

«Чи, бува, тітка Мія не дала йому трійла на мишей, бо надто він міцно спить», — міркував Калле.

Він ліг на живіт і став обережно плазувати до своєї жертви. Азбука детектива!..

Як йому пощастило! Дядько Ейнар звісив з ліжка праву руку. Тепер тільки прикласти пальця і… Але тієї миті дядько Ейнар щось промимрив уві сні й підніс руку до обличчя.

Стук-стук-стук!

«Невже в кімнаті є якась машина?» — здивувався Калле. Та це стукотіло його серце, наче хотіло вискочити з грудей.

А дядько Ейнар спав собі далі. Тепер його рука лежала на ковдрі. Калле видобув подушечку з фарбою, узяв дядька Ейнара за великий палець так легенько, наче то була жарина, й приклав його до подушечки.

— Пх-х! — засопів дядько Ейнар.

Лишилося ще вийняти папір! Ой лишенько, а де ж він? От халепа! Тут лежить його власний злочинець із намащеним пальцем, треба тільки зробити відбиток, усе йде, як по шнурочку, а він не може знайти паперу! Ні, знайшов! У кишені штанів. Калле якнайобережніше притиснув дядьків Ейнарів палець до паперу. Все. Відбиток готовий, Калле був страх який радий, наче йому подарували білу мишу або щось інше з того, про що він стільки мріяв.

А тепер нечутно відплазувати назад і перелізти через вікно. Зовсім просто!

І все так би й вийшло, як він розраховував, коли б тітка Мія не кохалася у вазонах. Половина вікна була зачинена, і з того боку на підвіконні росла в горщечку маленька скромна пеларгонія. Калле обережно підвівся і…

Першої миті йому здалося, що то почався землетрус чи якесь інше стихійне лихо, — так раптом загуркотіло в кімнаті. Аж ні — то просто впав маленький вазон!

Калле, вже випростаний, стояв спиною до дядькового Ейнарового ліжка.

«Зараз я вмру», — подумав він, та й було чого вмерти.

Кожною своєю клітиною він чув, відчував і розумів, що дядько Ейнар прокинувся. І чому б мав не прокинутись, як вазон так загуркотів, наче розвалилась ціла квіткова крамниця!

— Руки вгору!

То був дядьків Ейнарів голос, але наче й не його. Бо в ньому забриніла криця.

Завше краще дивитися небезпеці у вічі. Калле обернувся й побачив просто себе револьвера. О, подумки він уже не раз опинявся в такому становищі й ніколи не розгублювався, а метким ударом приголомшував негідника, що націлився в нього, і, кажучи: «Не так швидко, добродію!» — спритно відбирав револьвер. А дійсність виявилася трохи інакша… Калле, звісно, доводилось лякатися на своєму віку.

Наприклад, тоді, як на нього на майдані напав бухгалтерів пес або як одної зими, ковзаючись, полетів просто в ополонку. Але такого переляку, як тепер, він зроду ще не зазнав.

«Мамо!» — заволав у душі він.

— Ану, ближче! — звелів крицевий голос.

Як його ближче, коли замість ніг у тебе дві варені макаронний? Та все ж хлопець спробував.

— Що за мара? Це ти, Калле?

Криці в голосі вже не було, але говорив дядько Ейнар і далі не вельми привітно.

— Що ти тут робиш серед ночі? Кажи!

«Ох, тепер я пропав! — безгучно зойкнув Калле. — Що ж я йому скажу?»

У хвилину страшної небезпеки часом людину осяває рятівна думка. Калле враз згадав, що кілька років тому мав звичку ходити уві сні. Підводився серед ночі й гуляв собі. Мамі довелось повести його до лікаря, і той приписав Калле якісь ліки.

— Ну, кажи! — допитувався дядько Ейнар.

— Як я тут опинився? — здивувався Калле. — Як зайшов сюди? Невже я знову почав блукати уві сні? О, згадав, ви мені снилися, дядьку Ейнаре («Адже це правда», — подумав Калле), перепрошую дуже, що я збудив вас!

Дядько Ейнар сховав револьвера й поплескав Калле по плечі.

— Нічого, нічого, любий детективе. Це, певне, твої детективні химери водять тебе уві сні. Попроси маму, хай дасть тобі на ніч трохи брому, і все минеться. А тепер ходімо, я тебе випущу надвір.

Дядько Ейнар провів хлопця сходами й відчинив сінешні двері. Калле вклонився, а за мить уже прошмигнув крізь дірку в огорожі, як вугор.

— Наче вискочив з біди, — прошепотів Калле. Він почувався як людина, що тільки-но врятувалася з корабельної катастрофи. Ноги під ним якось дивно тремтіли. Він заледве видобувся сходами нагору, а