Читати книгу - "Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько"

дерево. А Півчеревичок, який сидів поруч, уважно роззирався довкола. Його погляд нишпорив по кущах, верховіттях — необхідно знайти кішок або хоч якісь ознаки їхньої присутності. Але в око не впадало нічого особливого. Все спокійно. Тишу порушували тільки два вертольоти, що кружляли над лісом.

— Мені страшенно подобаються всілякі дослідні експедиції, — сказав Півчеревичок. — Це так чудово, коли маєш змогу до чогось доскіпуватися.

Тієї миті Муфтик натиснув на гальма, і машина зупинилася.

— На дорозі сліди, — нашорошився він. — А саме вони й варті найретельнішого дослідження.

— Авжеж, — погодився Півчеревичок. — Сліди зостаються здебільшого там, де хтось ступає. Отак переважно воли й з’являються.

Друзі вилізли із фургона й роздивилися сліди, що досить чітко виднілися на піщаній дорозі.

— Кошачі відбитки, — визначив Муфтик.

— І їх тьма-тьмуща, — додав Півчеревичок. — Мені здається, що тут пробігла величезна зграя.

— Я теж такої думки, — замислено кивнув Муфтик. — Окрім того, сліди свіжі.

— Кожен більш-менш досвідчений слідопит зробив би висновок, що кішки ніяк не могли піти далеко, — висловив здогад Півчеревичок.

Скоро вони з’ясували, що сліди ведуть із лісу, трохи — стежкою, а далі знову повертають у хащі на протилежному боці від дороги. Натрапили також на жмутки вовни і шкаралупу пташиного яйця.

— Кішки скубалися через яєчка, — зауважив Муфтик. — Напевне, вони од голоду страшенно розлютилися.

Дійшовши такого висновку, Муфтик із Півчеревичком повернулися в машину і рушили далі.

Лісовий путівець ставав дедалі вужчим та вибоїстішим, так що автомобіль, гуцикаючи, ледве просувався вперед.

— Ти їхав би швидше, — стурбовано кинув Півчеревичок.

— Це просто неможливо, — покрутив головою Муфтик. — На такій дорозі легко вскочити у халепу.

— Воно-то так, — зітхнув Півчеревичок, — але уяви лишень, що буде, коли зараз нас перестрінуть кішки.

Муфтик пропустив це повз вуха.

— Боюся, що вони нападуть і без уявлення, — відповів Перегодя. — Не варто мізкувати над цим. Набагато цікавіше уявляти речі, котрі в житті не трапляються.

— А в мене таке відчуття, що сьогодні з нами скоїться Щось надзвичайне, — розхвилювався Півчеревичок. — Я передчуваю.

Муфтик підшукував слова, щоб заспокоїти Півчеревичка, та мимоволі зиркнув у дзеркальце і скрикнув:

— Уже скоїлося! Кошача зграя переслідує нас!

Півчеревичок, затремтівши, кинувся до заднього віконця. Тут і він побачив кішок, які невпинно наближалися.

Кішки, кішки, кішки… Ближче, ближче — чорні й сірі, чорно-сірі і сіро-чорні, мургасті — всі мішма. Вони грізно й люто мчали за машиною. Попереду рудий, з наїжаченою шерстю, здоровенний котисько — на думку Півчеревичка, найскаженіший і найстрашніший.

— Не видно жодного білого кота, — сказав Муфтик. — Отже, Альберта у зграї нема.

А Півчеревичок обізвався тремтячим голосом:

— Шкода, що ми без зброї. У дитинстві я мав рогатку, та якось сорока-злодійка вкрала її. Як хвацько збивав я з неї яблука та груші!

— Виходить, ти неперевершений снайпер, — захоплено сказав Муфтик.

— Авжеж, — кинув Півчеревичок, — бо коли не хочеш зіпсувати плід, мусиш поцілити у хвостик. Ох, мав би я зараз рогатку! Всипав би кішкам, що пам’ятали б до нових віників!

— Поглянь ліпше в холодильник, — порадив Муфтик, — може, знайдеться щось кинути котам. Тоді вони бодай на хвилю затримаються.

Півчеревичок рвучко одчинив холодильник.

— Лише сирки, — сказав він. — Ними кішок не віднадиш.

Муфтик спробував збільшити швидкість, але з цього нічого не вийшло: автомобіль одразу страшенно загуцикав. А кішки наздоганяли. Наближалися нестримно й загрозливо. Півчеревичок дивився у заднє віконце, і лице його дедалі блідішало.

— Рудий котисько майже поряд, — застеріг Муфтик, який весь час пильнував за переслідувачами у дзеркальце.

— Триклята сорока! — прошепотів Півчеревичок. — Злодійська пика! Поцупити саме рогатку!.. — і зацокотів зубами.

— Тобі холодно? — співчутливо спитав Муфтик. — Може, в тебе жар?

— Та ні, — пробурмотів Півчеревичок.

Муфтик застережливо звів палець, але тут же поклав руку на кермо.

— Тоді не клацай зубами, — зауважив він. — На такій дорозі можна язика прикусити.

На щастя, путівець пішов трохи рівніший, і Муфтик додав газу. Відстань між машиною і кішками збільшилася. По хвилі Півчеревичок запитав у Муфтика:

— Ти коли-небудь звершував героїчний вчинок?

— На жаль, ні, — усміхнувся Муфтик. — Моя зовнішність для цього не дуже пасує. Якось смішно: герой у муфті.

— Розумію, — кивнув Півчеревичок. — А я ще з дитинства мріяв про подвиг. Але не траплялося слушної нагоди. І зараз, коли вона врешті настала, у мене, як на зло, немає рогатки. Нині, маючи її, я став би героєм.

Кошача зграя знову почала наздоганяти машину, бо гладенький відтинок дороги скінчився і Муфтик мусив зменшити швидкість. Рудий кіт-заводіяка випередив інших на кілька десятків кроків.

— Поглянь на рудого, — сказав Муфтик. — Від люті з його очей аж іскри сиплються.

А Півчеревичок додав:

— Ех, була б у мене рогатка, то його очі не яріли б таким вогнем!

Та ледве Півчеревичок вимовив це, як рудько щосили стрибонув і, гупнувши, опинився на даху фургона.

— Ой леле! — загорлав, злякавшись, Півчеревичок.

— Ще продере покрівлю, — забідкався Муфтик.

Крізь тонке бляшане покриття виразно чулося, як рудий заводій сердито нявкотить. Саме тут Муфтик помітив попереду обіч дороги валун, і в нього майнула смілива думка.

— Тримайся! — гукнув він Півчеревичкові.

За мить праве переднє колесо гахнуло об камінь, фургон підскочив, як м’яч, аж горщики й сковороди загримкотіли, потім знову покотив путівцем. Звісно ж, кіт не утримався на рівному дахові і сторчголов беркицьнувся додолу.

Півчеревичок визирнув у заднє віконце.

— Лежить плиском і хвостом не ворушить, — зрадів він. — Катюзі по заслузі!

Кошача зграя не зважила на це — і далі гналася так само завзято, а замість рудого перед вів здоровенний, чорний, як вуглина, кіт.

— У нового ватажка мармиза ще лютіша, ніж у попереднього, — сумно зауважив Півчеревичок. — Коли б мені рогатку, неодмінно поцілив би у нього шишкою — пащека, як ворота навстіж.

— До чого тут паща? — здивувався Муфтик.

— Власне, суть не стільки в пащі, як у шишці, котрою треба влучити туди, — пояснив Півчеревичок. — Якщо шишка досить луската, вона застрягне в пащі, і кіт взагалі не зможе звести свої ікла.

— Виявляється, стріляння з рогатки — справжнє мистецтво.

— Так, мудрована це річ, — кивнув Півчеревичок. — Ти уяви, які тонюсінькі хвостики в яблук та груш. Хай буде проклятий увесь сорочий рід!

Він хотів щось додати, та злякано принишк, бо трапилося непередбачене.

Коли автомобіль повернув ще раз, ліс несподівано скінчився. І далі — ані деревця — широченне плесо. Озеро. Попереду — вода, позаду — розлючені кішки! Путівець вів до озера, звернути нікуди.

Півчеревичок знову зацокотів зубами.

— Що ж робитимемо? — прошепотів він, заплющившись.

А роздумувати ніколи.

— Кішки бояться води, — одрубав Муфтик і з силою натис на акселератор.

Із шаленою швидкістю машина помчала прямо в озеро.

ГЕРОЇЧНИЙ ВЧИНОК

Автомобіль стояв у воді, кроків за двадцять од берега. Посеред озера височів чарівний лісистий