Читати книгу - "Сповідь суперниці"

А як обурилися Бігод і Теофіль! Гуго відразу викликав Едгара на бій. І який бій! Двічі вони ламали списи, і судді, визнавши їх рівними, звеліли взятися за мечі. Та зрештою Бігод був переможений. Мені навіть стало шкода його, таким збентеженим полишав той арену. Та все-таки мені здалося, що Едгар його пощадив. Він міг кинути Гуго через бар’єр, та лише притис конем до огорожі й позбавив меча. А Теофіль! Від удару він так і вилетів із сідла. Хто б міг подумати, що такий боєць, як Тео… Але Едгар побачив силу Теофіля і бив просто в голову. Дуже складний удар, особливо, коли кінь летить щосили. І витримати його абсолютно неможливо.

А коли таким самим ударом Едгар здолав Роберта Глочестера, я навіть злякалася. Бачила, як насупився батько. Сакс Едгар насмілився перемогти на турнірі його визнаного улюбленця!

— Я не міг вчинити інакше, міледі, — казав увечері на бенкеті мій тамплієр. — У мене ж ваш шарф, і я був просто зобов’язаний боротися до останнього на вашу честь.

Ех, трісни моя шнурівка, коли це не був день мого тріумфу! Едгар увійшов до числа п’яти найкращих лицарів, і коли герольди сповістили ім’я його дами, я вибачила йому навіть перемогу над Глочестером. І звісно, зробила все можливе, аби примирити його з батьком. Я була дамою цього хрестоносця, тож мала повне право не відпускати його від себе цілісінький вечір. Ми навіть танцювали в парі. І коли я поцікавилася, звідки він знає модні па, мій лицар куртуазно відповів, що повинен був вивчити їх, оскільки його дамою стала сама Бертрада Нормандська. Який лестун! Хто-хто, а я напевне знаю, що лицар, який побував при дворах Єрусалима, Венеції і Парижа, повинен добре орієнтуватися в тонкощах етикету і моди. Та попри це мені було приємно. А ввечері я жадібно розпитувала фрейлін, які чутки ходять про нас із Едгаром при дворі. Найсміливіша — що ми вже стали коханцями. Я навіть оніміла спочатку. І раптом з подивом зрозуміла, що не відчуваю відрази. Сили небесні! Мені не було гидко! А значить, я дійсно готова стати його коханкою. Ні! Це не те, що мені потрібно. Я доконче хотіла стати його дружиною.

Уперше в житті ми з Робертом тільки сухо розкланювалися. Але мені було байдуже. Моїми думками заволодів виключно Едгар. І я зі шкіри пнулася, домагаючись прихильності батька до нього. Принаймні я не знехтувала можливістю звернути його увагу на те, що в Норфолкському графстві був би бажаний шериф-сакс.

Із Едгаром ми бачилися часто, але не настільки, як би мені того хотілося. Я щоразу з прикрістю помічала, що тамплієр має успіх у жінок. А оскільки серед них було чимало ближчих до нього за статусом, ніж королівська дочка, я побоювалася, що він серйозніше поставиться до якоїсь із цих вертихвісток. Безперечно, я його дама, але з дамами серця не часто одружуються. І як я гнівалася, коли бачила його серед інших леді! Бісів напівчернець! Уміє він бути чарівним із ними. Я почала ревнувати. Але разом з ревнощами моє бажання заволодіти ним тільки зміцніло.

Щоб бути ближчою до Едгара, я проводила багато часу зі Стефаном і Мод. Вони напевно здогадувалися про причину моєї несподіваної дружби, але мені було байдуже до їхніх думок. Зате брат мій Роберт хибно витлумачив моє несподіване зближення з Блуаською парою. І не дивно, що він поводився зі мною надзвичайно сухо, бо його стосунки зі Стефаном стали мало не ворожими. Я підозрювала, що це якось пов’язано з тією їхньою розмовою в лісі, але скільки не намагалася, так і не змогла вивідати таємниці.

Генріх Боклерк не втручався в такі сварки при дворі. Він був уже не в тому віці, щоб завдавати собі зайвого клопоту дрібними інтригами, навіть якщо вони стосувалися його найближчої рідні. Та й із наближенням Великого посту вельможі, які гостювали при дворі, почали поступово роз’їжджатися. Сумнівна радість залишатися при королі під час нестерпно нудних днів посту, коли одне богослужіння змінює наступне, і нема їм кінця-краю!

Залишив двір у Руані й Вермандуа, попередньо заручившись із Еліонорою Блуаською, і я анітрохи про це не жалкувала. Єдине, чого я побоювалася — що й Едгар поїде до того, як я все влаштую. Чи розумів він, із чим пов’язана моя увага до нього? Часом, коли я була особливо люб’язна з ним, він дивився на мене з певним подивом. Тримався приязно, але неодмінно шанобливо. До біса цю його шанобливість! Якби він був хоч трохи зухвалішим, мені б простіше було все влаштувати. А так мені доводилося мало не бігати за ним. І якщо інколи він оглядав мене з голови до ніг зухвалим чоловічим поглядом, то далі не йшов, наче розумів, що мені не рівня і його залицяння — лише данина куртуазному флірту. Але якщо він поїде…

Я мала надію на велике полювання, що його король призначив на початок лютого. На полюванні немає тієї строгої церемонності, там я зможу бути розкутішою і про все скажу своєму обранцеві.

Полювання — остання перед Великим постом розвага двору — мало відбутися в лісах біля замку Фалез. Напередодні весь двір метушливо перебрався в цей замок, знаменитий тим, що в ньому народився мій великий дід Вільгельм Завойовник.

Гін почався, як і годилося, на світанку. Єгері підняли для короля великого оленя-одинака, решті ж учасників гону належало або супроводити короля, або вдовольнятися тією здобиччю, яку наполохають ловці під час облави.

Того дня я причепурилася особливо ретельно. На мені було зручне для їзди верхи широке вбрання бордового кольору й у тон йому плащ. Волосся я заколола з боків золотими пряжками, а основна маса, схована у вишиту бісером сітку, кучерявилася позаду. І Едгар не забарився з проханням від’їхати і перемовитися віч-навіч, але я загаялася, а вже наступної хвилини до нас підскочив Роберт і досить безцеремонно звелів мені триматися якнайближче до основної кавалькади мисливців.

Чого це він раптом почав мені наказувати?

Я не встигла зреагувати, як він уже глузливо заговорив із Едгаром, цікавлячись, навіщо це тамплієрові знадобилося три