Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

Едгар Саймс звернув увагу на запис вечірньої розмови генерала і патріарха під час їхньої приватної вечері; в ході тієї розмови глухо, приховано прозвучали натяки на внутрішні незгоди у керівництві України-Руси. Ось що дослівно сказав Гайдук: «Долаючи розкол християнства, розкол глобальний, ми безпорадні перед розколом внутрішнім». Нічого конкретного, за що можна було б зачепитися, ніяких прізвищ і фактів, проте… В словах Гайдука звучали втома й розчарування — можливо, більшою мірою пов’язані з втратою його молодої дружини, матері їхнього маленького сина. Але могла існувати інша версія — кардинал та його розвідка мали визначити всі можливі варіанти розвитку подій, щоб убезпечити Ватикан від провалу Вселенського собору. Надто великим був ризик для святого престолу і високими ставки у цій грі.

Над Римом запали зимові сутінки, Ватикан спорожнів, останні відвідувачі залишили його територію. Кардинал утомлено підвівся з-за столу й зробив кілька кроків у напівтемному кабінеті. Настільна лампа у зеленому абажурі освітлювала таємні папери. Саймс ненавидів зчитувати інформацію з екрана комп’ютера, і всі матеріали йому подавали у паперовому вигляді — потім усі ці таємниці зникали у січкарні шредера.

До кімнати хтось постукав. У дверях з’явився помічник Саймса отець Варга.

— Пробачте, Ваше Преосвященство, але щойно я отримав цікаву інформацію.

— Заходьте, — не дуже привітно сказав Саймс.

— Управління контррозвідки розробляє одного туриста з України-Руси…

Саймс втомлено подумав, що цими дрібницями можна було б не морочити йому голову. Є справи важливіші.

— Справа більш поважна, ніж вам може здатися, — наче прочитав думки кардинала Варга, молодий, чіпкий, як бульдог, професійний розвідник, який уже встиг попрацювати в нунціатах у Лісабоні, Будапешті й Братиславі. — Цей турист прибув одним літаком із патріархом Ізидором і генералом Гайдуком. Може, де збіг обставин. Але цікавий. А головне — в цього туриста виявлена флеш-картка, яка знищує оперативну пам’ять звичайних комп’ютерів і містить у собі зашифрований текст, що не піддається розшифровці в Національному центрі.

Варга зробив паузу, але кардинал мовчав.

— Гадаю, що не виключений якийсь зв’язок між візитом представників України-Руси і змістом флеш-картки. Це не схоже на бізнесову чи іншу інформацію. Флешка захищена бойовим вірусом невідомого нам типу.

Кардинал Саймс увімкнув світло в кабінеті — розкішна люстра, яка знала ще запах свічок XVIII століття, засяяла урочисто. Варга скривив обличчя, закліпав очима, наче пробудився від сну. Невиразне обличчя Варги, яке неможливо було запам’ятати з першого разу, було найбільшим надбанням розвідника.

Кардинал також прокинувся від задуми.

— Де той турист?

— Контррозвідка розшукує його. Але його слід губиться на станції Остієнзе.

— А хто в контррозвідці веде цю справу?

— Начальник дивізіону Франко Россі.

— Я не хотів би втручатися в діяльність AISI, — тихо мовив кардинал. — Це може спровокувати непотрібний конфлікт і розголос у медіа. Але що стосується флешки… Можливо, це просто дурна витівка українських хакерів. Але в будь-якому разі потрібна розшифровка. Де ця флеш-картка?

— Ось, — єпископ Варга переможно, показавши на мить дрібні зуби в швидкій посмішці, дістав із кишені джинсів, схованих під сутаною, маленький контейнер із флешкою.

— Передайте це в наше управління електронної безпеки у Вілла Бонеллі. Нехай вони через термінал «А» зв’яжуться з американським агентством національної безпеки, дивізіоном «Сфінкс». Я попрошу адмірала Стенлі Фішера про допомогу. Вони розшифрують. Якщо не вони, то хто?

— Звісно, звісно, — Варга сховав флешку до кишені. Зараз у Північній Америці день у розпалі. Саме час взяти в роботу загадкову флешку.

Безпалий провів у в’язничній камері Римського клубу вже дві ночі, а справа не посувалася з місця. У підвалі було холодно й сиро, Джорджа мучила алергія — з розбухлого носа безперервно текло, очі сльозилися — але ніяких ліків йому не давали. Годували хлібом і синтетичним молоком, від чого почався пронос — і, сидячи на унітазі, Джордж журливо думав про свою нещасну долю та її фатальну рокованість. Після вбивства батька сім’я повернулася до Києва, де матері призначили пенсію за заслуги чоловіка перед Батьківщиною. Ні про яку зраду батька мови не йшло — навпаки, приїхав до них додому якийсь великий начальник на прізвище Мережко й вручив матері орден за вірну службу — хрест із золотими мечами, й сказав, що батьків подвиг ніколи не буде забутий. Але після того візиту про Безпалих одразу забули, ніхто з тих, з ким дружили Безпалі у Вашингтоні, до них не з’являвся, мати — до того весела, компанійська жінка — впала у депресію, завела мову про близьку смерть і одного разу відкрила Джорджеві таємницю батькової загибелі. Тоді вперше з уст матері прозвучало це прокляте прізвище: ГАЙДУК.

Мати пояснила Джорджу, що саме Гайдук, якого наблизив до себе Гетьман Мазун, організував убивство Віктора Безпалого, якому заздрив і якого боявся як конкурента; коли ж батько отримав компрометуючу Гайдука інформацію, той найняв кілера.

— Запам’ятай, синку, це прізвище — Гайдук. Ти повинен помститися за батькову смерть. Поклянись мені.

— Клянусь, — з юнацькою запальністю пообіцяв син.

Джордж у квітні 2077 року був зарахований до військового ліцею імені Івана Богуна. Під час окупації Києва Чорною Ордою ліцей евакуювали до Кам’янця-Подільського, за винятком тих трьохсот відчайдухів, які загинули під Києвом. Джордж не вступав ні в які ЛУКи й УРА — він не грав у патріотичні ігри, бо жив іншим — бажанням відомстити Гайдуку. В цьому був таємний сенс його існування. Незадовго до ядерних вибухів мати вийшла заміж за давнього батькового знайомого, торговця зброєю з Турина