BooksUkraine.com » Фентезі » Чарівна брама 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівна брама"

150
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чарівна брама" автора Наталія Михайлівна Лапікура. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 53
Перейти на сторінку:
слугами на допомогу кликати. А оце сьогодні отам, за бродом поганський роз'їзд, як сніг на голову впав. Звідки ці кудлаті-волохаті взялися? Козаки казали, що Орда нижче порогів крутиться, горобиних ночей чекає. А ці вже тут. Де ті пороги, а де наш брід? І за тиждень не доскачеш.

Вершник, напевне, думав про своє:

— А можливо, той, інший Змій — з Кожум'яків?

— Ну, ти, Юро, скажеш. Кожум'яцького Змія Кирило, коли ним вали оборював, то так заїздив, що бідна скотина недовго протягла. От хлопця запитай — він із Києва. Є там Змій на Кожум'яках?

Богдан хотів сказати, що на Кожум'яках не тільки змія немає, а й від самих Кожум'яків сама назва залишилася. Бо старі будинки — батько розповідав — ще до Богданового народження бульдозерами позносили для якоїсь реконструкції. Та так і покинули. Саме лише сміття та бур'ян — от і всі Кожум'яки, ото й уся реконструкція. І лише десь років через двадцять звели там будинки з парканами й охороною…

Подумав Богдан одне, але вголос сказав інше:

— Змієва печера не на Кожум'яках, а на Куренівці. Біля Смородинського узвозу. Ми туди з хлопцями не раз лазили, там Змієм і не пахне.

Вершник нарешті звернув увагу на Богдана.

— Куди отрока везете, дядьку Якове? І як його кличуть?

— Справжнє ім'я — заговорене. Клич Богданом. А везу до Оха, козак Мамай порадив.

— Як сам Мамай порадив, то буде гарний характерник. Аби вчився добре.

Ну от, і цей туди ж. Вчився добре, вчився добре… Хіба лише дядько Яків не забуває, на щастя, нагадати, аби він, Богдан, відпочив та виспався.

— Ну що ж, бувайте здорові. А ми поїхали. Де, кажете, ластівки чужого Змія бачили?

— Та начебто за Цап'ячим бродом.

— То це ж як через ліс, то всього нічого. Хай Бог великий помагає.

— І тобі, Юро — ні вогню, ні меча, ні третього болота.

Тільки-но вершник попрощався, і його кінь почвалав собі по дорозі, дядько Яків повернувся на свою ряднину і покликав:

— Доки Юра свого Змія вловить, ми з тобою не те що відпочинемо, а й постаріємо. Так що — вмощуйся.


Та Богданові той відпочинок, як казали у них у класі, вже обламався. До того ж і цікавість розібрала.

— Дядьку Якове, а цей Юра — з козаків?

— Та, ти знаєш, ні. Він узагалі нетутешній. З'явився одного дня на своєму конику, та ще й у залізних шатах. Ледь умовили його оту бляху зняти, бо ж як Змій полум'ям дихне, то засмажить хлопа, як пічкура на пательні.

— А хіба Юра так ніколи й не казав, звідки він, з яких країв? Бо зброя у нього не така, як у Мамая. Он меч який довжелезний. Либонь, з мене буде.

— Дивний він вояк, цей Юра. Нічого про себе не розказує, одне на умі і на язику: «Змія не бачили?»

— Чим же він його допік, отой Змій?

— Та не знаю вже, але, видати, сильно. Баба Франя скільки разів йому зілля пропонувала проти вогню, меча і третього болота, а він не бере. Каже, я того Змія чесно, без усякого зілля вполюю.

— То ж, напевне, небезпечно одному проти Змія воювати?

— А хто сказав, що безпечно? Тільки Юрі щось радити — то як горохом об стінку. Дограється колись… До речі, от коло нього таки справжні вовки крутяться, як мій Сірко коло мене. Особливо вночі. Чимось він їх приворожує. Спати лягає, а вони навколо нього влягаються і до ранку стережуть. І коня його не чіпають.

— А що ж їх, тих вовків Юрійових, зараз не видно?

— То тобі не видно — з незвички. А ці сіромахи, доки ми тут розмовляли, всі байраки навколо оббігали, всі гайочки перевірили. І зараз поперед нього дорогу розвідують. Мудра звірина!

Чи то яблуко подіяло, чи то вражень було забагато, але Богдан замислився, а таке з ним рідко бувало. Годинник у цьому світі не діяв. Металу тут було всього нічого, більше дерево. Нічого схожого на міста він ані з неба, ані з землі не бачив. Навіть звичайнісіньких електричних стовпів з дротами — жодного. Щоправда, люди тут хороші. От тільки мислять якось по-чудернацькому: «Богдане, відпочинь, поспи». І тут же: «Хлопче, добре вчись». А як добре відпочивати, то ні на яке навчання часу не буде. І навпаки. Богдан це з власного досвіду знав. А головне в задачі питається, як звідси вибратися? Бо комп'ютерів у цьому світі, напевне ж, таки немає… Хоча літаки тут, здається, є. Он щось гуде в небі. Схоже на бойовий винищувач. Тільки чомусь із трьома кабінами для пілотів. Ото саме заходить з боку сонця, віраж закладає на бриючому польоті. Вищий клас!.. І тут Богдан уже вкотре в цьому світі остовпів.

То був не винищувач, а Змій — триголовий, великий, темний і страшний. Він кружляв над самими деревами так низько, що було добре видно навіть усі жилки на його кажанячих крилах. Дві з трьох голів нахилилися донизу і нахабно підморгнули хлопцеві. Богдан був готовий присягтися, що ліва голова при цьому вигукнула: «Ну, ква!» Зміїний хвіст із великою брудною китицею зачепив колодязного журавля, цебер гучно бахнувся об цямрину, і цей звук розбудив дядька.

— А цур тобі

1 ... 10 11 12 ... 53
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна брама», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівна брама"