Читати книгу - "Чорні зорі, Володимир Іванович Савченко"

Сьогодні о десятій, тільки-но ввімкнули мезонатор, він підійшов з байдужим виглядом (мовляв, я ж казав, але, як бачите, не радію) і поклав переді мною на стіл розгорнутий посередині журнал. Це був січневий номер “Фізікал рев’ю” (американський “Фізичний огляд”). Я почав перекладати заголовок і анотацію:

“Г. Дж. Вебстер. Опромінювання негативними пі-мезонами.

Повідомляється про проведену в інституті Лоуренса експериментальну роботу по опроміненню мінус-пі-мезонами різних хімічних елементів… Досліди показують, що збудження опромінених мезонами ядер зменшується разом з енергією бомбардуючих мезонів… Одначе, залежно від наближення швидкості мезонів до швидкостей звичайного теплового руху частинок (сотні кілометрів за секунду), мезони починають розсіюватись електронними оболонками атомів і не проникають всередину ядер… Опромінювані препарати калію, міді і сірки в цих випадках залишалися нерадіоактивними…”

Далі англійські слова застрибали у мене перед очима, і я перестав їх розуміти.

— Не утрудняйся, я переклав, — і Яшко простягнув аркуші з перекладом статті.

Я почав читати, ледве схоплюючи зміст закрутистих академічних фраз. А втім, у цьому вже не було потреби — і так ясно, що уповільнені мінус-мезони, які були нашою останньою надією в боротьбі за нейтрид, нічого не дадуть.

…Так ось чому в моїх підрахунках виходило: уповільнені мезони не викликають радіоактивності в опроміненій речовині. Вони не збуджують ядро просто тому, що не проникають у нього. Те, що я вважав за нейтрид, виявилося звичайною хімічною речовиною. Геніально просто!.. О йолопе! Не передбачити такої можливості…

Зібралися всі. Якін читав уголос переклад статті. Іван Гаврилович зняв окуляри і через плече Яшка мовчки дивився в аркуші. Він поступово, але густо червонів. Сердюк без потреби витирав хустинкою замащені руки. Оксана ще не збагнула, в чому справа, і тривожно дивилася на Якіна.

Зрозуміло, чому червонів Голуб: він, як і я, не передбачив цього. Ми забули про електронні оболонки…

Одне слово, одразу ж припинили дослід і почали готувати нові препарати: кусочки калію, сірки і міді. Помістили їх у мезонатор усі разом, почали опромінювати. Розпливчаста хмарка мезонів синюватим світлом оповила три маленьких кубики у фарфоровій ванночці. Опромінювали чотири години — до кінця робочого дня, потім витягли, щоб виміряти радіоактивність. Та вимірювати було нічого — зразки залишились нерадіоактивними, ніби й не побували під мезонним пучком…

Коли поверталися в гуртожиток, Яшко тихенько засміявся:

— А скринька просто відчинялась, як казав у таких випадках дідусь Крилов. Те, що ви з Голубом вважали за очікувану нуль-речовину, яка не дає радіації після опромінювання, виявилося не нейтридом, а звичайнісінькою стабільною речовиною. Нуль-речовина — це просто метал і все!

— Ми з Голубом? — перепитав я. — А ти хіба не вважав?

— Я? А що — я? — Яшко здивовано й відкрито глянув на мене своїми голубими очима. — Я виконавець. Мене ніхто не питав…

От негідник!

…Нічого не буде: ні атомних двигунів завбільшки з автомобільний мотор, ні ракет із нейтриду, які б сідали на Сонце, ні машин, що розтинали б гори, нічого… Навіщо ж ми з Сердюком лазили в камеру під радіацію, ризикуючи здоров’ям, а може, й життям? Для того, щоб хихикав Яшко? Щоб усі скептики тепер зловтішно завили: “Я ж казав, я ж попереджав! Я з самого початку не вірив у цю наукову аферу!” О, таких тепер знайдеться немало!

10 березня. В лабораторії нудно.

Іван Гаврилович сидить за своїм столом, щось підраховує. Над ним хмарами клубочиться цигарковий дим.

Ми з Олексою Йосиповичем потроху провадимо далі опромінювання за попередньою програмою. Якін робить аналізи. Адже дослідження треба довести до кінця, виконати план… А на якого дідька його виконувати, коли наперед відомо, чим усе це скінчиться?

2 квітня. Сьогодні Яшко зчинив скандал.

Останнім часом він взагалі працював украй недбало, і ось напросився на неприємність, йому дали для аналізу зливок калію, який недавно опромінювали. Яшко заклав скляночку з гасом, у якій лежав калій, у свою “гарячу” камеру і, висвистуючи, почав орудувати маніпуляторами… Спочатку я побачив у вікні камери лише оранжеві відблиски. Яшко почервонів і нерішуче крутив ручки маніпуляторів.

Я підбіг до нього. В камері, у великій чашці з водою, палахкотіли оранжевим полум’ям сріблясті краплі розплавленого калію.

— Ти що?

— Та ось… впустив ненароком у воду… — пробурмотів Яшко. — А гарно горить, правда?

— Дурень! Він же радіоактивний, тепер камера вийде з ладу…

Я відштовхнув його, спробував виловити палаючі краплі пальцями маніпуляторів, та нічого не вийшло. Калій горів.

Підбігла Оксана, побачила полум’я:

— Ой, пожежа!

Підійшли Іван Гаврилович і Сердюк. Голуб похмуро подивився скрізь скло: краплі вже догоряли, камеру заволокло димом.

— Та-а-к… — він повернувся до Якіна. Той похнюпився, готуючись вислухати докори.

Але несподівано для всіх Голуб м’яким лекторським тоном мовив:

— Калій, юначе, має питому вагу нуль і вісімдесят чотири сотих одиниці. Коли нагадати вам, що питома вага води дорівнює одиниці, то ви легко можете здогадатися, що калій повинен плавати на воді. Це ми й побачили зараз. Цікаво й те, що калій, занурений у воду, бурхливо реагує з нею, виділяючи з води тепло і водень. Потім калій і водень займаються, в чому ви теж щойно переконалися. — І він красномовним жестом показав у бік камери.

Сердюк засміявся відверто і навіть глузливо. Оксана, яка також зрозуміла намір Івана Гавриловича, пирснула в долоню. Яшко, червоний, як рак, стояв, знітившись.

— Тому, юначе, — вів далі Іван Гаврилович, — калій зберігають не у воді, а в гасі, де він не окислюється, не горить