Читати книгу - "Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт"

Переповнена почуттями, Розмері обернулася до Брейді, щоб висповідатися йому, але холодна іскра, що блиснула в його очах на першу ж згадку про Діка, засвідчила, що вона звернулася не туди, куди слід. Тоді й Розмері не дозволила йому покласти долоню на її руку, і за обідом вони весь час розмовляли на професійні теми - цебто говорив він, а вона слухала з чемною цікавістю, хоча думками витала десь-інде так явно, що він навряд чи не помічав цього. Час від часу вона вхоплювала уривки фраз і доповнювала їхній зміст тим, що відбилося в підсвідомості,- так іноді, почувши зненацька бій годинника, безпомилково визначаєш, скільки разів він пробив, бо вухо само вело лік ударам.

Коли Брейді на хвильку замовк, Розмері подивилась туди, де між Томмі Барбаном і Ейбом Нортом сиділа Ніколь. Її волосся, густе, як шерсть чау-чау, пінилося і яскріло в мерехтливому світлі свічок. Розмері прислухалася, зачарована низьким, чітким голосом.

- Бідолаха! - вигукнула Ніколь.- Чого це вам закортіло перепиляти його навпіл?

- Ясна річ, хотів побачити, що в нього всередині. Невже вам не цікаво, що в офіціанта всередині?

- Старі меню,- засміялася Ніколь,- череп’я битого посуду, чайові, недогризки олівців.

- Напевне, але це ще треба науково довести. Крім того, пилку я мав не якусь, а музичну, тож і видовище було б зовсім не страшне.

- Ви збиралися грати на ній під час операції? - поцікавився Томмі.

- На жаль, до цього не дійшло. Він усе зіпсував своїм лементом. Тіак репетував, що ми злякались: ще, боронь боже, увередиться.

- Все-таки дивно,- мовила Ніколь.- Щоб ото один музикант узяв інструмент у іншого і...

Минуло тільки півгодини, відколи вони посідали за стіл, а вже сталася відчутна зміна: один по одному присутні позбулися хто турботи, хто тривоги, хто підозри - і ставали самі собою в найкращих своїх виявах - стали гістьми Дайверів. Насуплений чи байдужий вигляд засмутив би господарів, і тому всі аж світилися приязню, а Розмері, спостерігаючи це, переймалася любов’ю і вдячністю до них усіх, за винятком Маккіско, який і тут примудрявся триматися осібно,- що пояснювалося, до речі, не так злостивістю, як бажанням закріпити вином той гарний настрій, з яким він сюди прийшов. Відкинувшись на спинку стільця між Ерлом Брейді, якому він докинув кілька ущипливих зауважень щодо мистецтва кіно, і місіс Абрамс, якої він взагалі не помічав, Маккіско свердлив Діка Дайвера поглядом, сповненим нищівної іронії; час від часу він, проте, сам псував ефектність своєї пози спробами втягти Діка в розмову через весь стіл.

- Ви приятелюєте з Вен-Б’юреном Денбі? - запитував він.

- Здається, я вперше чую це ім’я.

- А я був певен, що ви приятелюєте,- роздратовано наполягав Маккіско.

Не спромігшись завести розмову про містера Денбі, він зачепив ще кілька тем, так само невдалих, але щоразу його ніби паралізувала чемна увага Діка, і перервана ним розмова по короткій паузі точилася далі без його участі. Маккіско намагався втручатися і в інші розмови, але виходило це в нього так, наче він потискував порожню рукавичку, а не руку, і врешті-решт він замовк з утомленим виглядом дорослої людини, знудженої дитячою компанією, й зосередив свою увагу на шампанському.

Розмері обводила поглядом стіл, стежачи за настроєм гостей так пильно, наче готувалася на роль їхньої мачухи. Тепле світло свічок, поставлених у вазі з яскравими гвоздиками, падало на обличчя місіс Абрамс - рум’яне від «Вдови Кліко», воно пашіло здоров’ям, привітністю, дитячою добротою; поряд з нею сидів містер Ройял Дамфрі, чия дівоча врода не так впадала в око в цій святковій обстановці, його сусідкою була Вайолет Маккіско; від випитого все гарне і принадне в ній розквітло, і вона покинула на час спроби осмислити двозначність свого становища - становища дружини кар’єриста, який не зробив кар’єри.

Далі - Дік, обтяжений турботами, що їх він зняв зі своїх гостей, поглинутий своїми обов’язками господаря.

Потім її мати, як завжди бездоганна.

Потім Барбан, що розважав її матір невимушеною світською бесідою,- за це Розмері знову перейнялася симпатією до нього.

Потім Ніколь. Розмері якось по-новому побачила її й подумала, що зроду не зустрічала гарнішої жінки. Її обличчя - обличчя святої, образ скандінавської мадонни - сяяло крізь сніговій дрібної комашні, що летіла на свічки, тепло рожевіло в світлі порозвішуваних на пінії ліхтариків. Яким спокоєм віяло від неї!

Ейб Норт пояснював їй свій моральний кодекс.

- Авжеж, він у мене є,- наполягав він.- Людина не може жити без морального кодексу. А мій полягає в тому, що я - проти спалювання відьом. Як почую, що десь спалили відьму, мене аж жаром обсипає.

Брейді встиг розповісти Розмері, що Ейб Норт - композитор, який уславився зовсім молодим, але вже років сім нічого не пише.

Далі сидів Кампіон; хоч як це дивно, сьогодні він не кривлявся й навіть виявляв до своїх сусідів щось схоже на материнське піклування. Потім Мері Норт, така весела, що неможливо було не всміхнутися, дивлячись, як поблискують білі дзеркальця її зубів - її розтулені уста були округлені, немов у беззвучному вигуку насолоди.

І нарешті Брейді, який помалу узгоджував із світськими манерами свою енергію, спрямовану звичайно на безпардонне самоствердження, на хизування власним душевним здоров’ям та вмінням зберігати його ціною байдужості до чужих вад.

Для Розмері, схожої своєю наївною довірливістю на юну героїню із книжечок місіс Бернет, ця вечірка була немовби поверненням додому, немовби відпочинком після солоних дотепів і непристойностей Дикого Заходу. В темряві саду іскорками спалахували світлячки, десь далеко внизу під скелею гавкав собака. Здавалося, стіл піднісся над землею, як піднята механізмом сцена, і у тих, хто сидів за ним, виникало таке почуття, ніби вони лишилися самі в темряві всесвіту, і смаку їжі, яку вони споживають, уже не дано буде звідати нікому після них, і нікого більше не зігріє тепло, що сповнює їхні серця. Місіс Маккіско стиха, щасливо засміялася, і, немов це був знак, що вознесіння в емпірей завершене, Дайвери раптом засяяли усмішками, ще більшою привітністю й приязню, немов прагнучи винагородити своїх гостей, які вже й так звеличилися у власних очах завдяки тонким