Читати книгу - "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1-а дівчина. А ти більше три, а то тільки полощеш!
2-а дівчина. Та праником гати, то вони й почервонішають!
Галина. Добре, а ногам все-таки холодно!
2-а дівчина. А ти хотіла як прати, у сап’янцях, чи що?
1-а дівчина. Або у панських пальчатках?
Сміх.
Галина. Смійтесь, смійтесь! Добре, що ви звикли...
1-а дівчина. Дивись, яка стала ніжна за наймичками!
Дарина. А що ж тут такого, коли достатки єсть?
2-а дівчина. Достатки достатками, а робити треба й самій, а то так тільки бавиться.
Галина. От напались! Хіба я робити не вмію? Ще і вас за пояса заткну, й на жнивах, й на грабовиці, й на шитті, й на пряжі... От тільки холодної води боюсь!
1-а дівчина. От що перешиє нас, то певне: усе вишива сорочки, та ще хлоп’ячі...
2-а дівчина. Певно, батькові?
1-а дівчина. З лівої щоки.
Дарина. Чого ви соромите дівчину? Яке кому діло, кому б вона не вишивала!
1-а дівчина. А надто, коли близькому родичеві!
Дарина. Плещіть!
2-а дівчина. Та то жарти!
Мовчать. Усі перуть і вибивають в такт праниками.
Дарина (задумавшись, співа)
Ой, і повій, повій,
Та буйненький вітре,
Та з глибокого яру;
Ох, і прибудь, прибудь,
Мій миленький,
Та з далекого краю!
1-а дівчина (після паузи). А що, справді Потапа й досі нема?
2-а дівчина. Нема. Після який час ще був, а то, кажуть, утік.
Галина. Чого ж би він утікав?
2-а дівчина. Бо спочатку були подумали арештувати за Грицька; а далі хтось показав, що бачив Потапа, як біг, коли обікрадено Вустю, так той постеріг, що не викрутиться, та й утік.
Галина. Себто, значить, Потап і обікрав?
2-а дівчина. Еге ж!
Дарина. Неправда, неправда! Потап на таке злочинство не здатен... То, може, друга яка сатана те вчинила, а тепер на Потапа всяк верне!
2-а дівчина. А чого ж би йому тікати?
Дарина. Тікати? Ти бачила, ти знаєш? Ти знаєш напевно, що він тікав? Може, по ділу в яке село пішов чи поїхав... А далі як почув, що на його всякі падлюки таке плещуть... то й перелякався: з людською злобою не справишся, як напосядуть! А людям що? Їм давай хоч безневинного, аби було на кому помститись!
Галина. Та й з якої б речі крав він? Був закоханий...
Дарина. Все злоба та заздрість! Чуже горе за виграшку! Що він кому зробив? Тихий та смирний... утопили, запакували... (Плаче і одходить набік.)
Галина. І нащо було Потапа чіпати?
1-а дівчина. Я й забула…
Всі замовчали і почали бити праниками.
ВИХІД II
Ті ж і Вустя.
Вустя (спускається з гори з відрами). Здорові були, дівчатка, з суботою!
Дівчата. Спасибі! Будьте здорові й самі!
Дарина. Що це ви, паніматко, самі по воду ходите? Дайте я поможу. (Набира в відра води.)
Вустя. А кому ж його при нашім теперішнім убожестві робити? Худоба пропала, обікрали... А Маруся ще й досі не оправилась, не хочу її трудити, то й мушу сама поратись!
Дарина. Та для вас же їх тарабанити на гору тяжко!
Вустя. Так тяжко, що й спини не розігну. Цілий вік робили та по нитці складали, поки загорювали ту гірку копійчину - знають тільки оці руки мозольні та ноги попухлі! Все убили для дочки своєї, щоб її од нужди, якої ми зазнали, визволити, а от через падіж та лихого чоловіка пішло все життя наше на вітер, і прийшлось нам, немощним, знов трудить старі кістки. Ох, коли б ти знала, дитино, як мені тяжко! (Плаче.)
Дарина. Як то, тіточко, не знати, коли й у самої того горя, що не знаю вже, як і ношу його!
Вустя. Та ще й те, Дарино, як зубожіли ми,- всі од нас одцуралися: то, було, й двері не зачиняються, а тепер і на вулиці обминають... Один тільки Хома, спасенна душа, дай йому господи й на сім і на тім світі, не тільки не одцурався нас, а ще всім допоміг... Без його й пропали б! А то на що уже рід, та й той одкинувся: все бояться, щоб у них не позичали грошей, та бідкаються... Якось оце пішла я до сестри Горпини мірчину-другу на посів гречки попросити - не дала: божиться, що вийшла, а я добре знаю, що півзасіки ще є! Заплакала я та й сказала: «Бог з тобою, сестро!» Та й пішла!
Дарина. Чого ж ви, тіточко, до моєї матері не зайшли? Вона б дала, певно.
Вустя. Коли вже рідна сестра побоялась позичити, то як би я зважилась стукати у чужу хату! Та й твоя мати, не тим вже духом вона дише... А брат твій як зобидив Марусю! Вона більше од того й злягла.
Дарина. За батька й матір не знаю, може, вони й ганяються за добром... а що на брата, то й не думайте! Йому справді якимсь лиходієм набрехано на Потапа й Марусю...
Вустя. Кому Маруся чим завинила? Кому поперек горла щастя її стало? Після тієї страшної
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П.», після закриття браузера.