Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

 Не пам'ятаю, як я бігла до ліфта... І як спустилася на перший поверх.

Прийшла до тями лише в той момент, коли в гаряче, зареване обличчя вдарив теплою хвилею вітер.
Нарешті.
Дякувати Богу, мені не довелося залишатися до ранку в ліжку цього чоловіка. 
Коли він зрозумів, що я незаймана... Тобто була нею. То його збудженість кудись зникла. Напевно, не подобається йому возитися з не досвідченими дівчатами.

Звичайно, він закінчив почате... 
Але потім відразу пішов у ванну кімнату, а потім відправив мене. 
Коли я вийшла, на ліжку була свіжа білизна, а Артур сидів біля ліжка.

Він питав, чому я не сказала... 
Не попередила що у мене все вперше.
Та я мовчки слухала його викиди.
Якщо бути до кінця чесною, то боялася заговорити. Бо одразу почала б ридати.

Чоловік все ніяк не міг заспокоїтись, а моє мовчання його тільки більше дратувало.

- Я викличу тобі таксі .... - він сказав, вже трохи заспокоївшись.
Але я не підвела голови. 
Мені було соромно дивитися йому у вічі. А ще я просто ненавиджу його.

Так, я прийшла сюди сама. Так, я погодилася на його пропозицію. Але...
Все одно я не можу прибрати цю образу і злість, яка оселилася в моїй душі.

Поки я чекала на своє таксі, Артур ненадовго вийшов з кімнати, а повернувся зі стаканом повним якогось алкоголю.
Його погляд постійно повертався до мене, і в ці моменти я просто не могла дихати.

На щастя, машина приїхала швидко і як тільки чоловік сказав:
-Ти можеш йти...
Я вилетіла з цього проклятого номера.

Час уже за північ і на дорогах немає заторів. Таксі їде швидко. 
Дивлюся на вивіски магазинів, що світяться, і мерехтливі ліхтарі... 
Я все забуду.
Мине час і я забуду цю ніч.
Намагаюся вбити собі в голову, витираючи мокрі від сліз щоки.
   ***
У кімнаті, діставши телефон, я побачила повідомлення з банку. 
На мій рахунок надійшла друга половина суми, яку я попросила у  Артура.
Кидаю речі на підлогу і падаю на ліжко, ридаючи у подушку.
  ***
Пройшов рівно тиждень із тієї проклятої ночі, а я в кожному сні бачу його... 
Це нестерпно...
І з кожним днем ​​моя образа, злість і ненависть до цієї людини зростає.

Сьогодні керівництво університету зібрали нас у великій залі, я одразу зрозуміла, про що піде мова.

-Ви знаєте, цього року я оберу п'ять найкращих студентів. 
І ці хлопці та дівчата  пройдуть практику у найуспішнішому готельному комплексі "Resorts Sawin".
Вам потрібно добре показати себе. Тоді керівництво готелю може запропонувати вам роботу. – оголошує наш декан, Мирон Микитович.

Так, я сподіваюся отримати цю роботу. І працюватиму, вчитимусь і трудитимусь. 
У цей готельний комплекс щороку беруть на роботу найкращого студента.

Там чудові умови роботи, відмінний графік для студентів, хороший колектив і просто величезна, як на мене, зарплата. 
Про це розповідали друзі з старших курсів. Я мушу там працювати.

-Левінська ! Почекай. - гукає мене декан, коли всі вже почали розходитися.
-Так, Мироне Микитович.
-Алісо, я дуже сподіваюся, що саме ви отримаєте цю роботу. Якщо щось  знадобиться ,ви знаєте де мене шукати.
Усміхаюся, чоловіку, що йде, і тихо кажу дякую.

Він дуже хороша людина. 
Нагадує мені чимось дідуся, якого я ніколи не знала. Милий, добрий, не високий старий ,з сивим волоссям і невеликою бородою.
  ***
-Аліско, ну навіщо тобі ця робота? Ти хочеш працювати по сім днів на тиждень, правда?
Знову Ліля почала свої вчення. 
Але я не звертаю увагу на її слова.

-Так, я хочу працювати. І це стажування чудова можливість. Поки навчаюсь, можу працювати пів дня, а після закінчення університету сподіваюся залишитись у цьому комплексі.
-Ой, ти не виносима .... - кривиться подруга, входячи до кафетерію на першому поверсі універа.

Ми простояли чергу, щоб взяти собі американо і попрямували до столика біля вікна.

-Отже, у вас з Олегом все серйозно, раз залишаєшся у нього кілька днів поспіль? - дивлюся на дівчину та бачу усмішку на її обличчі.
Вона безперечно, щось відчуває до цього чоловіка.
-Мені з ним добре .... І я насолоджуюся моментом. А ти не хочеш пояснити мені чутки, що рояться по гуртожитку вже тиждень?
-Які ще чутки? - намагаюся зробити здивоване обличчя.

Звичайно, я знаю які чутки...
Але розповідати про те, що сталося я не хочу.
І.... Соромлюся.

-Добре .... Я не збираюся допитувати , або щось витягувати з тебе кліщами. Просто знай – якщо захочеш поговорити, я завжди готова вислухати.

Обіймаю подругу і розумію, що за ці два роки, які ми вчимося і живемо разом, вона стала для мене рідною людиною. 
Не дивлячись на свій химерний характер.
Жаль, що проходити практику в готелі я буду без неї. У Лілі, м'яко скажемо, не найкращі бали.
   ***
-Давайте познайомимось. Мене звуть Елеонора Сергіївна, я керуючий цього готельного комплексу. Це Валерій Ігорович – наш старший адміністратор. З рештою персоналу ви познайомитеся вже вливаючись у роботу.

Перед нами стоїть доглянута молода жінка років тридцяти п'яти. 
Коротке каштанове волосся до плеча, темно-сірий костюм зі спідницею нижче коліна і вирізом збоку, відмінно підкреслює струнку фігуру, а туфлі  на шпильці – довгі ноги.

Я знала, що вона зустрічатиме нас у перший день, бо дивилася її інтерв'ю разів десять. І пам'ятаю кожне слово, сказане про цей готель.

Поруч із нею чоловік - старший адміністратор. Високий, симпатичний, вік теж близько сорока, брюнет із таким поглядом... ловеласа. 
Не можу терпіти такий тип чоловіків! Не пропускають жодної спідниці.

-Якщо всім все зрозуміло, то підемо до мене в кабінет. Там заповнимо документи і заразом познайомимося з вами ближче. - договорює жінка і веде нас через просторий хол готелю.

Все тут приковує увагу своєю теплою гамою кольорів. 
Відмінно є сусідами середземноморські мотиви, різні породи дерева і вінтажні предмети. Лобі та зона ресепшна з меблями карамельного відтінку, сумішшю старовинних та сучасних предметів, нагадує не громадський простір, а домашній інтер'єр. 
Дуже спокійно та розслабляюче.