Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

Телефонна розмова з Ітаном міцно засіла у думках, вчепилася в нейрони уривками фраз, змушуючи ставити питання про те, що сьогодні найшло на колишнього чоловіка. За документами наш шлюб ще не був розірваний, але мені було приємніше думати про нього як про минулий розділ мого життя.

До офісу я домчала навіть швидше, ніж розраховувала. По дорозі була неуважною, і підозрюю, що скоро виявлю у смартфоні повідомлення про штрафи з камер спостереження. Але на це поки що було начхати.

Біля входу як завжди багато людей. У спеціальній скляній кабінці робітники палять спеціальні пристрої, видихаючи білий дим. Я швидше минула автоматичні двері, привіталася з охоронцями та зайшла до потрібного ліфта. Палець торкнувся увігнутої кнопки, гладкий метал приємно похолодив шкіру, двері з тихим писком зачинилися, і кабіна плавно рушила угору. Відчужено дивилася через напівпрозору стіну на краєвиди мегаполісу. Погляд натрапив на будинок, у якому я купила невелику квартирку з думками «до роботи зовсім близько». Тепер у затишній однокімнатній квартирі живе Ітан. Цікаво, чи він справді прийде, чи збрехав мені, а сам поїде до нотаріуса?

Мені не хотілося завалювати чоловіка позовами, але якщо він чинитиме опір, то суд виявиться єдиним способом зберегти те, що я заробила своєю працею.

Зітхнувши, пошкодувала, що не залишилася казковою королевою. Для неї всі готові були вщент розбитися аби догодити.

Електронне табло зупинило рахунок на цифрі тридцять дев'ять, металева кабінка завмерла, а важкі двері плавно і безшумно від'їхали убік. Звук підборів наповнив приймальню. Адміністратор підскочила з місця, одночасно скидаючи з голови масивні навушники з мікрофоном:

- Доброго ранку, Олівіє! - посміхнулася вона, крадькома скидаючи з губ цукрову пудру. А то я не знаю, що вона вранці точить печиво, сховавшись за стійкою. Коли я підійшла до пропускної арки, вона бадьоро відрапортувала: - Вашу пошту забрала Емма. Ентоні просив передати, що спустився до відділу маркетингу. Вам двічі дзвонив Майкл Мур, просив зв'язатися із ним. Оскар Стейн заїжджав уранці та просив передати вам це.

Я зацікавлено підійшла до стійки адміністратора, куди дівчина виклала дорогу шоколадку та маленьку коробочку. В останній виявилися срібні сережки.

- А ще догана за запізнення, - тихо додала дівчина. Їй, мабуть, самій було ніяково це говорити. Останній рік я вважалася практично директором цієї філії, хоч на посаді й була присутня приставка зам.

- У мене форс-мажор, - зітхнула я, хоч розуміла, що власника цей факт не розжалобить. Людина, яка звикла розпоряджатися дуже великими грошима і не меншою кількістю працівників, цінує лише добре виконані завдання, всупереч особистим труднощам.

Підібгавши губи, забрала подарунки та попрямувала до свого кабінету. Робота вже вирувала. Зі мною привіталися логісти, встигли відважити компліменти менеджери з продажу, і ледве не збив з ніг невиспаний уїдливий сисадмін. Тільки зачинивши двері кабінету, я спокійно видихнула і пройшла до столу. Через хвилину до кабінету шмигнула моя помічниця – Емма. Розторопна розумна дівчина, яка нещодавно закінчила університет, поправила строгу спідницю однією рукою, а другою притиснула до себе теки та папери, ніби збиралася їх захищати ціною власного життя.

- Про Оскара мені вже сказали, - попереджувально підвела я руку. - Сильно він сердився?

- Ні, - здивувала мене Емма. - Він був із Дейлом Новаком. Фу, який же неприємний тип. Він весь час щось нашіптував Оскарові, наче нечистий із плеча. Від того Оскар лише миттю переглянув звіти, документи, поговорив з Ентоні та спустився до бухгалтерії.

- Гаразд, я напишу йому, - я потерла пальцями перенісся, відчуваючи як від однієї згадки Дейла у мене розболілася голова. Емма мала рацію, ця людина викликала лише негативні емоції, і не в мене однієї. Чому Оскар - вродливий успішний чоловік тягає всюди цю жабу нікому не було ясно. Я знала лише те, що Дейл з'явився в житті Оскара трохи менше ніж пів року тому і присмоктався до нього з ентузіазмом п'явки. Хотіла повернутися до інших справ, але все ж таки прискіпливо уточнила: - Їх точно немає на верхньому поверсі? Ці двоє залишили бізнес-центр?

- Точно. Пентхаус порожній, - тихо, але впевнено промовила Емма, скосивши очі на напівпрозорі двері. Потім вона кашлянула і почала доповідати мені по обстановці в офісі: - Відділ техпідтримки знову відзвітував про те, що нова модель не коректно працює з останньою версією прошивки, їх завалили дзвінками та скаргами.

– Куди дивляться тестувальники?

- Там явна нестача досвідчених людей, - скривилася Емма. - Минулого місяця прийшли п'ятеро хлопців після курсів, але… Здається, ці курси варто заборонити на законодавчому рівні. Досі переучують.

- Я поставлю питання щодо перегляду заробітної плати у тому відділі, - зробила позначку в щоденнику і виділила пункт помаранчевим маркером. – Якщо ми не здатні перетягнути досвідчених працівників від конкурентів – це наш мінус. Що далі? Ситуація із проджектом на проєкті «Силін» вирішилася?

- Так, але мені здається, що все одно варто порушити питання про його звільнення, - Емма невпевнено глянула на мене поверх паперів і закусила щоку зсередини. Їй завжди було важко таке говорити, але я розуміла, що з цим працівником варто було розпрощатися ще минулого місяця, але Оскар наполягав на тому, щоб дати йому шанс. – На нього стали скаржитися аналітики.

- Я з тобою згодна. Повідомлю Оскару, що шукатиму нового керівника проєкту. Що із розробниками?

- Бідкаються на несмачну каву, - бадьоро повідомила Емма, але під моїм поглядом зніяковіло посміхнулася: - Гаразд, я пожартувала. Нині жодних термінових питань немає. Їхній лід сказав, що все обговорить з вами сам чи вже на зборах.

- Чудово! - зраділа я, передчуваючи, що сьогодні зможу більше часу приділити формуванню звіту та плану на наступний рік.

- З'явився, - тихо сповістив мене телефон голосом адміністраторки.