Читати книгу - "Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як? — вражено запитала Олянка, — невже так просто здобути чарівну силу? Просто забрати у нямлика його костюмчик?
— Ну, звісно, ні! Це зовсім непросто. Спершу здоровань чи здорованиха мають стати маленькими. Потім надягти на себе костюм нямлика, а тоді… треба промовити оті два секретні слова, які я тобі довірив, і про які ти пообіцяла не розповідати жодному здорованеві…
— Так, так, — я пам'ятаю, — запевнила нямлика дівчинка.
— Ти стільки разів допомагала нам у скруті й довела, що на тебе можна покластися, — проказав Буцик і усміхнувся.
Олянка вирішила, що надійшла слушна мить. Вона набрала повні груди повітря і попросила:
— Буцику, будь ласка, скажи, як можна стати маленькою. Я хочу хоча б раз перетворитися на нямлика і сама влаштувати якусь чарівну пригоду.
— Мені треба подумати, але поки я не висохну, нічого путнього не придумаю, — забуркотів нямлик, викручуючи свій квітчастий ковпачок.
— Зажди, я зараз, — Олянка навшпиньки, щоб не розбудити батьків, вибігла з кімнати і за хвилю повернулася з феном у руках.
Розділ другий,
де ми дізнаємося, що нахаби, яких вчасно не зупиняють,
стають справжнісінькими лиходіями
Олянка так поспішала висушити мокре вбрання Буцика, що ввімкнула фен на повну потужність. Тієї ж миті маленького мокрого чоловічка підхопив теплий вітер, і він мало не вилетів у вікно.
Добре, що дівчинка встигла вхопити нямлика за штанці й посадити на зручне крісло-гойдалку, що стояло в кутку кімнати. Олянка думала, що Буцик розсердиться, але він задоволено примружився і сказав:
— Яка чудова розвага! Колись я вже літав у потоках прохолодного повітря над велетенським водоспадом, але мені для цього довелося перелетіти мало не півсвіту. А тут така забава просто під боком. Треба буде якось іще політати…
— Зажди, Буцику, ти ж хотів, щоб я тебе спершу висушила, — нагадала Олянка.
— А я вже сухий, — промовив нямлик і, пригадавши, що пустотливий водограй досі дзюркотить зі стіни, заклопотано додав, — цього розбишаку треба чимшвидше приборкати, а то він затопить не лише вашу квартиру, а й весь будинок.
— А що для цього треба зробити? Поглянь, глечик уже майже повний…
— Як це що?! — обурився нямлик. — Звичайно, попоїсти Чарівної Страви!
На щастя, Олянка тільки вчора принесла із садочка повнісіньку коробочку манної каші, тож малий чоловічок зручно вмостився на кріслі-гойдалці, витягнув із кишені курточки невеличку ложечку, і вона замиготіла в повітрі з шаленою швидкістю.
При цьому Буцик раз у раз плямкав і приказував:
— Ням! Ням! Ням!
Коли коробочка спорожніла, Буцик відкинувся на спинку крісла, поплескав себе по животу і вдоволено замружився. А тоді зістрибнув на підлогу й підійшов до мокрої стіни.
— Ну, стережися, бешкетнику, — тихо промовив нямлик, — давно я не приборкував скажених водограїв, але як це робиться, пам’ятаю добре…
— Ой-ой-ой! — раптом озвався водограй тоненьким писклявим голоском. — Бачив я таких хвалькуватих курдуплів! І де вони тепер? Сушать свої мокрі штанці й шукають іншого помешкання.
— Як це — іншого помешкання? — злякалася Олянка, — а ми? Ти ж можеш затопити наш будинок…
— Ги-ги! — я можу затопити усе місто! А якщо мене розгнівають, то я заллю своєю водою цілий світ!!!
Олянка опустила очі на нямлика, але він уже встиг збільшитися. Тепер біля неї стояв веснянкуватий рудий хлопчик у кумедному квітчастому костюмчику й ковпачку — з точнісінько таким візерунком, як на шпалерах у її кімнаті.
— Ну, все, — суворо проказав Буцик і насупив брови, — гру закінчено. Я думав, що ти просто жартуєш, та виявляється, з пустотливого водограю ти перетворився на справжнісінького лиходія. Ось що буває, коли бешкетника вчасно не спинити — він нахабніє і вважає, що йому можна робити все, що заманеться!
Розділ третій,
у якому ми дізнаємося сумну історію зникнення сантехніка Митька й розуміємо,
що в Країні нямликів на Олянку може чекати небезпека…
— Слухай, — поважно промовив Буцик, — здається, ти хотіла навчитися чарувати так, як це робимо ми, нямлики?
— Так! Дуже! — відповіла Олянка.
— І ти справді хочеш стати такою маленькою, як мешканці Країни нямликів?
— Звичайно! Я про це мрію відтоді, як уперше тебе побачила…
— А ти не злякаєшся? Адже у стінах вашого будинку є такі місця, про які навіть ми не знаємо. Там блукають підступні стіногризи й діркокрути — вони вмить можуть прогризти будь-яку стіну й прокрутити у підлозі чи у стелі величезну дірку. Скільки необачних нямликів потрапляло у їхні пастки!
— Але ж ти підеш зі мною? — запитала Олянка, впевнена, що нямлик супроводжуватиме її.
— Та в тому то й річ, що приборкати цього нахабного водограя можу лише я, і тільки тоді, коли залишатимусь біля нього й пильнуватиму, щоб він не затопив весь будинок. А тобі самій доведеться піти в нашу країну й повідомити нямликів про те, яка небезпека нависла над ними. Але пам'ятай — головне, щоб по дорозі ти не зустріла Привид Здичавілого Сантехніка! Той, хто хоч раз потрапив у його лабети, вже ніколи не побачить денного світла.
— А що це за привид? Я про нього ніколи не чула.
— Як? Хіба ти не знаєш, що багато років тому, ще коли тебе й на світі не було, у вашому будинку лагодив трубу в підвалі молодий недосвідчений сантехнік на ім’я Митько, і що він зник без сліду? Лише його вірна викрутка, обценьки та розвідний ключ залишилися лежати на цементній підлозі…
— І що з ним сталося?
— Ти і справді хочеш почути цю історію? — запитав нямлик і з сумнівом похитав головою. — Май на увазі, від неї кров холоне в жилах і волосся на голові стає сторчма!
Олянка ковтнула слину, бо в неї від хвилювання пересохло в роті, а тоді рішуче стріпнула головою й промовила:
— Так, я хочу знати, що сталося з сантехніком Митьком!
Адже не можна було показати Буцикові, що вона злякалася. Хіба він схоче, щоб якась боягузка вирушила до Країни нямликів рятувати її мешканців?
— Що ж, тоді слухай… Сантехнік Митько почув, що за стіною підвалу хтось жалібно скавчить. Хлопець вирішив, що це маленьке цуценятко провалилося у дірку й не може звідти вилізти. Тож хоробрий юнак, який завжди допомагав стареньким бабусям переходити вулицю, захищав діток від хуліганів і, звичайно, підгодовував безпритульних тварин, кинувся на допомогу.
— І що, він урятував цуценятко?
— Якби ж то було цуценятко! — зітхнув нямлик. — Насправді Митько потрапив у пастку до головного діркокрута на ім’я Жалібно-Скавчальський — відомого лиходія, котрий умів майстерно скавчати тоненьким щенячим голоском. На совісті цього ошуканця був не один
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна», після закриття браузера.
