Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Той день сплив у пам'яті у найдрібніших деталях. Останній день, який Поліна провела у рідному земному світі. Особливо останні години…

Вона вийшла з клініки в піднесеному настрої — окрилена. Чергова консультація з черговим світилом науки несподівано воскресила в Поліні надію, яка, начебто, безнадійно, безповоротно і глибоко назавжди померла. Професор, який оглядав Полю, обнадіяв, що не все втрачено, що нещодавно був розроблений новий препарат. Ці нові ліки творять дива. Професор виписав рецепт — той самий, який потім якимось незбагненним чином опиниться в архіві Ізіаля і буде знайдений під час обшуку королівськими детективами. Рецепт, який у цьому світі сприймуть як таємничий манускрипт.

Чи могла тоді Поліна подумати про таке? Ні, тоді вона думала зовсім про інше. Вона з трепетом поклала рецепт у сумочку і, щойно вийшла з клініки, одразу поспішила у бік найближчої аптеки.

Аптека зустріла тишею. Простора зала була порожньою. Поліна зраділа, що не доведеться стояти в черзі. Підійшла до єдиного відкритого віконця. Тоді її не здивувало, що решта три не працювали. А навіщо, якщо відвідувачів не густо?

Дівчина-аптекар стояла до Поліни спиною, щось перебираючи на одній із полиць стелажу. Така струнка, в білому халаті і білій шапочці. Від неї віяло стерильністю. В аптеках взагалі специфічний запах — аромат ліків, хімії та чистоти. А того разу, до всього цього звичного букета був підмішаний ще й запах озону. Як після грози. Тільки на небі не було жодної хмаринки. Поліну ця невідповідність анітрохи не насторожила. Тоді вона ще не знала, що деякі види магії, особливо забороненої, пахнуть озоном.

— Що ви хотіли? — Дівчина-аптекар підійшла до прилавка і привітно посміхнулася.

На нагрудній кишеньці її халата Поліна помітила бейджик. Ніколи не зважала на ці значки, але тут чомусь погляд вихопив ім'я. Тепер і не згадаєш яке. Чи то Полікарпова Марина. Чи то Кондратенко Регіна. Скільки в неї імен? У цієї молодої діви? Адже це була вона — сьогоднішня супутниця Поліни, яка представилася Люсіндою. А Ворон, здається, називав її Заїрою. Заїра… може, це її справжнє ім'я?

Звідки Поліні було знати, як кардинально зміниться її життя після зустрічі з цією багатоіменною дівою? Хоча… правду кажучи, Заїра натякала. Натякала, що з препаратом, який збирається придбати Поліна, не все так просто.

Вона взяла з її рук рецепт і, пробігши очима, трохи спохмурніла. Поліна злякалася, що препарату немає. На той момент це був її найбільший страх — раптом такі унікальні експериментальні ліки ще взагалі не завезли до аптек міста.

— Якщо у вас його немає, може, підкажете, в якій аптеці можна придбати? — стривожено поцікавилась Поля.

— Чому ж немає? Є. Якраз щойно надійшла невелика партія, — заспокоїла аптекарка, — але… вас попередили, що ліки мають дуже важкі побічні ефекти?

— Так.

— Ви впевнені, що хочете ризикнути?

— Впевнена.

Аптекарка зволікала, дивилася запитливо. Але Поля справді анітрохи не сумнівалася у своєму рішенні. Вона дуже хотіла стати матір'ю. Вона мріяла про щастя подарувати комусь життя. Їй потрібен був малюк. Вона засинала і прокидалася з думкою про маленьке диво — крихітне ніжне створіння з дивовижним дитячим запахом. Як вона мріяла відчути це щастя — притиснути до себе свого малюка. Невже їй ніколи, ніколи в житті не вдасться відчути подібних емоцій?

— Я абсолютно впевнена, — повторила Поліна. — На цей препарат покладаю усі свої останні надії… надії стати щасливою.

— Ви заслужили щастя, — аптекарка простягнула нічим не примітну коробочку. Кілька секунд дивилася багатозначно. Поліні навіть стало ніяково. Наче перед нею не молоденька аптекарка, а жінка, яка пізнала всі таємниці буття і бачить її наскрізь. Але вже наступної миті вона знову перетворилася на молоденьку аптекарку і звичайнісіньким аптекарським голосом попередила: — Приймати двічі на день. Першу пігулку прийміть сьогодні ввечері. Серед побічних ефектів — запаморочення. Тому рекомендую приймати ліки, зручно вмостившись у кріслі…