Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

— Будуть до тебе приходити, в пояс, так, у пояс кланятися, дари усілякі до ніг твоїх складатимуть, переконуватимуть, підкуповуватимуть, благатимуть, погрожуватимуть, так, погрожувати вони, звичайно, будуть теж, але даватимуть, дадуть усе за владу над Історією!

— Що ви йому на вухо цідите! — гримнув симетричний доктор з іншого боку золото-кармінової зливи. — До чого підмовляєте! Щоб він на власну користь зважав? Щоби — що? На аукціон Історію виставив? Душа купецька!

— А ви, докторе, — спиталося, — ви ж знаєте, якою повинна бути Історія?

— Так, Царство Польське від моря до моря, а Російська імперія у друзках, — пирхнув доктор Конєшин.

Скинулося з плеча руку Порфірія.

— Але я питаю серйозно. Бердяєв вважає, що люті спотворили хід Історії. Тож вистачить відмінити Зиму, й буде так, як мусить бути? Чи й справді слід Історією вручну… керувати?

— Якби існував такий спосіб, — заплющивши очі та гріючи лицо в сонячному блиску, розмріявся доктор Конєшин, — якби існував якийсь науковий метод пізнання того, що мусить бути, а не того, що може бути, лише того, що мусить бути…

— Думки Бога.

— Навіщо нам тут ще й Бог! Історія не є посланням від Бога — хіба що тією само мірою, що й сузір’я на небі, хімічні рецепти або уклад кишківника й печінки в організмі. Тож якби існував науковий спосіб діагностики, так само, як пізнається з вигляду кишок, який організм уражений хворобою, а який представляє собою образ здоров’я і біологічної справности, — такий спосіб діагностування хворої та здорової Історій, тоді так, ви могли і викривлену Історію випростати, тобто вилікувати: й це був би єдиний випадок слушного застосування влади ручного нею керування.

— Ви, пане докторе, атеїст, — сказав без подиву Порфірій Поченґло.

— Цього я не сказав. Просто Бог мені в Історії ні до чого.

— Тож я й кажу: ви, пане докторе, атеїст, — повторив Поченґло.

— Або ж мають слушність мартинівці, — сказалося поволі, — й Історію було викривлено вже дуже давно, бо світ перебуває під владою Злого й тільки надійти мусить істинний Бог, щоб зцілити в світі те, що хворе, себто й Історію також, Історію він зцілить передусім. Саме він, а не люди.

— Він? — підняв брову пан Порфірій. — Тобто Крига? Люті?

Помацалося язиком опухлу губу.

— Щоб подивитися на Історію, як лютий, — заморозитися так: тобто затьмітитися, залитися тьмідиною аж до кам’яного Морозу…

— Чим?

— Не те, що можливе, а те, що мусиш, що робиться… істина…

— Ви добре почуваєтеся? — Поченґло знову підійшов, нахилився, приклав уста до вуха. — Ти стоїш на сонці, — прошепотів він, — стережися, пан доктор також це врешті помітить, ти випалиш тьмітло як старий крижлізовар.

— Геть! — верескнулося. — Пошли! Спокусники! Я не буду брехати!

Відтрутилося Порфірія і стрибнулося до залізної перегородки. Вибігши на оглядовий майданчик, затраснулося двері й підперлося плечима зимний метал. Чи намагалися вони добутися, відкрити силоміць? Якщо й так, то цього зовсім не відчулося. Усі звуки всередині вагона залишилися за тим шлюзом; тут, натомість, чувся тільки машинний гук «Чорного Соболя», свист вітру й гіпнотичний ритм крижліза, по якому вистукувала тепла сталь: длук-длук-длук-ДЛУК. Вдихнулося на повні груди. Ритм мандрував від коліс через підвіску та шасі, крізь стіни й двері, в плоть, кров і кістки, аж усередину черепа, підганяючи той мозковий потяг, про який уже майже забулося: длук-длук-длук-ДЛУК, мисль-мисль-мисль-МИСЛЬ!

Треба протверезіти. Терпкий смак жаху досі щипав язик і піднебіння (смак жаху, а може, теслектричного потоку). Адже вперше з повним переконанням припустилося, що то все від самого початку правда: люті заморожують Історію — фатер розмовляє з лютими — Міністерство Зими хоче через сина керувати батьком… лютими… Історією… Заморозники й розтальники, поляки й росіяни, соціалісти й мартинівці, охранка й пілсудчики, Тесла й Сибирьхожето, ті й інші, одні й другі, кожен тягнутиме в свій бік, і якщо не перетягнуть, то вб’ють, щоб не дати перетягнути іншим фракціям.

То страх, — а що каже розум? Треба поміркувати тверезо. Плюмаж сірого диму розпростерся у небі над експресом, — коли задерлося голову, бачилося поміж вагонами і вагоном, як вечірнім небом прудко струменить ріка диму; коли ж просто поглянути вздовж ешелону, в очі вдаряють розсерджені вогнями призахідного Сонця сяйва й веселки, й аркодужні міражі зимних барв, викрешуваних на краях чорного локомотиву, половина обрію гинула за феєріями тих мерехтливих розблисків. Транссибірський експрес мчав крізь тайгу в гукові розштовхуваного повітря і ревінні сотень тонн сталі, але виглядало це так, наче тягнув його метеликовий запряг, велика хмара світлобарвних метеликів, яка випереджувала, оточувала, притискала сам паровоз.

На тверезу голову. Якщо Крига втискає світові логіку Арістотеля, і тільки там, під Кригою, існує Історія, тобто безперервність істини між минулим, сьогоденням і майбутнім, натомість у тризначному світі Літа панує лише хаос мільйонів можливих минулих і майбутніх, — якщо так, то люті жодним чином не спотворили Історії: люті встановлюють Історію — єдиновірну, єдино можливу. А все, що поза Кригою, — це не-Історія, ще одна омана інею в історичному масштабі.

Якщо ж Ніколай Бердяєв має рацію, й Історія втілювалася в істині, поки не з’явилися люті, які заморозили її у якнайбільш дослівному сенсі, тобто загальмували її перебіг, — якщо рацію мають їхні заморозники й розтальники, й від утримання Криги залежить виживання Росії у її нинішній формі, — то яке значення для Історії має різниця між логікою Зими й логікою Літа? Саме це акурат не є оманою. Доктор Тесла збудував машину. Помпує тьмітину. Тунґетитові теслектричні поля змінюють природу світла.

… Тож яким чином світ, заснований на «можливо», більш слушний, ніж світ, заснований на істині? Яким чином Історія того, що не існує, більш істинна, ніж Історія того, що існує? Невизначеність певніша, ніж упевненість. Неправда істинніша, ніж правда! Бог, який стоїть на боці брехні! Історія світу, як ота нічна сповідь у потязі, розказана незнайомцем незнайомцеві — Бог, який нахиляється у сутінках із перекірливою посмішкою, — невиразна форма на тлі темряви над темрявою — під час подорожі — Його слова, що суперечать Його ж словам, — Історія — істина чи омана? Істина чи омана?..

Так бути не може!

Сплюнулося убік, вітер підхопив слину. Вся надія на Ніколу Теслу. Що він живий, що надійно виштовхнув смерть із сьогочасности в одне з минулих, і детьмітизований, багатоможливий Тесла доїде до Іркутська, складе там свої машини, пропустить теслектричний струм крізь лютих, уся надія на геніального серба, — він зробить Історію предметом експериментальної науки, під’єднає Історію до електродів, переведе стрілку, в’ююю, б’ють чорні блискавки, й побачимо, чия візьме.

Підійшлося до бар’єру, важко сперлося на перила. Шпали миготіли під міжвагонною