Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

після розмови з тобою. Він не знає, що йому зараз думати, мені це відомо напевне». — «Добре. Вже якийсь результат. Дякую, Джерарде. Бувай, їду далі». І я повів рукою, наміряючись обірвати зв'язок. «Стривай-но, Корвіне! Зачекай!» — «Що таке?» — «Як тобі вдалося перетнути чорну смугу? В тому місці, де ти її подолав, смуги вже нема. Як це у тебе вийшло?» — «Лабіринт, — сказав я. — Якщо колись зіткнешся з цією смугою, протистав їй Лабіринт. Знаєш, як інколи, коли Тіні виходять із-під твоєї влади і все навколо наче божеволіє, доводиться уявляти його образ? Отак і тут». — «Зрозуміло. Я колись намагався так робити, тільки марно. Якщо й вдавалося чогось домогтися, то тільки головного болю. Смуга ж не в Тінях зародилась». — «І так, і ні, — відповів я. — Що це таке, я вже знаю. А ти був недостатньо наполегливим. Я бродив Лабіринтом, поки голова не почали рватися на шматки, наполовину осліпнув від болю і вже от-от мав знепритомніти. Проте цього не сталося, зате Чорна дорога розірвалася надвоє. Не сказав би, що було приємно, але спосіб мене не підвів». — «Обов'язково запам'ятаю, — пообіцяв Джерард. — Не хочеш перебалакати з Бенедиктом просто зараз?» — «Ні, — відмовивсь я. — Все, про що ми говорили, він і так знає. Тепер Бенедикт остигає, а згодом погляне на факти з трохи іншого боку. З ним я зв'яжуся пізніше — не хочу знову нариватися на бій. Зараз ми з тобою закінчимо, і я на певний час для всіх вас буду недосяжний. Не викликатиму нікого і блокуватиму будь-які виклики». — «Корвіне, а що буде з Амбером? Що його чекає?» Я опустив очі. «Джерарде, коли повернуся, не стій у мене на дорозі. Повір, ти не матимеш жодного шансу». — «Корвіне, зачекай... Ти не міг би відкласти до кращих часів? Не бити по Амберу зараз? Тут і так купа проблем». — «Вибач, Джерарде, але повір, за останніх п'ять років я передумав про це стільки, скільки не думали ви всі». — «Що ж, дуже шкода». — «Боюся, мені вже пора». Джерард кивнув. «Бувай, Корвіне!» — «Бувай, Джерарде!»

Я прочекав іще кілька годин. Коли сонце сіло за пагорби й будинок огорнули ранні сутінки, загасив недокурену сигарету, встав, обтрусив і вдягнув куртку. Жодних ознак життя навколо дому, жодного руху за брудними шибками, в розбитому вікні. Я почав неквапно спускатися схилом.

Будинок Флори у Вестчестері продали ще кілька років тому. Мене це нітрохи не здивувало. Я з'ясував це просто так, заради цікавості, бо був у місті. Навіть проїхався коло цього будинку. Флора не мала жодної причини продовжувати залишатись у Тіні з назвою Земля. Її місія наглядачки успішно завершилася, вона отримала свою винагороду під час нашого останнього побачення в Амбері. Стільки часу жити поряд з нею — і навіть не здогадуватися про її присутність... Я дратувався щоразу, коли думав про це.

«Може, зв'язатися з Рендомом», — подумав я, й одразу ж відкинув цю думку. Навряд чи щось видобув би з нього, крім останніх пліток про Амбер. Свою цікавість, звісно, вдовольнив би, але ж яка практична користь із тих пліток? Якихось прикрих несподіванок від нього я не чекав. Зрештою, хто, як не Рендом, виручав мене кілька разів? Навіть ураховуючи те, що він чинив це не з якихось благодійних міркувань, треба визнати: Рендом зробив для мене трохи більше, ніж потребувала від нього проста вдячність. Проте відтоді збігло вже п'ять років, багато води спливло з того часу. Він тепер жив у Амбері, його там терпіли, і ще він був одружений. Гадаю, Рендом не відмовився б посісти там якесь становище. Та це лише моє припущення. Зваживши всі «за» і «проти», вирішив не поспішати і зустрітися з братом тоді, коли знову буду в Амбері.

Я дотримав обіцянки і блокував усі спроби вийти зі мною на зв'язок. Перших два тижні на Землі майже щодня хтось намагався зі мною зв'язатися. Тепер, коли минуло ще трохи часу, мене вже ніхто не турбував. Урешті-решт, моя голова — це моя голова, а не якийсь прохідний двір. Любі братики, дякую за увагу!

Підійшовши до колись мого дому з тилу, я обережно зазирнув у вікно, протер шибу рукавом. Після трьох днів безрезультатного спостереження дуже малоймовірно, що там хтось є. І все-таки... Я зазирнув усередину.

Як і чекав, у будинку панував страшенний безлад. Багато речей зникло. Деякі речі залишилися, навіть стояли на своїх місцях. Перейшовши праворуч, до дверей, я потягнув за ручку. Замкнено. Я приглушено засміявся.

Опісля повернувся по патіо[49]. Дев'ять цеглин убік, чотири цегли догори. Ключ і досі лежав на місці — під четвертою цеглиною. Дістав його, обтер об куртку, повернувся до дверей... Зайшов у будинок.

Курява вкривала все, та в деяких місцях вона була стерта. У каміні валялися бляшані банки з-під кави, серветки з-під бутербродів і недоїдений засохлий гамбургер. За час моєї відсутності комин не раз намокав од дощу. Я зачинив засувку.

Замок на передніх дверях був зламаний. Я натиснув на них. Скидалося на те, що хтось забив двері цвяхами зсередини. На стіні в передпокої було нашкрябане непристойне слово. Я пройшов на кухню. Там панував повний рейвах. Усе, що вціліло, розкидане по підлозі. Плити та холодильника не було, підлога в тих місцях, де їх сунули, сильно пошкоджена.

Повернувшись назад, я перевірив майстерню. Так, і тут хтось похазяйнував. Винесли все. Походжаючи далі, з подивом побачив ліжко, досі незастелене, пару дорогих крісел, що, мов нічого не сталося, продовжували стояти в моїй спальні.

Кабінет був у кращому стані, й це приємно здивувало мене. Величезне бюро було закидане всякою всячиною, але таким пам'ятав його завжди. Я закурив, сів за нього. Гадаю, не забрали цей стіл лише тому, що він був заважкий і займав багато місця. Книжки, всі до одної, залишилися на полицях. Справді, хто крастиме книжки, крім друзів. І тут...

Я не повірив очам! Швидко вийшовши з-за столу, попрямував до неї, аби пересвідчитися, що це мені не ввижається.

Прекрасна ксилографія Йошіноші Морі висіла точнісінько там, де завжди, — чиста, сувора, елегантна, пронизлива. Важко уявити, що ніхто не спокусився на такий безцінний скарб...

Чиста?

Ретельно оглянув гравюру. Провів пальцем по рамі.

Надто чиста! На ній не було того шару пилюки та бруду, який вкривав усе в цьому домі.

Я перевірив, чи нема під гравюрою дротів до