Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

Злидень скочив на ноги і подивився на всіх круглими очима:

— А ви знаєте, коли починається новий рік? Цієї ночі!

Запала тиша, але її розірвав Боримисл:

— Але чого нам боятися? Дзеванну і Русану звільнено. Рутенія з нами. Городище ми контролюємо. Книгу ми викрали. Ми перемогли? — спитав він з надією.

— Переможемо, як пройде свято, і нічого не станеться. Але буде наступний Новий Рік, і наступний…

— Це треба вирішити раз і назавжди! — схопилась Рутенія. — Ми мусимо його знищити. Я зустрінуся з ним там, під Світовим Деревом. Там усе вирішиться. Не знаю, як він туди проникне, але від свого він не відступить.

— Здається, він уже знайшов цей спосіб! Дзеванну і Русану викрадено! Він дістався до них! — скочив на ноги Добровін.

— Ото же напасть! — вилаявся Боримисл. — До нас гості! Оточили!

— Ой, як невчасно! Не до битви зараз. Про обряд треба думати! — вигукнув Добровін.

— А ви про нього й думайте. Про битву подбаю я! — почули всі й глянули на злидня.

— А чого ви так вирячилися? Все буде добре. Чи я не князь злиднів?

— Хто?

— Для тих, хто погано чує, повторюю. Князь злиднів. Головний тобто. — Бось стенув плечима. — Ще звечора я відправив тутешнього злидня з наказом збирати війська. Зранку він повернувся. Багато їх не буде — наше справжнє об’єднання у майбутньому. Але цих, — він кивнув на чорні плями військ унизу, — ми стримаємо.

Ошелешення пройшло, й Рутенія зірвалася з місця, підхопила Бося на руки і стисла в обіймах.

— Пусти, пусти! Ти чого? Я не Золота! Його обнімай!

— Я завжди у тебе вірила. Ще тоді, у рахманському підземеллі, я знала, ти будеш з нами. Я відчувала, що ти ще здивуєш нас. От тільки не знала, як!

— Ну, здивував? І гаразд. А тепер до справи. Ви — до капища, я — на зовнішній вал. Мене там, мабуть, чекають… Та пусти мене на землю! Що мої злидні скажуть?!

Сонце стояло високо, й було тепло. Вони очистили капище від снігу.

— Новий Рік сьогодні уночі, щілина між світами з’явиться рівно опівночі й існуватиме одну коротку мить, — сказав Добровін. — Я проводитиму обряд. Рутенія піде до Світового Дерева.

— Але ж я можу піти лише слідом за кимось. Ти так казав.

— Я піду з нею! — озвався Віт. — Я, здається, зможу…

— У нас є Золота. Він зараз на межі світів.

— Я буду Живицею, — озвався Боримисл. — Я сильний. Недарма я був Чорним Вершником. Я не відьмак, але ж життєва сила у мене є.

Відьмак застогнав і обхопив голову руками. Потім окинув оком друзів. Прислухався — вдалині вже дзенькала зброя. Бій за городище розпочався.

— Несіть сюди Золоту. Швидко. А самі ставайте круг капища. Живицею буду я. Ти, Боримисле, будь поруч. Якщо моїх сил не вистачатиме, використовуватиму тебе.

Вітер ущух. Сонце зайшло за хмари. Посипав густий сніг.

Відьмак Добровін розпочав обряд входження до Світового Дерева.

Ахруман Чорний Ворон розпочав обряд входження до Світового Дерева.

На капищі лежав розпластаний Золота.

На капищі лежала розпластана Русана.

Віт тримав Золоту за руку.

Ахруман тримав за руку Русану.

Боримисл і Добровін трималися за відьмацький посох. Боримисл приготувався віддавати сили.

Навпроти Ахрумана стояла Дзеванна й стискала руками Русанині ноги. Дзеванна була готова віддавати сили Русані. І весь час думала, як лишити Ахрумана там, у Наві. Про це ж думала Русана, зісковзуючи у марево