Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

— Фух, — сказала Патриція з полегшенням. Вона сказала Лоуренсові, яка відповідь на це питання, і помітила, що коли вона виголосила відповідь, Кедді в руці Лоуренса виклав меню, яке вона ніколи раніше не бачила, ніби щось всередині нього було розблоковане. Вона повернулася лицем до парламенту.

— Отже що я отримаю? Після відповіді на питання?

— Отримаєте? Ви запишались, — сказала скопа, змахнувши своїми крилами. — Ви можете вільно йти. Наші вітання.

— І це все? — запитала Патриція.

— Ви на щось очікували? — сказала сова, витягнувши голову з лівої гілки Дерева. — На парад? Насправді ми не спостерігаємо жодного параду. Це може бути весело.

— Я думала, можливо, буде якийсь бонус чи щось таке? Ну, я не знаю, якщо я відповім на питання, то отримую якусь перевагу? Це повинно бути чимось на зразок квесту, чи не так? — Всі птахи почали сперечатися між собою про те, чи було щось таке в їхніх власних підзаконних рішеннях, які вони проігнорували, аж поки Патриція не перервала їх: — Я хочу поговорити з Деревом. Тим, на якому ви всі сидите прямо зараз.

— О, звичайно, — сказав фазан. — Поговорити з Деревом. Ти не хочеш поговорити з деякою скелею, поки стоїш на ній?

— Вона хоче поговорити з Деревом, — заявила індичка.

— Я, — сказало Дерево під ними, з великим шелестом, — тут.

— Ну, привіт, — сказала Патриція. — Вибач, що турбую.

— Ви маєте таке право, — сказало Дерево, — непогано.

Парламент замовк, а потім птахи розпочали своє власне засідання, почавши спілкуватися самостійно. Деякі птахи відлетіли, інші стояли у непокірних позах, накривши голови крилами.

— Ми говорили раніше, — сказала Патриція. — Ви сказали мені, що ведмеді служать природі. Пам'ятаєте?

— Я, — сказало Дерево, — пам'ятаю все.

Голос виходив з глибини всередині його стовбура і піднімався до гілок, змушуючи їх вібрувати, і деякі птахи попадали. Більшість членів парламенту втекли, хоча деякі з них намагалися організувати рух неповаги до власних парламентських палат.

— Дерево мене пам'ятає, — сказала Патриція Лоуренсу і Перегрину.

— Дерево може розмовляти англійською, — повідомив їй Перегрин.

Екран Перегрина все ще показував дивні символи, які виглядали як вихідний код Кедді або щось подібне. Рядки шістнадцяткових знаків, як адреси, а також деякі складні інструкції з великою кількістю круглих дужок.

— Хто ви? — запитала Патриція у Дерева. — Джерело магії?

— Магія, — сказала Дерево, — це людська ідея.

— Але я не є першою людиною, з якою ви розмовляєте, чи не так?

— У мене є багато тихих місць, — сказало Дерево. — І багато гучних місць.

— Ви говорили з іншими, — сказала Патриція. — І ви поділилися з ними своєю силою. Правильно? Так деякі з нас стали чарівниками? А перед тим були алхіміки, трікстери або ще хтось.

— Це було давно, — сказало Дерево.

— Послухайте, нам потрібна ваша допомога, — сказала Патриція. — Навіть птахи знають, що наш час вичерпується. Нам потрібно, щоб ви втрутились. Ви повинні щось зробити. Я відповіла на ваше питання, так що ви зобов'язані мені. Правильно?

— Що, — сказало Дерево, — ви хочете зробити?

— Що зробити? — Патриція намагалася звести свої думки докупи. Вона охопила себе руками. — Я не знаю, ви — давня сутність, і я перед вами просто як якась німа. Я ледь спромоглася відповісти на одне запитання. Ви повинні знати більше, ніж я.

— Що, — знову сказало Дерево, — ви думаєте робити?

Патриція не знала, що сказати. Їй потрібно було щось сказати, їй потрібно було знайти спосіб зробити цей день чимось іншим, ніж днем, коли все падало руїнами навколо неї. Друзі були мертві. Лоуренс безмовний. І ще гірше станеться незабаром. Вона не могла дозволити цьому статися... Вона не могла дозволити, щоб це був кінець. Просто не могла. Вона затремтіла і зітхнула, намагаючись сказати правильну фразу про те, щоб все виправити. І почала підшукувати слова.

Лоуренс пройшов мимо неї, прямо до Дерева, яке до цього часу звільнилося від птахів. Патриція хотіла зупинити його або попросити, щоб він не робив цього, але Лоуренс подивився на неї поглядом, що казав: "Я зроблю це, не сперечайся, бо хочу йому довіряти".

У Лоуренса було щось в руці, і він ніс це до Дерева: його Кедді. Він покрутився навколо стовбура, доки не знайшов досить велику тріщину, тоді він витягув з Кедді сріблясту змійку проводів і вставив у товсту кору, а потім обережно поворушив кінцем кабеля, поки екран Кедді не засвітився повідомленням про контакт. Він причепив Кедді до стовбура дерева, а потім відійшов назад до Патриції, зробивши їй заспокійливий жест долонею.