Читати книгу - "Списоносці"

значення суперечностям, гадаючи, що не можу як слід розібратися в матеріалі через втому. Але згодом, переглянувши донесення, надіслані раніше, все зрозумів. Документ про розміщення і структуру армії — всього-на-всього підробка! Він містив фальшиві дані. Я мало не заплакав від люті. Не було сумніву, що Пайп разом з своїми колегами рано чи пізно помітять фальсифікацію. Але все-таки вирішив їм нічого не казати. Зрештою, не моя справа визначати достовірність одержаних матеріалів. Мене більше стурбував той факт, що в лінії Титус — Магда — Жолт — Вероніка безперечно з'явився зрадник. Фальшиві плани розміщення і структури армії були виготовлені друкарським способом. Отже, комуністи знають наші наміри і вже давно водять нас за ніс. Мені спало на думку перевірити взагалі всі матеріали, бо частина з них також, мабуть, підробка. Хто ж зрадник? Хтось із зв'язкових? Берце? Вероніка?

Що робити? Розповісти все Пайпу? Але це значить стати в його очах посміховищем. Нарешті, я вирішив нічого йому не казати. Це ж моя справа — розберуся в ній сам.

Я почав пригадувати цю операцію до найменших подробиць. Про мій наказ Магді добути плани розміщення і структуру армії знали англійський зв'язковий та Вероніка, яка передала зашифрований лист Магді. На Вероніку, звичайно, падає найбільша підозра. Можливо, перш ніж вручити листа адресатові, Вероніка показала його контррозвідникам, і вони все розшифрували. Тільки так вони могли довідатися про наш намір добути документ, який щойно був виготовлений.

Через три дні я надіслав зв'язкового до Жолта. Я застеріг сина, наказавши діяти дуже обережно, бо серед них є зрадник… Я звернув його увагу на Вероніку і Берце…

Дорогий сину, мушу відкласти своє писання, бо прийшов професор Бехер. Коли він піде, напишу про ту сумну звістку, яку приніс мені Жолт, що втік сюди з Марією Перлакі. Закінчую, бо вже чую човгання черевиків Бехера…»

— Хай йому грець! — Коронді з серцем кинув на стіл окуляри. — Треба ж було тому старому Бехеру зачовгати саме в цю хвилину. Мемуари Райнаї схожі на роман, що друкується частинами. Розповідь перервалась у найцікавішому місці! «Сумна звістка», про яку розповів батькові Жолт, має для нас особливий інтерес.

Підполковник підвівся і квапливо заходив з кутка в куток.

— Ну що ж, це все, — сказав він, — Спогади Райнаї вичерпані. Далі я сам змушений розповідати, роблячи відповідні висновки.

Коронді знову сів за письмовий стіл.

— Сімнадцятого лютого 1949 року о сьомій годині вечора у міському парку пролунали два постріли з пістолета. Був холодний і темний зимовий вечір. Якась закохана пара, що, незважаючи на холод, гуляла по парку, кинулася на постріли і на відстані кількох метрів від статуї Джорджа Вашінгтона побачила на доріжці, посипаній гравієм, жінку. Вона здавалася мертвою. Міліціонер, що прибув на місце злочину, викликав швидку допомогу, і жінку відвезли в лікарню. Експертна комісія з головного управління міліції не знайшла при потерпілій ніяких документів, які б засвідчили її особу. В лікарні жінка опритомніла, назвала моє прізвище і номер телефону. Була вже дев'ята година, коли мене знайшли, і я, нарешті, приїхав у лікарню. У пораненій я впізнав Вероніку. Черговий лікар сказав, що врятувати нещасну неможливо і що їй лишилося жити кілька хвилин.

Вероніка намагалася сказати щось, але не змогла вимовити ні слова. Тільки дивилася на мене великими сумними очима, і в погляді її було благання. Я сів на ліжко і взяв голову Вероніки в руки. Я догадувався, що вона благає мене нічого не говорити чоловікові про її минуле, і пообіцяв виконати прохання. Очі жінки засвітилися надією: вона повірила моїй обіцянці. Мені доводилось бачити вже не одну смерть, але ніколи ще я не відчував такої глибокої скорботи, — голос Коронді затремтів.

Када не насмілювався глянути на свого начальника, який знову переживав трагічні хвилини. Коронді почав ходити по кімнаті — від сейфа до вікна. Губи його були міцно стиснуті.

Коли підполковник озвався, голос його вже звучав твердо. Він спокійно розповідав далі.

— Звичайно, я повідомив чоловіка Вероніки про нещастя. Він розпачливо заридав. Шульок ніяк не міг збагнути, чому його дружина опинилася в той холодний і темний вечір у міському парку. Я сказав йому тільки те, що в Стокгольмі у готель до Вероніки заходив ворог. Але вона виконала свій обов'язок перед батьківщиною і розповіла про все органам безпеки. В інтересах слідства ми наказали їй зберігати таємницю і не говорити про неї навіть чоловікові. Шульок зрозумів усе і більше ні про щоне питав. Ми встановили, що причина вбивства — не звичайне пограбування, хоч крадіжкою сумки злочинець хотів ввести нас в оману.

Треба було негайно діяти, бо списоносці вже знали, що Вероніка мала зв'язок з органами безпеки. На місці злочину не лишилось ніяких слідів. Свідків теж не було. Закохана пара, коли пролунали постріли, перебувала метрів за триста. Почувши постріли, юнак і дівчина прибігли і побачили в темряві жертву. Але вбивця вже зник.

Тієї ж ночі нам пощастило затримати всіх членів організації і серед них високоблагородну пані Райнаї, уроджену баронесу Редеї. Лише одного агента ми не знайшли. Жолт Райнаї в ту ніч не з'явився на квартиру. Пізніше ми встановили, що ввечері він прийшов десь пів на восьму і пробув дома хвилин тридцять. На квартиру Жолт Райнаї більше не повернувся. Його розшукували по всій країні, але марно.

Я не сумніваюся, що Вероніку вбили списоносці. Підозріння падало передусім на Жолта Райнаї. Арешти відбувалися одночасно, і члени організації не могли попередити один одного. Ми затримали всіх, лише Жолту Райнаї пощастило вислизнути з наших рук. Отже, про небезпеку знав тільки він і зник ще до підписання прокуратурою дозволу на арешти. Згадайте: вбивство сталося о сьомій годині, а о пів на восьму Райнаї забіг хвилин на тридцять додому і після того більше не повертався. Немає сумніву, що він рятувався від арешту. Я й досі певен, що вбивця — Жолт. Але він утік, і ні під час слідства, ні на судовому процесі нічого нового про трагедію в парку не було виявлено. Минали роки, а вбивство Вероніки так і лишалось таємницею.

— Товаришу підполковник, — вигукнув схвильовано Када, — але ж убивця тепер у наших