Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

— Це справді так, — Марсела кивнула і склала руки на грудях. Зараз у її образі не залишилося нічого спокусливого: сухий діловий тон, стримані рухи. Вона точно не шукала нашого співчуття чи схвалення, а чекала слушного моменту, щоб пред'явити власний ультиматум. — Я визнаю ваше право боротися за себе і, якщо вже бути до кінця чесною, сама залишила вам крихітний шанс врятуватися. Ви ним скористалися. Браво. Це викликає повагу. Саме тому тут стою я, а не люди короля або нишпорки канцлера, а дверцята за моєю спиною залишаться відкритими для втечі ще хвилин десять-п'ятнадцять. Ось тільки впевнена, що ви ними не скористаєтеся. 

— Через вашу пропозицію? — вкрадливо уточнив Ед.

— Саме, — Марсела послала йому ніжну посмішку і раптово повернулася до мене. — Чула, у вас виникли складнощі з управлінням Колом Передбачень, енья Колті? 

— Невеликі, — насторожено кивнула я. 

— Я можу допомогти.

— Звідки вам знати як? Ви навіть не маг.

— Ви, здається, забули, чиєю вірною супутницею я була цілих два роки. Немає нікого більш балакучого, ніж старий чоловік, який красується перед юною дівчиною. Немає нікого більш необережного, ніж чоловік, який відчуває свою владу. І немає нікого слабкішого, ніж чоловік, який довгі роки несе тягар провини і важких спогадів.

З цими словами вона вийняла з кишені в складках спідниці невелику коробочку і поклала її на вівтар.