Читати книгу - "Чарівні створіння"

Тієї ж миті нізвідки, усього лише за крок від Мейкона, з’явився Гантинг. Тепер він іще менше скидався на людину, і ще більше на того, ким був насправді, — на демона. Його блискуче чорне волосся наїжачилося, як шерсть на загривку розлюченого вовка, вуха загострилися на кінцях, а роззявлений рот був схожий на пащу. І раптом він зник, розчинився в повітрі.

Я й оком не встиг змигнути, як Гантинг з’явився знову — тепер на шиї Мейкона. Мені здалося, що я навіть не помітив, як це сталося. Мейкон схопив Гантинга за піджак і кинув об дерево. Я й не уявляв, наскільки дужий Мейкон. Гантинг розітнув повітря, але там, де він мав би вдаритися об тверде, його тіло пролетіло крізь стовбур і покотилося по землі по той бік дерева. Тієї ж миті Мейкон зник і з’явився знову вже на плечах Гантинга. Він жбурнув його на землю, і вона розверзлася під їхніми ногами. Гантинг лежав без сил. Та коли Мейкон обернувся до Ліни, суперник виринув за його спиною із задоволеним вищиром. Я кричав, намагаючись попередити Мейкона, але ураган відносив мої слова. Гантинг загарчав і встромив зуби у шию Мейкона, накинувшись на нього зі спини, як битливий собака.

Мейкон завив — глибоко і гортанно — і зник. Його не стало. Але Гантинг, певно, не відпустив його, тому що розтанув разом з ним, і коли вони знову з’явилися на краю галявини, Гантинг досі висів у Мейкона на шиї.

Що він робив? Живився? Я замало знав, щоб зрозуміти, яким чином йому це вдавалося і чи взагалі це було можливо. Але хай що Гантинг забирав у Мейкона, це його вбивало. Ліна заверещала, і від її лементу мене охопив страх.

Гантинг відступив від Мейкона, кинувши його на мокру землю, під проливний дощ. Пролунали нові залпи дробу, і я здригнувся від близької небезпеки. Битва на Медовому пагорбі рухалася в наш бік, до Ґрінбраєру, і конфедерати саме робили свої останні перегрупування.

Шум від пострілів заглушив дуже знайоме ричання. Мовчун Редлі. Він завив і стрибнув до Гантинга, з усіх сил кидаючись на захист хазяїна. Але тієї ж миті тіло Ларкіна почало звиватись і перетворилося на кубло змій прямісінько перед носом пса. Змії шипіли, сповзаючи одна по одній, а Мовчун не зрозумів, що вони були лише ілюзією. Він міг би легко проскочити крізь їхнє кодло, але натомість позадкував і загавкав, не зводячи очей з роїстого кубла. Гантингу лише це й було потрібно. Він зник і з’явився позаду Мовчуна, накинувшись на нього з надлюдською смертельною хваткою.

Мовчун здригався, намагаючись опиратися Гантингу, та все було марно. Суперник мав забагато сили. Він відкинув обм’якле тіло пса до Мейкона, і звір мовчки упав долі.

Пес і хазяїн нерухомо лежали поряд на мокрій землі.

— Дядьку Мейконе! — закричала Ліна.

Гантинг провів рукою по прилизаному волоссю і задоволено похитав головою. Ларкін знову втягнув зміїсте тіло у куртку і набув звичної людської подоби. Дивлячись на них, можна було подумати, що це два наркомани після чергової дози.

Ларкін перевів погляд з місяця на годинник.

— Половина. Полуніч наближається.

Сарафина простягла руки, немовби обіймаючи небо.

— Шістнадцятий місяць, шістнадцятим рік.

Гантинг вишкірився до Ліни криваво-землистим ротом.

— Ласкаво просимо в родину.

Ліна не мала жодного наміру приймати запрошення — тепер я в цьому не сумнівався. Вона підвелася, мокра як хлющ, обліплена брудом від власної несамовитої зливи. Її чорне волосся звивалося навколо тіла. Вона ледь протистояла вітру, мовби ось-ось відірветься від землі та злетить у чорне небо. Хоча хтозна — можливо і таке. Зараз уже ніщо не здатне було мене здивувати.

Ларкін і Гантинг безшумно рухались у тінях, аж доки не стали обабіч Сарафини навпроти її доньки. Сарафина підійшла ближче.

Ліна підняла одну долоню.

— Зупинись. Негайно.

Але Сарафина не зупинилась. Ліна стулила долоню — і по високій траві пролягла смуга вогню. Стіна полум’я відділила доньку від матері, й Сарафина застигла, не очікуючи, що Ліна спроможна на щось більше за так звану легку негоду. Донька не на жарт її здивувала.

— Я ніколи не приховуватиму від тебе правди, як решта родини. Я розповіла тобі про вибір, я розплющила тобі очі! Можеш мене ненавидіти, але я все одно твоя мати. І я можу запропонувати те, що не запропонують вони, — майбутнє зі смертним.

Вогонь здійнявся вище і поповз, як живе створіння, оточуючи Сарафину, Ларкіна і Гантинга. Ліна засміялася — темно, моторошно, точно як її мати. Навіть за межею їхнього поля бою мене пройняв дрож.

— Не вдавай, що піклуєшся про мене, я знаю, яке ти стерво, матусю. Гадаю, хоч у цьому ми з тобою згодні.

Сарафина склала губи, як для повітряного поцілунку, але натомість подула на вогонь і перекинула його в бік Ліни. Він запалив траву навколо її ніг.

— Ну ж бо, скажи, що душа просить. Додай жару!

Ліна посміхнулася.

— Душа просить спалити відьму? Як банально.

— Якби я хотіла, щоб ти згоріла, Ліно, то так би вже й сталося. Не забувай, що ти не єдина природниця з нашого роду.

Ліна повільно занурила одну руку в полум’я і, навіть не змигнувши, опустила туди другу. З непохитністю скелі вона підняла руки над головою, тримаючи у них жовтогарячу кулю вогню. А потім щосили жбурнула її в мій бік. Простісінько в мене.

Вогонь влучив у дуб за моєю спиною, запаливши віяло гілок швидше за сухий хмиз. Полум’я помчало вниз по стовбуру, і я позадкував від дерева, намагаючись забратись якнайдалі. Цього разу, коли я дістався стіни невидимої тюрми, то зрозумів, що вона зникла. Сантиметр по сантиметру пробираючись крізь траву і розмоклу землю, я обернувся і побачив, як позаду мене до землі припав Лінк. Його дуб спалахнув іще яскравіше за мій — полум’я шугало у нічне небо і розносилося по полю навкруг. Я щодуху помчав до Ліни, думаючи лишень про неї, лишень про нас. Лінк кинувся до матері. Від Сарафини нас відділяла тільки Ліна і смуга вогню, але на якусь мить здалося, що ми в безпеці.

Я торкнувся Ліниного плеча. У темряві вона б мала здригнутися від страху, але впізнала мене, навіть не обернувшись.

«Я кохаю тебе, Л.».

«Не кажи нічого, Ітане. Вона все чує. Не знаю напевне, але мені здається, що вона чула нас завжди».

Я подивився в інший бік поля, але висока пожежа заховала від мене і Гантинга, і Ларкіна, і Сарафину.