Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

— І не помилився ще в жодній репліці діалогу, — додав Шото.

Я мало не вилаявся вголос, але опанував себе і надрукував «лайно!»

— Точно, — сказала Арт3міда.

Я зробив глибокий вдих і зосередив увагу на наступній сцені («Повість сера Ланселота»). Ейч продовжував давати мені актуальну інформацію про «шісток» щоразу, коли я попросив.

Коли я досяг фінальної сцени (атаки на французький замок), я знову почав хвилюватись у передчутті того, що буде далі. Перші ворота вимагали зіграти фільм («Військові ігри»), а Другі ворота містили відеогру («Black Tiger»). Поки що Треті ворота містили і те, і інше. Я знав, що повинен бути третій етап, але поняття не мав, що б це могло бути.

Я отримав відповідь через кілька хвилин. Як тільки завершилась фінальна сцена «Святого Грааля», дисплей потемнів і декілька хвилин лунала дурна органна музика, якою закінчується фільм. Коли музика стихла, на дисплеї з’явилося наступне:

ВІТАЄМО!

ВИ ДІЙШЛИ ДО КІНЦЯ!

ПЕРШОМУ ГРАВЦЕВІ ПРИГОТУВАТИСЯ

А коли текст зник, я опинився у величезній наче склад кімнаті, обшитій дубовими панелями, з високою склепінчастою стелею і полірованою дерев’яною підлогою. У кімнаті не було вікон і тільки один вихід — великі подвійні двері в одній з чотирьох голих стін. По центру широкої кімнати стояла застаріла імерсивна установка ОАЗи. Її оточували понад сто скляних столів, розташованих у формі великого овалу. На кожному столі був класичний домашній комп’ютер або ігрова приставка, а також багаторівневі стелажі, де містилися, здається, повні колекції периферійних пристроїв, контролерів, програмного забезпечення та ігор. Все було організовано прекрасно, наче музейна виставка, переводячи погляд по колу, від однієї системи до іншої, я звернув увагу, що комп’ютери розташовувались приблизно за роком випуску. «PDP-1». «Altair 8800». «IMSAI 8080». «Apple I» поруч з «Apple II». «Atari 2600». «Commodore PET». «Intellivision». Декілька різних моделей «TRS-80». «Atari 400» та «Atari 800». «ColecoVision». «TI—99/4». «Sinclair ZX80». «Commodore 64». Ігрові приставки «Various Nintendo» та «Sega». Уся лінійка «маків», ПК, «PlayStation» та «Xbox». Нарешті, завершуючи коло, стояла консоль ОАЗи — підключена до імерсивної установки в центрі кімнати.

Я зрозумів, що стою у відтворенні офісу Джеймса Галлідея, в кімнаті, де він проводив більшу частину останніх п’ятнадцяти років свого життя. Місце, де він написав свою останню і найбільшу гру. Ту, яку я граю зараз.

Я ніколи не бачив фотографій цієї кімнати, але її планування і вміст були детально описані людьми, найнятими очистити це місце після смерті Галлідея.

Я подивився на свого аватара і побачив, що вже не був одним з лицарів Монті Пайтона. Я знову був Парзівалем.

Спершу я зробив очевидне і спробував вийти. Двері не відчинялись.

Я обернувся і ще раз оглянув кімнату, скануючи довгий ряд пам’яток історії комп’ютерів та відеоігор. Тоді я зрозумів, що овальне коло, яке формували експонати, було контуром яйця. У думках я повторював слова першої загадки Галлідея зі «Запрошення Анорака»:

Троє воріт таємних відчинять три сховані ключі,

Там мандрівник знайде випробування гідні,

І той, хто має вміння й спритність їх пройти,

дійде до Кінця, щоб нагороду там знайти.

Я дійшов до кінця. Це тут. Великоднє яйце Галлідея має бути десь у цій кімнаті.

— Ви це бачите? — прошепотів я.

Але не почув відповіді.

— Алло? Ейч? Арт3міда? Шото? Ви ще тут?

Знову жодної відповіді. Або Оґ обірвав нам зв’язок, або Галлідей закодував цей етап воріт так, що було неможливо мати зовнішній зв’язок. Я був упевнений в останньому.

Я стояв у тиші протягом хвилини, не знаючи, що робити. Тоді піддався першому інстинкту і підійшов до «Atari 2600». Вона була приєднана до кольорового телевізора «Зеніт» 1977 року. Я ввімкнув телевізор, але нічого не відбулося. Тоді я ввімкнув «Atari». Знову нічого. Вони не вмикались, незважаючи на те, що і телевізор, і приставка були підключені до розеток у підлозі.

Я спробував «Apple II» на столі поруч з ними. І знову нічого.

Через кілька хвилин експериментів я виявив, що вмикався єдиний комп’ютер, один з найстаріших — «IMSAI 8080», модель комп’ютера, якою володів Метью Бродерік у «Військових іграх».

Коли я підключив його, екран був повністю порожнім, за винятком одного слова.

Логlн:

Я написав «Анорак» і натиснув «Вхід».

ІДЕНТИФІКАЦІЯ НЕ ПРОВЕДЕНА. ПІДКЛЮЧЕННЯ СКАСОВАНО.

Потім комп’ютер сам вимкнувся, і потрібно було підключити його заново, щоб знову ввести логін.

Я спробував «Галлідей». Безуспішно.

У «Військових іграх» паролем, який надавав доступ до суперкомп’ютера ВОПР, був «Джошуа». Професор Фалкен, творець ВОПР, використав для пароля ім’я свого сина. Людину, яку він любив найбільше в світі.

Я надрукував «Оґ». Не спрацювало. «Оґден» так само.

Я ввів «Кіра» і натиснув «Вхід».

ІДЕНТИФІКАЦІЯ НЕ ПРОВЕДЕНА. ПІДКЛЮЧЕННЯ СКАСОВАНО.

Я спробував імена його батьків. І навіть «Зафод», ім’я його домашньої рибки. Тоді «Тиберій», ім’я тхора, який колись у нього був.

Жоден з них не спрацював.

Я перевірив час. Я був у цій кімнаті вже більше десяти хвилин. А це означало, що Сорренто вже мене догнав. Зараз він, напевно, у власній окремій копії цієї кімнати з командою дослідників Галлідея, які шепотіли йому на вухо відповіді через модифіковану установку. Вони, мабуть, вже перебирали всі можливі паролі з пріоритезованого списку, настільки швидко, наскільки Сорренто міг друкувати.

В мене не було часу.

Я зціпив зуби від розпачу, не маючи поняття, що спробувати далі.

А тоді згадав