Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

Бось. Вона трималася. Прислухалася. Придивлялася. І розуміла — це теж туман. Це теж мана, облуда. Та все одно на серці ставало тепліше від милих серцю облич. Хай і породжених туманом. * * *

Добровін зайняв своє місце на капищі.

— Я мушу проказати молитву Чорнобогові. Так каже книга Невір-землі. Та я не можу осквернити наш шлях чорними словами. Я не вірю, що шлях до Світового Дерева, хай і через Наву, відкривається лиш чорнобожим слугам. Тому хай це буде молитва білим богам, богам справедливості і чистоти!

І вони почали молитися. Слова самі спливали з Рутиних вуст. Вона ніби знала їх усе життя, хоча саму молитву чула вперше.

Хвалимо Прабога, діда божого, Який роду божеську є началом І всенькому роду криниця вічна, Яка витікає влітку од джерела всього І взимку ніколи не замерзає. А тієї води живущої п’ючи, живемо, Допоки не прийдемо до нього, як свої, Убудемо до лук його райських. І богові Перунові, громовержцю і богові прі і боріння скажемо Не переставати живих явищ кола крутити в Яві. Це він нас веде стезею правою до брані, І до Тризни великої о всіх полеглих, Які йдуть у життя вічне до полку Перунового. * * *

І читав Ахруман молитву Чорнобогові. Моторошно стало Дзеванні. Хотіла вуха затулити, та не могла. Руки не слухались.

І богові темряви, ночі і смерті славу проголошуємо; Се бог Влади, і тому співаємо пісні, яко свят є. І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути. І той нас од ворогів убереже, і тому хвалу співаємо. Співаємо і танцюємо йому, і звертаємося до бога нашого, Який ті Землю і Сонце, суне наше, і зірки тримає. І світ міцний творить славу Чорнобогові велику. Слава богові нашому! Слава Маржані, богині води мертвої, води чорної, води темної! Слава служникам зла і ненависті: упирям, вовкулакам, злидням і блуду, водяникам і щезникам, і іншому злу неназваному! То бо скорбить серце наше. І се одречемося од добрих діянь наших, які скоїли у безпам’ятстві, І прилучимося до Зла! * * *

Добровін витяг з-за пояса довгого ножа. Відпустив посох, за який вони трималися разом із Боримислом. І гортанним голосом прокричав у туман:

Прабоже, й ти Дажбоже, й ти, Дано, й ти, Перуне, й ти, Громовице! Вам урікаю сю кров, і буде так, як схочете ви!