Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

Богові, який велике милосердя тобі явив". Я ж, зразу поклонившись захисникам своїм — святому Стефанові і преподобному Василію, увійшов у церкву, співаючи: "Господь моє світло й спасення моє, кого буду боятись?", — і далі той псалом. Юнаки ж ті найгарніші, побачивши мене, зраділи за мене і говорили: "Прийди, любіш наш, і веселися з нами". І на тих словах закінчилося видіння, я ж до тями вернувся, дивувався — відчув себе здоровим. Прийнявши трохи їжі, підкріпився і заснув солодко. Збудившись, почав ходити, і за короткий час, зовсім одужавши, сів у човен і відплив до Царгороду, розповідаючи всім, що трапилося зі мною, як молитвами святих Стефана і Василія від смерти врятований" (Доти Григорій про себе розповідав).

Тим часом вищезгадана блаженна Теодора, чернечий на себе чин прийнявши, переставилася до Господа, вона багато у дні свої послужила преподобному Василію. І всі, хто духовну любов до преподобного мав, печальні були через Теодору, бо мали її представницею до святого старця: всіх люб'язно приймала, добрими словам утішала, лагідна ж була і милостива, христилюбива і цнотлива, сповнена розуму духовного. Прийшло ж Григорію бажання довідатися, де є після переставлення Теодора, якої чести досягла — серед правих чи серед лівих? Чи сподобилася якоїсь від Бога милости і відради за ревне своє старцеві служіння? Так думаючи, просив часто преподобного Василія, аби розповів йому про неї, вірив-бо без сумніву, що не є таємницею для угодника Божого Василія знати про душу її. І коли багатьма частими і наполегливими проханнями надокучав старцеві, той, не хотівши врешті засмучувати духовного свого сина, помолився за нього до Господа, щоб у видінні відкрилося йому про Теодору. Тої ж ночі, відпочиваючи, бачив Григорій у сонному видінні блаженну Теодору в обителі світлій, приготованій від Бога для Василія преподобного, яка небесною була осяяна славою і невимовних благ сповнена. У тій обителі преподобна Теодора, молитвами угодника Божого, оселилася. Йому ж ревно і трудолюбно у світі цьому літ досить послужила, його обителі у житті благословенному мешканкою бути сподобилася, молитвами його святими. Бачив її Григорій, зрадів, і достатньою її бесідою, наче такою, що насправді була, утішився: спитав її, як відлучилася від тіла, як прийшла у скруту смертну, що при кончині своїй бачила і як минула повітряних духів. Вона ж почала розповідати йому так: "Дитино Григорію, про страшну річ спитав, про яку й згадувати лячно. Бачила-бо лиця їхні, яких ніколи не бачила. І чула слова, яких же ніколи не чула. І що скажу? Люте і важке, якого не сподівалася, зустріло мене тоді через діла мої. Але молитвами і допомогою спільного отця нашого преподобного Василія все легким мені було. Як же тобі, дитино, розповім про біль тілесний, лютість і біду, які бувають у вмираючих? Як же бо хтось нагим впаде у вогонь великий, палаючи і тліючи в попіл перетворюється, так і хвороба смертна і гірка година розлуки руйнує людину. Справді лютою є смерть для подібних мені грішників, бо й я гріхи чинила. Про праведників же не відаю. Коли-бо до кінця життя свого наблизилася і настала година розлуки з тілом, бачила я багато етіопів, які навколо одра мого стали, їхні ж лиця, наче сажа і смола, були чорними, очі ж — наче вугля вогненне, їх же вигляд був настільки страшний, як і сама геєна вогненна. Вони почали чинити галас і бунт, одні — ревучи, як худоба і звірі, инші, наче пси, завиваючи, инші голосили, наче вовки, инші, як свині, кричали — усі ж, поглядаючи на мене, лютували, погрожували і кидалися, зубами скреготали і пожерти мене зразу хотіли. Готували ж хартії, наче сподівалися на якогось суддю, що мав туди прийти, і згортки розвивали, у них же були написані всі мої погані діла. Тоді убога душа моя була у страху і трепеті великому, і не досить було мені гіркоти смертної, але й тих етіопів страшних грізний вигляд і лютість були мені наче другою смертю найлютішою. Відвертала ж очі свої і туди і сюди, щоб не бачити мені страшних лиць їхніх ані не чути голосу їхнього, але не могла уникнути їх — всюди-бо їх без ліку бачила, як вешталися. І не було кому допомогти в такій біді мені, знеможеній до решти, аж побачила двох світлоносних ангелів Божих, які до мене підходили в образі гарних юнаків, їх же краси переповісти неможливо. Лиця їхні були пресвітлі, очі люб'язно дивилися, волосся голів їхніх — наче сніг білий, золотоподібно виблискувало, одяг — наче блискавка був, підперезані поясами золотими через груди хрестоподібно. Вони наблизилися до одра мого, стали праворуч мене, про щось тихо між собою перемовляючись. Я ж, бачивши їх, радісною стала серцем і веселими на них поглядала очима. Чорні ж ті етіопи, бачивши їх, здригнулися і відступили далі. Сказав же один світлоносний юнак до темних із гнівом: "О безсоромні, прокляті і похмурі, злісні роду людського вороги, чому завжди поспішаєте до помираючих приходити? І, влаштовуючи галас, страшите і бентежите кожну душу, що з тілом розлучається. Але не вельми радійте, тут-бо не здобудете нічого, бо Боже є з нею милосердя, і нема вашої частки ані жеребу в душі цій". Коли він те промовив, зразу захиталися етіопи, великий крик і галас вчинивши, і почали показувати діла мої погані, з юности сподіяні, і говорили: "Нічого у ній не маємо? А ці гріхи чиїми є? Чи не вона зробила це і те?" Коли так говорили, стояла я, чекаючи смерти. І ось прийшла смерть, наче лев ревучи, на вигляд вельми страшна, подоби наче людської, але тіла зовсім не мала, із самих лише костей людських нагих складена. Несла ж різне знаряддя до мук: мечі, стріли, списи, бартки, коси, серпи, рожна, пили, сокири, теслі, топірці, гаки та иншого багато невідомого. Те побачивши, смиренна моя душа затремтіла зо страху. І сказали святі ангели до смерти: "Чого зволікаєш, звільни душу цю від пут тіла, швидко й тихо звільни, не має-бо багато тягарів гріховних". І зразу вона підійшла до мене, взяла малий топірець і почала відтинати спершу ноги мої, після того руки, тоді, иншим реманентом решту частин моїх розслаблюючи, члени від суглобів відділяла. І не мала я ані рук, ані ніг, і ціле тіло моє стало мертвим, не могла я більше рухатися. Тоді взяла теслю і відтяла мені голову. І після того не могла я порухати головою — чужа вона мені була. Після того всього зробила в чаші якийсь розчин і, до уст