Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

відвертається до наступного ліжка. Кейт помішана на цифрових фото. Ні сантиметра порожнього місця. Вони навіть вистилають зовнішній периметр її койки, майже закриваючи табличку з її іменем. Постійна зміна — через дві чи три секунди, як слайди — ускладнює розгляд або погляд повз них у простір усередині. Більшість фото, здається, показують сяючу Кейт у різних пригодах. Масштабування інфраструктури космічного ліфта. Кліфф-дайвінг. Стрибки з платформи на Марсі на межі атмосфери. Чоловік з подібними рисами обличчя посміхається біля неї майже на всіх фото — її брат-близнюк, колоніст на Траппісті? Ймовірно.

Офелія переходить до ліжка Берча, справа від неї, з іншого боку дверей. Воно також акуратно застелене, але жодного натяку на індивідуальність.

Крім…

Важка ковдра корпоративного виробництва, товста штучна суміш вовни з пошарпаними від використання краями. Дешеві, але довговічні ковдри грубі та дряпаються, призначені для того, щоб служити настінними гантелями для збереження тепла у вашому приміщенні у разі відключення станції.

Його подушка грудкувата й нерівна, разючий контраст із туго натягнутою ковдрою та простирадлами, але це також знайоме. Подушки були однією з тих речей, які займали надто багато місця під час місій з постачання та поповнення запасів. Тож шахтарі використовували комплект запасного одягу в наволочці як заміну, а потім, до того часу, коли їм змогли надіслати подушки, їх рішення стало частиною їхньої культурної ідентичності. Якщо ви використовуєте справжню подушку на майнінг-станції або навіть в одній із спільнот, що складається з людей зі станцій, це так само добре, як оголосити себе м’яким або слабким.

Насправді, домінуюча образа є «м’якотілий».

Бірч точно з однієї зі станцій для майнінгу Піннакле. Можливо, це пояснює, чому він здався їй таким знайомим.

Вона ігнорує дрібну тугу за домом у своєму шлунку разом з постійним хвилюванням тривоги щоразу, коли думає про майнінгові станції, і натомість зосереджується на останній койці.

Ця найдальше від дверей і від Северина, прямо навпроти нього через кімнату. Шторка конфіденційності закрита, тому вона не може бачити, що всередині. Але повітря в кімнаті не шумить, воно нерухоме.

Офелії потрібна мить, щоб зрозуміти чому: коричневої таблички з іменем немає.

Вона підходить ближче, щоб роздивитися краще. Шорсткі плями білого пінопласту все ще тримаються на стіні, де мав би бути ідентифікатор, звідки його було видалено, а не зішкрябано.

Олберман. Це… було купе Ави Олберман.

Офелія переглянула досьє Ави перед тим, як піти, тож їй легко уявити жінку — спортивної статури, сріблясте, коротко підстрижене волосся, втомлені, але добрі очі. На цифровому фото, доданому до її файлу, Ава позувала зі своєю донькою Катрін. Катрін була одягнена в ESS, екзоскелетний костюм, хірургічно підключений до її ніг і верхньої частини тіла, який допомогав їй стояти і ходити. Іноді хребет просто неможливо вилікувати або відростити. Вона була паралізована та ледве вижила в жахливій аварії повітряного транспорту, тієї самої аварії, яка забрала життя її батька, покійного чоловіка Ави.

І тепер Ави теж немає.

Чомусь до цього моменту Офелії не спало на думку, що саме тут вона буде спати. Що вона не просто займе місце Олберман в цій місії, але й займе найінтимніше місце жінки — де вона спала, де їй щось снилося, де вона померла.

Ні. Офелія хитає головою. Не там, де Ава померла. У неї закінчилося повітря на Minos 972-C. З несправним геолокатором і, швидше за все, шаленим нападом ERS, який змусив її діяти непередбачувано. Немає необхідності в додатковій мелодрамі; ситуація досить трагічна сама по собі.

Вона хапається за ручку шторки конфіденційності, відчуваючи холодний метал на кінчиках пальців, і тягне, наполовину очікуючи, що шторка закріплена зсередини.

Але завіса легко і плавно втягується над її головою, відкриваючи спальне місце всередині. Спалахує різке біле світло — тепер вона може зрозуміти, чому Ліана та Суреш мають альтернативні джерела освітлення — підкреслюючи простий голий матрац, нову подушку та чисті білі простирадла з такого ж матеріалу, як і її комбінезони. Слабкий запах засобу для чищення з лимонним запахом додаються.

Нічого зловісного. А чому має бути?

Вона дозволяє своїм нервам заспокоїтися, все ще нервуючи від своєї дурної витівки.

Офелія відкриває верхню шухляду для зберігання й кидає туди свій фірмовий одяг. У шухляду, нижню, більшу, вона кладе свою особисту сумку. Вона ще не впевнена, що хоче взяти з собою на поверхню, і немає сенсу розпаковувати її, щоб потім знову запаковувати.

У сумці не так багато речей для початку. Ручка і блокнот, щоб робити нотатки, які неможливо завантажити чи зламати — це, здається, завжди заспокоює її найбільш параноїдальних пацієнтів. Дешевий одноразовий планшет, який містить завантажені фотографії, музику та медіа, які її імплант QuickQ, тут не відтворить. Її минулорічний подарунок на день народження від Дульсі — кольє з крихітною витонченою пташкою на тонкому золотому ланцюжку. Їх мати мало не проковтнула язика, коли це побачила. Дульсі припустила, що це через те, скільки грошей вона витратила.

Решта — здебільшого одяг — товстіші майки, тепліші светри та важкі шкарпетки. Космос холодний.

Закривши шухляду з сумкою всередині, вона випрямляється і тягнеться до простирадла. Але несподіваний спалах кольору зупиняє її руку. Там, між новою подушкою і пакетами постільної білизни — щось рожеве.

Офелія обережно відсуває склеєні простирадла вбік, ковзаючи по матрацу, поки не може чіткіше побачити джерело кольору.

Це квітка. Насправді їх три. Делікатно складені шматочки рожевого паперу перетворилися на орігамі-лотоси. По листках і пелюстках проходять темні прожилки друкованих слів. Меморіал?

Миттєво її пронизує спогад про зовнішню стіну її будівлі в кампусі Монтроуз. Два тижні тому хтось зламав його, тож замість того, щоб запускати останні корпоративні повідомлення, екран показував емоційні зображення квітів, що м’яко похитуються на вітрі, повітряних куль, що піднімаються в небо, і повідомлень на зразок “Пішов занадто рано” і “Ніколи не забудемо”. А також, звісно, “Монтроз дме!”

Вона інстинктивно заплющує очі від спогаду. Але, у свою чергу, це лише викликає інший, старіший:

Похмурі коридори, заставлені ретельно зібраними букетиками крихітної зелені з оранжереї, нитками або залишками тканини, прив’язаними навколо їхніх ніжних стебел. З їдальні лунає плач. Поблиск темно-червоної фарби на дверях до їхніх кімнат, перш ніж мати поспішила завести її всередину.

Її очі різко відкриваються. Ні. Абсолютно не потрібно відкривати двері в минуле.

Вона простягає руку, щоб взяти одну з квіток за крихітну пелюстку. Щось у ній — колір, папір — здається дуже знайомим.

Офелія мружиться на слова, обрізані в складках листя і накладаючись на пелюстки, поки вони не перетворюються на нісенітницю. Тим не менш, кілька фраз відразу вискакують.

… немає доказів правопорушення…

… (імовірна ERS), яка…

… дозволено для повернення…

Це підсумкова сторінка звіту ARD. Оцінка для повернення на службу. Принаймні, копія одного з них