Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу"

— Ну і як же алхімія допомогла тобі, — запитала маленька частина аудиторії, — із втратою ваги?

— Я дуже радий, що ви запитали, — сказав Артур. — Дуже радий. І зараз я вам розповім, який зв'язок між... — Він зупинився. — Між цими двома справами. Тими, які ви згадали. Я вам розповім.

Артур замовк і почав маневрувати своїми думками. В його голові це виглядало так, наче нафтові танкери намагались зробити розворот за три спроби, в найвужчій частині Ла-Маншу.

— Вони відкрили як перетворити надлишок жиру в золото, — сказав він, керуючись затуманеним розумом.

— Ти жартуєш.

— О, так, — сказав Артур. — Тобто ні, — виправив він себе. — Тобто вони справді відкрили.

Він накинувся на ту частину слухачів, що сумнівалась більше всього, яку, за малим, складала повністю вся аудиторія. Тому це зайняло трохи більше часу ніж очікувалось.

— А Ви коли-небудь були в Каліфорнії? — домагався Артур. — Ви знаєте, що вони там виробляють?

Троє з аудиторію зізнались, що були, і що він плете нісенітницю.

— Та ви нічого не бачили, — наполягав Артур.

— О, так. — додав він, бо хтось запропонував розлити ще по порції.

— Доказ, — вказав він на себе і промахнувся лише на кілька дюймів, — перед вашими очима. Чотирнадцять годин в трансі, — сказав Артур, — у резервуарі. В трансі. Я був в резервуарі.

— Думаю, — додав він після вдумливої паузи, — я вже це казав.

Артур терпляче почекав поки наступну порцію належним чином розіллють. А в цей час збирав до купи наступну частину своєї історії, яка мала бути про те, що резервуар потрібно орієнтувати за перпендикуляром, який опущений від Полярної зірки, до лінії, яка з'єднує Марс і Венеру, і вже збирався розповісти її, а ж раптом він вирішив імпровізувати далі.

— Колись давно, — сказав він замість цього, — у резервуарі. У трансі.

Артур строго озирнувся навколо, щоб впевнитись, що всі уважно слідкують.

А потім продовжив.

— На чому я зупинився? — запитав він.

— В трансі, — підказав хтось.

— В резервуарі, — додав інший.

— О, так. — сказав Артур. — Дякую. І потроху — продовжував він протискуючись думками вперед, — потроху, потроху, весь ваш зайвий жир... перетворюється... в... — він зробив паузу для кращого ефекту — в підщ... підк... підкш... — він зупинився, щоб перевести подих — підшкірне золото, яке ви можете видалити хірургічним способом. А вилазити з резервуару пекельно важко. Що ви сказали?

— Я просто кашлянула.

— Я думаю ви сумніваєтесь в мої історії.

— Я лише прочистила горло.

— Вона справді просто кашлянула, — підтвердила значна кількість аудиторії низьким гулом.

— О, так? — запитав Артур, — Тоді все добре. А потім ви ділите прибуток порівну...— він зробив паузу для математичних обрахунків, — п'ятдесят на п'ятдесят з алхіміком. І можна заробити купу грошей!

Артур хитаючи головою озирнувся навколо, і не міг не помітити атмосферу скептицизму, яка запанувала над аудиторією.

І був цим глибоко ображений.

— Як інакше, — поцікавився він, — я зміг би так схуднути?

Доброзичливі руки вже почали допомагати йому дістатися додому.

— Слухайте, — протестував він, коли холодний лютневий вітерець обдув його лице, — зараз це в Каліфорнії останній писк моди. Вам слід побачити на власні очі, якщо ви вже стомились від Галактики. Життя, я маю на увазі. Вам слід поглянути, якщо ви вже стомились від життя. Ось, що я отримав. Схуднення. Поверніть мені вісім років, я сказав. Сподіваюсь тридцять уже більше не буде в моді, бо я в такому разі змарнував силу-силенну грошей дарма.

Він поринув у забуття на деякий час поки приятельські руки допомагали йому пройти стежкою до дому.

— Повернувся вчора, — промимрив він. — Я дуже радий бути вдома. Чи в чомусь дуже схожому на нього...

— Десинхроноз[7], — пробурмотів один з його друзів. — Довга подорож з Каліфорнії. Від неї справді розвалюєшся ще кілька днів.

— Я думаю, що він туди взагалі не їздив, — пробурчав інший. — Цікаво де ж він був. І що з ним трапилось.

Після короткого сну Артур прокинувся і трохи попрацював по дому. Він почувався п'яним, трохи приниженим і все ще дезорієнтованим після подорожі. Його непокоїла думка про те як знайти Фенні.

Артур сів і подивився на акваріум. Він знову стукнув по ньому і, незважаючи на воду і маленьку жовту рибку-транслятор, яка плямкала ротом дещо пригнічено, він продзвенів таким самим глибоким і гіпнотизуючим дзвоном як і раніше.

Хтось хоче висловити вдячність мені, подумав він сам до себе. Але хто і за що?

Розділ 10

— Після третього сигналу буде одна... тридцять дві... і двадцять секунд.

— Біп... біп... біп.

Форд Префект здушив смішок злого вдоволення. Зрозумівши, що немає жодних підстав себе стримувавти він розреготався зловісним реготом.

Він перемкнув вхідний сигнал з Суб-Ета Нету на хай-фай систему корабля і дивний, певною мірою пишномовний, монотонний, з дивовижною чистотою голос заповнив салон.

— Після третього сигналу буде одна... тридцять дві... і тридцять секунд.

— Біп... біп... біп.

Він трішки налаштував гучність поки ретельно слідкував на екрані комп'ютера за таблицею з цифрами, що швидко мінялися. Для відрізка часу, про який він думав, питання використання енергії не можна було переоцінити. Йому зовсім не хотілось мати на совісті вбивство.

— Після третього сигналу буде одна... тридцять дві... і сорок секунд.

— Біп... біп... біп.

Він перевірив маленький корабель. Спустився вниз коротким коридором.

— Після третього сигналу...

Він засунув голову у маленьку, повністю функціональну блискучу залізну ванну кімнату.

— буде...

Прозвучало чудово.

Він заглянув до крихітних спалень.

— .... одна... тридцять дві...

Прозвучало дещо приглушено. На одному з динаміків висів рушник. Він зняв рушника.

— ... і сорок секунд.

Чудово.

Форд перевірив запакований вантажний відсік і був не зовсім задоволений звучанням. Там було в цілому занадто багато запакованого брухту. Він відійшов назад і зачекав поки двері запечатаються. Потім розламав щиток замкненої контрольної панелі і натис на кнопку скидання. Він не знав, чому не здогадався зробити це раніше. Свистячий гуркіт швидко потонув в тиші. Через секунду можна знову було чути легке шипіння.

Яке вже затихло.

Він зачекав поки не з'явиться зелене світло і відкрив двері у вже тепер порожній, вантажний відсік.

— ... одна... тридцять три... і п'ятдесят секунд.

Дуже добре.