Читати книгу - "1984"

остаточними текстами — поем, які визнали ідеологічно шкідливими, але з тієї чи тієї причини залишили в антологіях. І цей коридор з його півсотнею працівників був лише підрозділом, одним із гвинтиків величезного механізму Департаменту Записів. Далі, на нижніх і верхніх поверхах, працювали юрми службовців, що виконували безліч завдань, а в досконало обладнаних студіях для підроблювання фотографій трудилися експерти з поліграфії. Був там і Департамент Телепрограм зі своїми інженерами, продюсерами й командами акторів, яких спеціально підбирали завдяки їхньому вмінню імітувати голоси. Були там цілі армії референтів, чиє завдання полягало лише в тому, щоб знаходити книжки та журнали, що потребували виправлення. Були великі склади, де зберігалися виправлені документи, й топки, в яких спалювали оригінальні примірники. І десь був анонімний керуючий мозок, який координував усі зусилля й випрацьовував політичну лінію, згідно якою якийсь фрагмент минулого зберігався, інший — фальсифікувався, а третій знищувався.

Але Департамент Записів був лише одним з підрозділів Міністерства Правди, головним завданням якого було не лише реконструювати минуле, а й забезпечувати громадян Океанії газетами, кінофільмами, підручниками, телепрограмами, п’єсами, романами — всіма можливими видами інформації, настановами чи розвагами, від статуй до гасел, від ліричних поем до біологічних трактатів, від дитячих букварів до словників Новомови. І Міністерство мало не лише забезпечувати численні потреби Партії, але й транслювати всі ці інформаційні джерела на нижній рівень, для потреб пролетаріату. Існувала ціла низка окремих департаментів, які працювали з пролетарською літературою, музикою, п’єсами та загалом розважальною сферою. Тут друкувалися низькопробні газети, в яких не публікувалося нічого, окрім інформації про спорт, злочини та астрологію, сенсаційні п’ятицентові оповідання, тут знімали фільми, просякнуті сексом, і писали ліричні пісні — суто механічним способом на спеціальному механізмі, що називався версифікатором. Була тут навіть ціла секція — Порносек Новомовою, — яка займалася створенням порнографії найнижчого гатунку, що розсилалася в непрозорих пакетах і яку не дозволялося дивитися жодному членові Партії, окрім тих, що працювали над її виготовленням.

Поки Вінстон працював, пневматична труба виплюнула ще три послання, але всі вони були простими для виконання, і він упорався з ними ще до перерви на Двохвилинку Ненависті. Після закінчення Ненависті він повернувся до своєї кабінки, зняв з полиці словник Новомови, відсунув убік мовопис, протер окуляри й приготувався до свого основного сьогоднішнього завдання.

Головну втіху життя Вінстон знаходив у своїй роботі. Загалом вона була нудною рутиною, але в ній також траплялися настільки складні й заплутані завдання, що він міг зануритися в них, наче у глибини якоїсь математичної проблеми, — то були делікатні фрагменти фальсифікацій, де йому могли допомогти лише його знання принципів Ангсоцу та власне розуміння, чого саме хотіла від нього Партія. Вінстон умів розв’язувати такі проблеми. Іноді йому навіть доручали виправляти передовиці у «Таймсі», які були написані виключно Новомовою. Він розгорнув розпорядження, яке раніше відклав убік. У ньому було написано:

час 3.12.83 повідомлена с.б. плюсплюснеґатив стосовно неосіб повний перепис і показати висособ перед занесенням до файлу

Старомовою (або стандартною англійською мовою) це звучало б так:

Викладення наказу Старшого Брата у «Таймсі» за 3 грудня 1983 року носить надзвичайно незадовільний характер, і в ньому згадано неіснуючих осіб. Перепишіть його повністю і, перш ніж послати виправлений примірник на збереження, покажіть чернетку керівництву.

Вінстон прочитав статтю, що викликала таке обурення. Наказ Старшого Брата, здавалося, був головним чином присвячений схваленню роботи організації, відомої як СППФ, яка постачала сигарети та надавала інші послуги матросам на плавучих фортецях. Окремо відзначали такого собі товариша Відзерса, визначного діяча Внутрішньої Партії, якого нагородили Орденом Особливих заслуг Другого Класу.

Через три місяці без пояснення причин СППФ було несподівано розпущено. Можна було припустити, що Відзерс та його колеги потрапили в опалу, але ані в пресі, ані на телеекрані не було жодного повідомлення стосовно цієї справи. Цього слід було чекати, адже притягнення політичних правопорушників до суду чи навіть їхнє публічне обвинувачення не практикувалося. Великі чистки, які зачіпали тисячі людей із судами над зрадниками та думкозлочинцями, які смиренно каялися у своїх злочинах і потім страчувалися, вважалися спеціальними виставами, які відбувалися не частіше ніж раз на кілька років. Здебільшого люди, що накликали на себе гнів Партії, просто зникали, і про них ніхто більше ніколи не чув. Ніхто не мав жодного уявлення, що з ними сталося. У деяких випадках вони навіть залишалися живими. Вінстон знав особисто близько тридцятьох людей, не кажучи вже про його батьків, які свого часу зникли.

Вінстон обережно почухав ніс скріпкою для паперу. У кабінці по той бік коридору товариш Тіллотсон і досі сидів, низько схилившись над своїм мовописом. Він на мить підвів голову: його окуляри знову вороже зблиснули. Вінстон подумав, чи не працює товариш Тіллотсон над тією самою проблемою, що й він? Цілком можливо. Таку делікатну роботу ніколи не довіряли комусь одному: з іншого боку, доручити її комітетові означало б відверто визнати, що відбувається акт фальсифікації. Імовірно, не менше десяти людей зараз працюють над своїми версіями того, що насправді сказав Старший Брат. А потім якийсь розумник у Внутрішній Партії вибере одну версію, відредагує її і, якщо знадобиться, запустить складні процеси перехресного порівняння, після чого відібрана брехня перейде в постійні записи й стане правдою.

Вінстон не знав, чому Відзерс потрапив у немилість. Можливо, його звинуватили у корупції або в некомпетентності. А може, Старший Брат просто хотів позбутися надто популярного підлеглого. Можливо, Відзерса або когось близького до нього запідозрили в неблагонадійності. Або, найімовірніше, це сталося тому, що чистки та розпорошування людей становили важливу частину процесу врядування. Єдину реальну інформацію містило слово «неособи», яке означало, що Відзерс уже мертвий. У цьому не можна було бути упевненим, навіть коли людей заарештовували. Іноді їх відпускали або, перед тим як стратити, рік чи два дозволяли їм побути на волі. Бувало, що та чи та людина, яка вважалася давно мертвою, наче привид, з’являлася на якомусь публічному процесі, і, перш ніж знову пощезнути, цього разу вже навіки, своїми свідченнями втягувала в нього сотні людей. Проте Відзерс уже був «неособою». Його більше не існувало: отже, його ніколи не існувало. Вінстон вирішив, що, вочевидь, було б замало лише поміняти загальне спрямування промови Старшого Брата. Ліпше зробити її цілком не пов’язаною з первісною темою.

Він може перетворити промову на звичайне обвинувачення, спрямоване проти зрадників та думкозлочинців, але це було б дуже банально, а вигадка про перемогу на фронті або якесь тріумфальне перевиконання Дев’ятого Трирічного Плану занадто ускладнила б