Читати книгу - "Українська міфологія"

Чорт може ховатися від блискавиці й у хаті. Дієвим оберегом у такому разі вважають стрітенську свічку:

«Од грому на Стрє́теннє свєчки святять. Перев’язаниє волокном (ше в людей є) або лєнтою якоюсь. І коли сіє свєчки приносять, уже гримит, то ціє свєчки, вбикновенниє свєчки, вони — тут, в сій комнаті погорить, обойшли тут, тут, шоб той воздух, з теї свєчки, пошов кругом. Чому? Можé завітать той чебурашка (сміється — В. Г.) — і даже сьо свєчка горить на столє, як гримить».[127]

Небезпечно ховатися від блискавки в пустках — там нібито укриваються чорти:

«Як гримить, не можна до теї хати йти, в котрій ніхто не жиє, ліпше змокнути, бо там ховаються лише ті, з ріжками, і може грім ударити, може й тебе вбити».[128]

Пов’язують чорта й зі смітниками («смíтиськами», «сýтичами»):

«Казали, шо десь на смітиську нечистий зберігався, в якихось бур’янах чи шо».[129]

Одним з улюблених місць бісів вважають і корчі бузини:

— «Казали, шо можна ламати бузину, але лиш не у кожний день. В Живний четвер її можна викорчовувати. А в ті всі решта днів її можна ламати, але не викорчовувати. А викорчовувати лише в Живний четвер до схід сонця. То тоже так кажуть: бузина — це їго дерево».[130]

— «Пляц нечистий, там, де була бзина. Казали, шо там діти родять сі каліки і не вестиметься в родині. І казали, шо корчувати бузину не мож, лиш у четвер Живний, врано. А якшо тепер треба зрізати, то лиш до корінні, верх. Казали, шо там нечиста сила».[131]

— «Бзина має всерéдині порожнину, і кажут, шо там сидит той Юзик. Її не можна корчувати, лише в Живний четвер, в Чистий четвер. Зламати можна, але корчувати не можна. Та людина помирає. І це таке в Чернелици було точно».[132]

— «Там той, щез би. І того, кажут, шо не корчуют».[133]

— «Бзина — від диявола, казали, недобре. Погано його різати, корчувати».[134]

— «Не можна рубати бзину. Є така днина, шо сі но рубає. Бзину не кивáти. Ну бо кажут, шо в бзині сидит злий дух, то може покрутити людину. Але як бузина всхне, то тогди рубают. То там таке, кажут, шо сидит, шо як їго дерево вікорчуй, то може людину скрутити, спаралізувати… Той щезник…»[135]

— «Бузина недобре коло хати. То чортове дерево. В Живний четвер досвіта треба вирубувати, і ше й копійки кинути в корінь і так пригорнути».[136]

Побутують також уявлення, що чорт нібито «сидить у будяках».[137] Відповідно будяки («колюкó») називають «чортовим зіллям». Вірять, що їх можна вивести, закопавши на полі шкаралупки з крашанок: «То на Паску. Ето тодє шкаралупу… яйца крáсять, шкаралупи — всє в міску, — вісипать там, де колюкó ростуть, і во’бше по полю. Те зєллє, колюкó гостриє, то цьо воно — черняве зєллє (від назви чорта «пан чернявий» — В. Г.). То їхніє цьвєти. То воно ж як тим-вот, то воно зразу зникає. В любий день. Только зобрать і вінести їє туда. Я сама сипала. Сипала — прихожу, отам на поли конец — не мона влєзти. А ви тáк… Зобрала-зобрала, да занеслá — і нема по сєй день. Пропадают. Вони бояцца».[138]

Ще одна «чортівська» рослина — тютюн. Він нібито виріс із порохні від чорта, із чортової крові, із попелу від спаленого чорта тощо.[139] Побутують такі уявлення й досі: «Звідки тютюн узявся? Чорт насрав — і получилося, а ми його курім».[140] Нерідко «чортовим деревом» вважають осику: «Осика — то чортове дерево».[141]

Не можна нібито ховатися від блискавки й під старими дуплавими деревами: «Грім б’є в нечисті місця, де чорт сидит. В ялицю, смереку, бука, дуба. Де дупло є, кажут, там нечисте сидит».[142] На Вінниччині вірили, що чорт сидить у сухій вербі, що відображено й у прислів’ї: «Закохався, як чорт у суху вербу».[143] Подекуди застерігають перечікувати грозу під ліщиною: «Грім часто б’є в лєщину, бо там ховаєця нечистий».[144] З чортом пов’язують і таку аномалію дерева, як свічка (стрімка гілка, яка відходить від самої серцевини дерева): «На дрóва його. Палóть. Свєчка. Сатана поставіла вже ту свєчку».[145]

Чорт може проявляти себе коли завгодно, проте улюбленим часом, згідно з народним переконанням, є полудень та опівнічна пора: «Північ, дванайціта година — то їх година. І дванайціта година вдень. Бо апостола читає дєк: «Бійся біса в полудневу днину». Дванайціта година — то є його година. Сіяти на полю не можна, — то може сі не вродити ніц».[146]

Судячи з бувальщин та оповідок, серед молоді звичним було випробування ляком в опівнічну пору. Наприклад, потрібно було зайти на кладовище і як доказ принести скалку з хреста. Інколи в таких історіях трапляється й образ чорта:

«Батько росказував. Хлопці, годов по девятнадцать — по двадцять, ходили гулять. Ну, а хутор, і стояла пустка. Ніхто не живе. І заспорили между собой. Ідуть часов двенацать ночі уже з гулянки і говорать: «Хто з печі попелу достане у пустці — ставим бутилку водкі». Ну, один храбрий нашолся — пришов, сунув руку в п’єч, а хтось його як вхопить за руку: «Возьмеш мене замуж — одпущу». Ну, раз такоє дєло, соглашаєця: «Беру!» А он же нє відіт нікого — тьомно. І он заболєв. Ну, мать-старуха плаче, плаче — шо такоє? Не їсть, не п’є, всьо врем’я худне парень. Ну, расказав. Вона говорить дєду: «Гаврило, шукай сватов». Приїжжают туда, а там свєтіця, свєчкі горать, пани такії ходять в шляпах, ну, говорить, шо таке: не ноги, а вроді копити. Ну, і сказав там вже [один]: «Ото єсть в попа подбороднік такой у церкві. — Ун дає йому і говорить: — старайся її за руку взять і накрить руки». Взяв, накрив, і, говорить, нічого не осталось: ні свєчок, шум токо і всьо. Куди воно дєлось? А молоду он держить. А она, как мать уроділа, так і осталась в його гола. Накрив її сват свитою, привели її, обвелись вони хазяйством, дєтішками…»[147]

Зустріч із «чортом» у таких випадках могла бути