Читати книгу - "На байдарці - за снагою"

- А купейних немає? - нерозумно запитує Експедитор.

- Будете брати чи ні?

- Буду!!!

- Скільки квитків?

- Одинадцять!

- Товаришу! Покиньте жарти! Я на роботі!

- Правда, одинадцять!

- Ту-ту-ту...

Так завершується ваша, прямо скажемо, безвідповідальна спроба видурити у бюро замовлень 11 (одинадцять) квитків на поїзд у липні.

Не будемо давати рецептів, як роздобути жадані 11 квитків. Кожен у даному випадку звертається за допомогою до своєї кмітливості й чинить згідно зі своїми можливостями.

Повинні попередити, що метод, рекомендований у розділі «Карти», тут не проходить, бо в липні на залізничних касирш не могла б вплинути навіть дружна компанія у складі Грегорі Пека, Вячеслава Тихонова і Юрія Нікуліна.

У даному випадку ефективним може бути лише масований наліт на залізничні каси з декількох боків. Першу групу «джентльменів удачі» очолює пресловутий дядько Сєва (5 квитків). Друга група воює під керівництвом голови місцевкому, якого пощастило вмовити ціною улесливості, замішаної на сльозах (4 квитки). Ще два квитки беруть у день від'їзду, як-то кажуть, атакою з ходу.

Етап другий: квартира - під'їзд. Під час упакування відібраних для походу речей ви зіткнетесь із загадковим явищем: зібрані й щільно запаковані речі мають набагато більший об'єм, ніж сума об'ємів кожного з предметів окремо. Це заводить пакуючих у стан глибокої прострації і байдужого ставлення до життя. Ось чому дуже важливо, щоб Експедитор був зовсім звільнений від усіх маніпуляцій з упакуванням, бо невдовзі йому доведеться виявити шалену енергію і нелюдську кмітливість - якості, що, як відомо, ніяк не межують з розчаруванням у житті. Ні, великих прикростей багажні тюки не завдають. Як і належить, лише три з них не пролазять у двері, а два, що були зв'язані особливо сумлінно, розсипаються вже при першій спробі підняти їх на плечі. Але все це дрібниці, бо попереду неминуче чекають на вас дві основні неприємності другого етапу.

Перша з них звалюється на вас біля ліфта. Після третього рейсу у щільно напханому ліфті* на майданчику шостого поверху наскакуєте на пенсіонера Вилицюватого, який, розбуркуючи себе войовничими криками, піднімає на вас руку з накачаним «козлом» біцепсом. Ви ще не встигаєте вибачитись за затримку ліфта, як на допомогу Вилицюватому з дев'ятого поверху скочується матуся, штовхаючи поперед себе колісницю-колиску з голосистим немовлям.

Ще 62 клунки, що лишилися, стягаєте без допомоги ліфта. І в той самий момент, коли всі тюки вишикувались біля під'їзду, ваш сусіда з 74-ї квартири під'їздить на критому фургоні з повним комплектом югославських меблів. Відсунути ваші речі неможливо. І тому вам доводиться перетягувати сусідські меблі (вантажники, уздрівши барикади, розвернулися і поїхали разом із задатком) на руках, заклякнувши від думки, що в такий спосіб перетягування і при вашій вантажницькій кваліфікації поставити подряпину - дуже просто. Але все минає благополучно.

Етап третій: під'їзд - вокзал. Якщо описати, навіть стисло, всі пригоди, які доводиться переживати на цьому етапі, то вийде таке чималеньке оповідання, що прочитати його не подужає найтерплячіший читач. І навіть найурівноваженіший з них ще до середини цієї розповіді зайдеться плачем. Тому обмежимось коротким аналізом основних моментів. Передусім ви приймаєте рішення, яке виявляється помилковим. Ви замовляєте вантажне таксі. Точніше, ви намагаєтесь замовити вантажне таксі. Бо по телефону замовлення на цей транспорт не приймаються. А коли ви розшукали диспетчерську, що відає вантажними таксомоторами (зручно! вигідно!), виявляється, що замовлення приймають лише на кінець вересня. Окрім того, за машиною треба з'явитися в парк (селище Лугове, їхати електричкою до 52-го кілометра) до виїзду машин (6.30 ранку).

- А вам, товаришу, власне, куди їхати? На вокзал? Перевозками в межах міста займається Міськтрансагентство. І взагалі, з приватними особами справи не маємо. Принесіть сплачену квитанцію мебльового магазину, тоді й будемо говорити! Не меблі? Тоді що ж ви перевозите? Що значить «різне»? Молодий ще грубіянити!

Якимось чином все ж вимолюєте вантажне таксі, і на перший раз ніби все гаразд. Але ви зарікаєтесь на майбутнє користуватися цим видом сервісу.

Наступного року ви заздалегідь умовляєте товариша по службі, власника «Запорожця», який нещодавно придбав машину і саме з цієї причини ще не встиг виробити імунітет проти набридливих прохачів. Щасливий власник «Запорожця» - людина слова і лише тому робить 19 рейсів, але відтак припиняє з вами вітатися. У цьому його підтримує майже половина працівників відділу, які дізналися, звичайно, в загальних рисах (все ж таки благородний чоловік!) про його митарства.

На третій раз ви вирушаєте до найближчого магазину і намагаєтесь ублагати водія, що привіз ящики з тонізуючим напоєм «Саяни». Інколи це, може, й вдається, але здебільшого - ні. Коли ж вам і пощастить, то доведеться пережити багато прикрих моментів. Спочатку вислуховуєте коментарі водія щодо вашого вантажу. Потім ви помічаєте пенсіонера Вилицюватого, який з цікавістю спостерігає за процесом перевозки, і згадуєте його геніальну властивість, що яскраво виявляється у писанні кляуз та анонімок. Ох, як неприємно відчувати себе людиною, що схиляє іншу людину до злочинного діяння!

Лише Найвища Байдаркова Мудрість, що прийде до вас рано чи пізно, приведе до єдино правильного рішення: за допомогою човникових переїздів (будинок - зупинка автобуса, зупинка автобуса - станція метро і, нарешті, метро до потрібного вокзалу) ви за яких-небудь чотири години перевезете всі речі, витративши, звичайно, максимум фізичної енергії, але мінімум моральної (що дорожче - говорити не будемо) і, що теж важливо, - мінімум коштів.

Етап четвертий: посадка у вагон поїзда. Поки що все відбувається, як в хорошій класичній драмі: з кожним актом трагічність все нагнітається, а вузол подій зав'язується тугіше. Ось чому не дивуємось, коли в проблемі доставки кожен наступний етап виявляється складнішим за попередній. Втім, етап посадки у вагон поїзда стає кульмінацією цієї драми. Саме на цьому етапі перед вами постає Найголовніша Трудність Доставки. І про неї доведеться розповісти детальніше.

Нам доводилось завантажуватись у вагони поїздів різних категорій - від фірмових експресів до вузькоколійних «ящерів» - і на різних меридіанах і паралелях. Проте реакція провідників завжди була однаковою: різкий протест і обурення.

Звинувачувати чесних трудівників залізничного транспорту не варто. На їхньому місці ви вчинили б так само. Якої ж реакції можна чекати від провідника, що уздрів безкінечний ряд тюків найрізноманітніших габаритів?

Найобразливіше, що ви порушуєте «Правила пасажирських та вантажних перевозок» лише трішечки. Ці правила дозволяють кожному пасажиру перевозити 36 кілограмів «ручної поклажі» у пасажирському вагоні та до 50 кілограмів у багажному вагоні.

Досвід показує, що навіть при організації байдаркового переходу за маршрутом мис Шмідта - Північний полюс - Гренландія - Шпіцберген вам не