Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

— Сподіваюся, Борджине, мій син вартий більшого, ніж бути злодієм чи грабіжником, — холодно зауважив містер Мелфой, а містер Борджин почав виправдовуватися:

— Даруйте, пане, я не хотів вас образити.

— Хоча, якщо його оцінки не покращаться, — ще холодніше мовив містер Мелфой, — можливо, це й буде все, на що він здатний.

— Це не моя вина! — заперечив Драко. — Усі вчителі мають улюбленців, тіпа тієї Герміони Ґрейнджер.

— Я думав, тобі буде соромно, що якесь дівчисько, в чиїй родині навіть нема чарівників, випередить тебе в усіх іспитах, — урвав його містер Мелфой.

— Класно! — усміхнувся ледь чутно Гаррі, втішений, що побачив такого сердитого й розгубленого Драко.

— Тепер таке скрізь, — додав своїм масним голосом містер Борджин. — Чаклунська кров уже нічого й не варта.

— Тільки не для мене! — спалахнув містер Мелфой, роздимаючи ніздрі.

— Так, пане, і не для мене теж, — вклонився йому містер Борджин.

— У такому разі, мабуть, повернімося до мого списку, — промовив містер Мелфой. — Я трохи поспішаю, Борджине, маю сьогодні багато різних справ.

Вони почали торгуватися. Гаррі стурбовано стежив, як Драко все ближче підступає до його схованки, розглядаючи виставлені на продаж товари. Він зупинився біля довжелезної, скрученої кільцями мотузки, що належала катові, а тоді, дурнувато посміхаючись, прочитав напис біля розкішного опалового намиста: "Обережно: не чіпати! Закляте — позбавило життя уже дев'ятнадцятьох власників—маґлів"'.

Драко відвернувся й побачив просто перед собою шафу. Підійшов, узявся за ручку…

— Усе, — сказав біля прилавка містер Мелфой. — Ходімо, Драко.

Драко відійшов, а Гаррі витер рукавом чоло.

— Гарного вам дня, містере Борджине, чекаю вас завтра в маєтку, заберете свій товар.

Тільки-но зачинилися двері, як містер Борджин заговорив уже не таким масним голосом.

— То вам гарного дня, містере Мелфою, бо, якщо вірити чуткам, ви не продали мені й половини того добра, що сховане у вашому маєтку…

Понуро бурмочучи, містер Борджин зайшов у якусь дальшу кімнату. Гаррі хвильку зачекав, тоді якомога тихіше виліз із шафи, проминув скляні вітрини з товарами і вийшов із крамниці.

Притримуючи рукою розбиті окуляри, Гаррі роззирнувся. Він опинився в брудному провулочку, де, здавалося, не було нічого, окрім крамничок, пов'язаних із темними мистецтвами. Та, з якої він щойно вийшов, "Борджин і Беркс", видавалася найбільшою, навпроти неї була якась огидна вітрина зі зморщеними головами, а трохи далі — велика клітка з живими величезними чорними павуками. Двійко обдертих чаклунів, перемовляючись у затінку дверей, пильно приглядалися до нього. Відчувши нервове збудження, Гаррі рушив уперед, намагаючись утримати на носі окуляри і без надії сподіваючись знайти вихід.

Стара дерев'яна табличка над крамницею, де торгували отруйними свічками, свідчила, що він опинився на алеї Ноктерн. Це мало допомогло, бо Гаррі ніколи не чув про таку алею. Мабуть, у каміні Візлів він не досить виразно вимовив назву, бо мав тоді в роті повно попелу. Намагаючись не панікувати, він думав, що робити далі.

— Ти не загубився, мій любий? — почувся раптом голос, від якого він аж здригнувся.

Перед ним стояла підстаркувата відьма, тримаючи тацю з чимось, що разюче нагадувало людські нігті, і скоса дивилася на нього, вишкіривши пожовклі зуби.

Гаррі відсахнувся.

— Усе гаразд, дякую, — промимрив він. — Я просто…

— ГАРРІ! Дитєтко! Що ти тут робиш?.. Гарріне серце аж підскочило. Підскочила й відьма: нігті з таці посипалися їй під ноги, вона вилаялась, а до них широкими кроками наближалася гігантська постать гоґвортського лісника Геґріда. Його чорні, мов у жука, очі виблискували над великою кошлатою бородою.

— Геґріде! — полегшено зітхнув Гаррі. — Я загубився, порошок флу…

Геґрід ухопив Гаррі за комір і відтягнув чимдалі від відьми, вибивши з її рук тацю. її вереск лунав їм услід, аж поки вони вибралися зі звивистого провулку на яскраве сонячне світло. Гаррі побачив удалині знайому сніжно-мармурову будівлю — банк "Ґрінґотс". Геґрід вивів його просто на алею Діаґон.

— Йой! Ти такий брудний! — буркнув Геґрід, так завзято обтрушуючи сажу, що Гаррі мало не впав у бочку з драконячими какульками, що стояла біля аптеки. — Чого ти си лазив по тій алеї Ноктерн? Це, Гаррі, таке кляте місце… Я би не хтів, щоб тебе там хтось видів…

— Це я вже зрозумів! — ухилився Гаррі від Геґріда, що знову збирався обтрушувати його. — Я ж кажу, що загубився… А що, до речі, ти там робив?

— Я си шукав якоїсь отрутки для слимаків, пояснив Геґрід. — Вони, кляті, понищили всю шкільну капусту… То ти тут не сам?

— Я разом з Візлі, але вони десь пропали, — сказав Гаррі. — Їх треба якось знайти.

Вони попрямували вулицею разом.

— Як то ся стало, що ти ні разу мені не відписав? — запитав Геґрід Гаррі, який біг підтюпцем поруч (там, де Геґрід ступав крок, Гаррі мусив робити три). Гаррі розповів усе про Добі та Дурслів.

— Шляк би трафив тих маґлів, — обурювався Геґрід. — Якби я знав…

— Гаррі! Гаррі! Сюди!..

Гаррі підвів голову й побачив Герміону Ґрейнджер, яка стояла згори на білих сходах, що вели до "Ґрінґотсу". Вона побігла до них, її пишне каштанове волосся розвівалося на вітрі.

— Що з твоїми окулярами? Привіт, Геґріде! Ой, як чудово побачити вас знову! Гаррі, ти йдеш у "Ґрінґотс"?

— Мушу спочатку знайти Візлів, — відповів Гаррі.

— Ну, тоді чекати недовго! — усміхнувся Геґрід.

Гаррі й Герміона озирнулися: пропихаючись крізь юрбу, до них уже бігли Рон, Фред, Джордж, Персі і містер Візлі.

— Гаррі! — захекано мовив містер Візлі. — Ми сподівалися, що ти помилишся не більше, ніж на один камін! — Він витер свою лискучу лисину. — Молі там мало не божеволіє, зараз вона прибіжить.

— То де ти вийшов? — запитав Рон.

— На алеї Ноктерн, — похмуро сказав Геґрід.

— Класно! — вигукнули водночас Фред і Джордж.

— Нас туди ніколи не пускали, — заздрісно мовив Рон.

— І дуже файно робили, — пробурмотів Геґрід.

Аж ось усі побачили місіс Візлі, яка вже підбігала до них. На одній руці у неї теліпалася торбинка, а на другій висіла Джіні.

— Ох, Гаррі, дорогенький мій! Ти ж міг опинитися де завгодно!

Відсапуючись, вона витягла з торбинки велику щітку для одягу й почала змітати сажу, яку не зміг обтрусити Геґрід. Містер Візлі узяв Гарріні окуляри, легенько вдарив по них своєю чарівною паличкою,