Читати книгу - "Шрам"

— Біля мосту за міськими воротами, — через силу вичавив Егерт. — Завтра на світанку.

Незнайомець витяг гаманець, дістав з нього монету й поклав на стіл поряд із заплямованою вином серветкою. Кивнув хазяїнові й рушив до дверей; Егерт встиг кинути йому в спину:

— Хто буде вашим свідком?

Постоялець «Шляхетного меча» зупинився у дверях. Кинув через плече:

— Моя справа не вимагає секундантів… Візьміть когось для себе.

Пригнувши голову під одвірком, незнайомець вийшов. Грюкнули важкі двері.

Біля мосту за міськими воротами призначалася добряча половина всіх двобоїв у Каваррені. Вибір себе виправдовував — відійшовши від шляху всього на кілька кроків, дуелянти опинялися в глухому безлюдному місці, прикритому до того ж від дороги стіною старих ялин. Утім, у цей ранній дуельний час дорога й міст були абсолютно пустельні й здавалися давно занедбаними.

Супротивники зійшлися біля мосту майже одночасно — Егерт трохи випередив сивого незнайомця, який неспішно брів, і, очікуючи його, кілька хвилин дивився на темну воду.

Каламутна весняна ріка несла на своїй спині набряклі друзки, клапті водоростей, мертві шматочки торішнього листя; подекуди біля каменів вертілися вири, і Егерту подобалося заглядати в самісінький центр їхніх чорних лійок — це нагадувало йому про п’янке відчуття небезпеки. Поруччя моста зовсім підгнили — Солль наліг на них усім тілом, начебто випробовував долю.

Нарешті його супротивник зійшов на міст — Егерту здалося, що він добряче задихався. Тепер незнайомець виглядав по-справжньому старим — набагато старшим за Егертового батька, і Солль засумнівався було, а чи буде чесною дуель, але зустрівшись поглядом з холодними й прозорими, наче крига, очима, негайно ж відкинув цю думку.

— Де ж ваш друг? — запитав незнайомець.

Егерт якнайсуворіше заборонив Карверу супроводжувати його: якщо супротивник ігнорує правила й відмовляється від секунданта, то з якого дива він, Солль, повинен чинити інакше?

— А раптом я припас для вас нечесний прийом? — знову запитав сивий, не спускаючи з Егерта очей.

Егерт посміхнувся. Він міг би сказати, що не надто боїться настирливих старих і їхніх нечесних прийомів і не цінує пусту балаканину, міг розповісти, скільки бачив на своєму віку переможених супротивників, але промовчав, задовольнившись лише красномовною усмішечкою.

Не проронивши більше ні слова, дуелянти зійшли зі шляху. Солль крокував попереду, безтурботно підставивши супротивникові спину, — тим самим він прагнув присоромити незнайомця, продемонструвавши йому повне нехтування його можливим підступам. Проминули ялинник і вийшли на круглу, наче арена, галявинку, утрамбовану чобітьми декількох поколінь каварренських дуелянтів.

Від ріки тягло вогкістю. Знімаючи мундир з намертво пришитим еполетом, Егерт із тугою подумав, що весна цього року надзвичайно холодна й затяжна й намічений на післязавтра пікнік доведеться, мабуть, відкласти до кращих часів. Роса пригинала до землі трави, й великі краплі збігали по стовбурах — здавалося, ніби дерева когось оплакують. Егертові ботфорти майстерної обробки теж вкрилися прозорими кульками.

Супротивники встали один навпроти одного. Солль із подивом зрозумів, що вперше за всю свою дуельну практику має справу з суперником, про якого анічогісінько не знає. Втім, це жодною мірою не збентежило Егерта — усе, що знадобиться, він розраховував дізнатися просто зараз.

Обоє витягли шпаги — Егерт ліниво, його супротивник спокійно й байдуже, як усе, що він робив. Незнайомець не поспішав нападати — стояв собі, втупивши погляд прямо в очі Егерта, і вістря його шпаги теж дивилося в Егертові очі, пильно, серйозно. І вже з того, як він стояв у позиції, Солль зрозумів, що цього разу йому стануть у пригоді всі сімнадцять захистів.

Щоб випробувати супротивника, він почав пробну атаку, і її було неспішно відбито. Егерт спробував ще — так само неспішно незнайомець відбив досить хитрий удар, що завершував коротку, щойно вигадану Соллем комбінацію.

— Вітаю, — промурмотів Егерт, — для свого віку ви дуже непогано… — Нова його комбінація була підступно задумана й віртуозно виконана, однак сивий незнайомець безпристрасно парирував всю серію.

Егерт не без задоволення усвідомив, що супротивник вартий уваги й перемога буде нелегкою, — але тим більш почесною. У глибині душі він гірко пошкодував, що навколо немає глядачів і нікому оцінити його блискучі імпровізації, — але цієї миті в атаку пішов незнайомець.

Солль ледве встиг вивернутися; всі його сімнадцять захистів заметалися, безпомічно змінюючи один одного. Удари сипалися безупинно — несподівані, підступні, безжально сильні, й Егерт, який чинив скажений опір, не раз бачив сталь біля самісінького обличчя.

Потім так само раптово все скінчилося, — незнайомець відступив на крок, наче прагнув якнайліпше роздивитися Егерта з голови до ніг.

Солль важко дихав, мокре волосся прилипло до скронь, по спині стікали цівки поту, а рука, що тримала шпагу, гуділа, наче мідний дзвін.

— Непогано, — видихнув він, дивлячись у прозорі очі, — чому ж одразу не зізналися, що ви — вчитель фехтування на спочинку?

З цими словами він кинувся вперед, і, якби знайшлися свідки цього двобою, вони без вагань підтвердили б, що таких блискучих комбінацій рубака-Солль не видавав ще ніколи.

Він стрибав, наче коник-стрибунець, одночасно нападаючи справа й зліва, зверху й знизу, продумуючи партію на двадцять ходів уперед, він був швидкий і технічно бездоганний, він перебував у піку своєї форми — і жодного разу не домігся успіху, хоча б крихітного.

Усі його удари начебто втрапляли в кам’яну стіну — напевно, щось подібне відчуває теля, яке вперше бореться з дубом. Жодну з комбінацій не було доведено до кінця, супротивник, ніби наперед знаючи думки Солля, перемудровував його задумку, переходив у контратаку, і Егерт відчував його клинок то біля грудей, то біля живота, то біля обличчя. Солль впізнав, нарешті, свою власну гру зі студентом в кота-мишку. Зрозуміло було, що він уже добрячий десяток разів міг вбитий померти, але навіщось йому давали можливість пожити ще.

— Цікаво, — прохрипів він, відстрибнувши на два кроки, — хотілося б мені знати, кому ви продали