Читати книгу - "Маленький принц, Антуан де Сент Екзюпері"

- Ну звісно,- відповів лис.

- Виходить, ти нічого не виграв.

- Виграв,- заперечив лис.- Згадай, що я казав про золоте збіжжя.- І змовк. Потім додав: - Піди ще подивись на троянди. Ти зрозумієш, що твоя троянда - єдина на світі. А коли повернешся попрощатись зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

Маленький принц пішов подивитися на троянди.

- Ви зовсім не схожі на мою троянду,- сказав він їм,- ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, яким раніше був мій лис. Він був схожий на сто тисяч інших лисів. Але я з ним потоваришував, і тепер він став єдиним у цілому світі.

Троянди дуже зніяковіли.

- Ви гарні, але порожні,- додав іще маленький принц.- Заради вас не захочеться вмерти. Звісна річ, звичайний перехожий і про мою троянду подумає, що вона така ж, як і ви. Але вона одна-єдина, дорожча за всіх вас. Бо я полив її. Бо я накрив її скляним ковпаком. Бо я затулив її ширмою. Бо задля неї я знищив гусінь (залишив тільки двох чи трьох, щоб вивелись метелики). Бо я чув, коли вона скаржилась, чи вихвалялась, і навіть коли замовкала. Бо це моя троянда.

І маленький принц повернувся до лиса.

- Прощай...- сказав він.

- Прощай,- відповів лис.- Ось моя таємниця. Вона дуже проста: добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш.

- Найголовнішого очима не побачиш,- повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

- Твоя троянда така дорога тобі через те, що ти віддав їй стільки часу.

- Моя троянда така дорога мені...- повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

- Люди забули цю істину,- мовив лис.- Але ти не повинен забувати. Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду...

- Я відповідаю за свою троянду...- повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

XXII

- Добридень,- мовив маленький принц.

- Добридень,- озвався стрілочник.

- Що ти тут робиш? - спитав маленький принц.

- Сортую пасажирів,- відповів стрілочник,- відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі чоловік, один поїзд праворуч, другий - ліворуч.

І швидкий поїзд, сяючи освітленими вікнами, загуркотів, мов грім, і промчав мимо, аж задвигтіла будка стрілочника.

- Як поспішають,- здивувався маленький принц.- Що вони шукають?

- Навіть сам машиніст цього не знає,- сказав стрілочник.

Другий швидкий поїзд, сяючи вогнями, прогуркотів у протилежний бік.

- Вони вже повертаються?..- спитав маленький принц.

- Це не ті,- відповів стрілочник.- Це зустрічний поїзд.

- Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

- Люди завжди невдоволені там, де вони живуть,- відповів стрілочник.

Тут прогуркотів яскраво освітлений третій швидкий поїзд.

- Вони женуться за тими першими? - спитав маленький принц.

- Ні за ким вони не женуться,- відказав стрілочник.- Вони сплять там, усередині, або позіхають. Тільки діти притуляються носами до шибок.

- Тільки діти знають, чого шукають,- зітхнув маленький принц.- Вони тратять стільки часу на ганчір’яну ляльку, і вона стає їм дуже дорогою, і якщо її відібрати, діти плачуть...

- Вони щасливі,- сказав стрілочник.

XXIII

- Добридень,- мовив маленький принц.

- Добридень,- відповів торгівець.

Він продавав поліпшені пігулки, які втамовують спрагу. Проковтнеш таку пігулку - і потім цілий тиждень не треба пити.

- Навіщо ти їх продаєш? - спитав маленький принц.

- Від них велика економія часу,- відказав торгівець.- Експерти зробили підрахунки: за тиждень людина заощаджує п’ятдесят три хвилини.

- А що роблять у ці п’ятдесят три хвилини?

- Хто що хоче...

«От якби мені треба було витратити п’ятдесят три хвилини,- подумав маленький принц,- я просто пішов би до струмка…»



XXIV

Минув тиждень з дня моєї аварії в пустелі, і, слухаючи розповідь про торгівця пігулками, я випив останній ковток води.

- О,- сказав я маленькому принцові,- твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені більше нічого пити, і я теж був би щасливий, якби міг просто піти до струмка!

- Мій друг лис...- почав був він.

- Хлопче, мені вже не до лиса!

- Чому?

- А тому, що доведеться вмерти від спраги...

Він не зрозумів мене й відповів:

- Добре, коли є друг, навіть якщо треба вмерти. Ось я, приміром, радий, що в мене був друг лис...

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не знав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця...» - подумав я.

Але він поглянув на мене і відповів на мої думки:

- Мені теж хочеться пити... пошукаймо криницю...

Я стомлено розвів руками: це безглуздя - шукати навмання в неосяжній пустелі криницю. І все ж ми вирушили в дорогу.

Ми пройшли мовчки багато годин, уже запала ніч, на небі висипали зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх немов уві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

- Отже, і ти знаєш, що таке спрага? - спитав я.

Проте він не відповів на моє запитання. Він сказав просто:

- Вода буває потрібна й серцю...

Я не зрозумів його слів, але промовчав... Знав, що не треба його розпитувати.

Він був стомлений. Сів. Я опустився біля нього. Ми помовчали. Потім він сказав:

- Зорі гарні, бо десь там є квітка, якої не видно звідси...