Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

— Мені подобається будинок твоїх батьків, я, була б не проти виховувати там своїх дітей. До речі, хочу з’їздити до них у гості, адже ми з ними не бачились ще з нашого весілля.

— Якщо хочеш з ними побачитись, то їдь краще без мене. — Назар боявся, що вона образиться, адже це все ж таки його батьки а не її, та вона навпаки зраділа що поїде без нього, адже їй було приємне їхнє товариство, а Назар був тягарем в даній ситуації.

— Так, звісно, я можу поїхати сама. — з посмішкою в душі відповіла Вероніка.

— А коли твої батьки приїдуть навідати нас? Адже вони так і не приїхали на весілля власної дочки. — змінював тему Назар.

— Не все так просто, ми дуже швидко призначили дату весілля, вони фізично не змогли вирватись, вони аж у Канаді, а це ж не з сусіднього міста приїхати, і не так давно вони там облаштувалися. — Вероніка трохи образилась на Назара, за це запитання, їй і самій було не пособі, через те що її батьки не відвідали весілля дочки.

Через декілька днів вони поїхали обирати собі будинок.

— Красива вітальня, тобі так не здається? — запитував Назар.

— Мені тут якось не комфортно. — відповідала Вероніка. — До речі, вчора, коли я була у твоїх батьків, Тимофій запросив мене у театр. Він хотів піти з Марією, але вона не зможе, у неї свої плани.

– І що ти відповіла?

— Я сказала що подумаю. — Назару сподобалась ця відповідь, адже її «Я подумаю», дає йому можливість щось змінити, на крайній випадок він сам може запросити її кудись на вихідні, тим самим не давши можливості піти із Тимофієм. Та він не знав однієї маленької деталі, вона йому збрехала, вона вже погодилась на його пропозицію і наперед знала що сказати Назару якщо той буде категорично проти цього.

— Все одно не розумію, чому тобі не подобається цей будинок, попередній був чудовий, а до цього взагалі немає до чого придертись. Поглянь яка тут простора кухня, а вітальня яка красива, я так і бачу як ми приймаємо тут гостей на дні народженні дитини. Тут три спальні, вже буде готова кімната якщо ми заплануємо ще одну дитину. На задньому дворі я вчитиму свого сина, чи дочку, кататись на велосипеді. Одним словом — будинок чудовий.

— Я розумію, але насправді, я відчуваю що мені тут якось не зручно. — відповідала вона.

— Гаразд, сонечко, поїхали до дому, завтра глянемо ще декілька варіантів.

Він розумів що проблема не в маленькій кухні чи поганій вітальні, і далеко не в тому, що Вероніка відчуває себе тут не комфортно. Назар обирав ці будинки не випадково, він приймав рішення з огляду на те, що хвилювало його найбільше, а саме його батьки. Усі будинки знаходились в протилежних кінцях міста від його рідного будинку, і це робило ще більш незручним відвідини Вероніки його батьків. Та її неможливо було перебороти, тому він вирішив дати їй те чого вона прагне і цим самим стати для неї ще кращим чоловіком аніж вчора, щоб вона ще більше покохала його та бажала проводити час саме з ним, а не з людьми яких він вважав монстрами. Та це лише верхівка айсберга, насправді він мріяв щоб Вероніка розуміла його, і відчувала те ж саме що і він до своїх батьків. Він виношував в свої голові одну думку «Довести їй, що це жахливі люди і їх потрібно остерігатись», але не знав як це зробити, і це його засмучувало ще більше, хтось би назвав це ревнивістю, та Назар вважав що захищає її.

Наступного дня вони так і не спромоглися обрати підходящий будинок, все по тим же причинам які придумувала Вероніка, не дивлячись на те, що запропоновані Назаром варіанти були значно ближче до дому його батьків аніж вчорашні. Не помітивши дня і ночі, Нараз раптом зрозумів що завтра субота, а він так і нічого не придумав, щоб Вероніка залишилась із ним на вихідних, або з будь-якою іншою людиною, лише не з Тимофієм. Так і не придумавши вагомий привід залишити Вероніку біля себе, він просто запросив її у ресторан.

— Я б з радістю, але я вже сказала Тимофію що піду із ним в театр.

— Ти ж начебто відповіла йому що подумаєш. — трохи підозріло запитував Назар.

— Так, але сьогодні зранку я говорила з ним по телефону, і він загадав що його пропозиція щодо театру ще в силі, а так як жодних планів на завтра у нас не було, я і погодилась. Але, якщо ти проти я можу відмовитись.

— Ні, я не проти, звісно йди. А що за вистава? — Назар розумів, якщо він заборонить Вероніці йти з Тимофієм в театр, добром це не закінчиться, адже у нього немає жодних вагомих причин перечити їй, окрім власної відрази до нього.

— Якийсь аматорський маловідомий театр, навіть не пригадаю як п’єса називається, знаю лише що Тимофій вже дивився її, і дуже хоче подивитись ще раз, він дуже багато розповідав про цю виставу, та я мало що запам’ятала, коли подивлюсь сама, тоді вже і детально перерозповім тобі. — але Назар вже не слухав її, він запитав її про виставу лише для того, щоб трохи перевести тему, він щиро слухав її, та полум’я ненависті заважало її словам посісти своє місце в його голові.

— Так, звісно. Я і сам давно вже не був у театрі, може і ми пізніше якось сходимо.

— Я подивлюсь завтра, можливо у них в репертуарі є щось цікаве.

— Так, звісно сонечко. — відповідав Назар, та не знав на які слова Вероніки він відповідає. Не розуміючи самого себе, і не розуміючи своїх відчуттів, цих дивних ревнощів до вітчима, Назар був сам не свій. Але що може трапитись? Він також не знав, в цьому і була причина, він не знав до чого це може призвести. «Вона спілкується з його батьками», але це жодним чином на нього не впливає, та і він сам не проти інколи побути на самоті, адже вона не змушує його спілкуватись з ними, хоча цілком має на це право. «Мій вітчим ненавидить мене і може змусити її змінити думку про мене, і вона почне в мені сумніватись?», Назар не