Читати книгу - "Душевна музика, Террі Пратчетт"

— ПИСК.

— А піщанок? Як там з піщанками?

— ПИСК.

— Хто б міг подумати. Ніколи не знав. То є й Смерть Піщанок? Дивовижно, як ви встигаєте їх усіх із коліщаток вихоплювати на бігу...

— ПИСК.

— Як собі знаєш.

Бувають люди дня й нічні створіння.

Важливо пам’ятати, що нічні створіння — це не просто люди дня, які засиджуються допізна, бо вважають, що це їх робить цікавішими й крутішими.

Щоби перейти з однієї категорії в іншу, недостатньо блідого обличчя й товстого шару чорних тіней для повік.

Але спадковість, звісно, тут може зарадити.

Крук виріс у вічно напіврозваленій й зарослій плющем Вежі мистецтв, що височіє над Невидною академією у дальній частині Анк-Морпорка. Круки від природи розумні птахи, і витоки магії, яка зазвичай посилює усе, зробили своє. У крука не було імені. Тварини зазвичай не переймаються іменами.

Чарівник, який вважав себе власником крука, звав його Карком, але тільки через те, що не мав почуття гумору і, як усі люди без почуття гумору, тішився наявністю почуття гумору, якого насправді в нього не було.

Крук полетів назад до чарівника, влетів крізь відчинене вікно й зайняв своє місце на черепі.

— Бідося, — сказав він.

— Така вона, доля, — озвався череп.

— Розумію її намагання бути як усі. Зважаючи на обставини.

— Так, — озвався череп. — Виходь із гри, доки сам собі хазяїн, от як я скажу.

Власник зерносховища в Анк-Морпорку влаштував чистку. Смерть Щурів чув віддалений гавкіт тер’єрів. На нього чекала важка робоча ніч.

Доволі важко описати мисленнєві процеси, що протікали в черепі Смерті Щурів, чи навіть стверджувати сам факт їхнього протікання. У нього було відчуття, що не варто було залучати крука, але люди в усьому покладаються на слова. Щури не думають наперед, принаймні в загальному розумінні. У загальному розумінні Смерть Щурів був дуже й дуже занепокоєний. Про освіченість він якось заздалегідь не подумав.

Наступного ранку в Сюзен не виникло потреби вдавати неіснування. На географії перевіряли знання про рівнини Сто[3], основні експортні товари рівнин Сто[4], фауну й флору рівнин Сто[5]. Варто було визначити спільний знаменник, і далі все було ясно. Вихованкам треба було розмалювати контурну карту. В хід пішли переважно зелені олівці. На обід були «мерцеві пальці» й «окатий пудинг», які послужили здоровим баластом для пообідніх занять, а саме для спорту.

Спортом у пансіоні опікувалася Залізна Лілі, яка, коли вірити чуткам, голилася і могла тягати гирі зубами. Грім її заохочувальних вигуків розкочувався над майданчиком, і зводилися вони переважно до «вріжте йому, трясогузки косоокі!»

Панна Дупс і панна Делькрос у такі дні воліли тримати вікна зачиненими. Панна Дупс ковтала підручники з логіки сторінка за сторінкою, а панна Делькрос, вбрана у щось, що вона вважала тогою, вправлялася в евритміці в спортзалі[6].

Люди дивувалися, як добре Сюзен давався спорт. Принаймні певні його види. Хокей, лакрос і раундерз — завжди. Загалом, будь-який спорт чи гра, де треба було тримати в руках видовжені предмети й ними замахуватися. Коли Сюзен вела м’яч до воріт із виразом крайньої зосередженості на обличчі, воротарки знічувалися і, всерйоз сумніваючись у захисній здатності воротарської форми, падали на землю, а м’яч зі свистом пролітав над ними на рівні пояса.

Про загальну людську тупість, на думку Сюзен, красномовно свідчив той факт, що, незважаючи на виняткову здібність до таких ігор, ніхто не хотів її брати до себе в команду.

Навіть товстеньких прищавих дівчаток брали охочіше. Це була така кричуща нелогічність, і вона геть не розуміла, чому з нею так чинять.

Вона пояснювала іншим дівчатам, як класно вміє грати, і навіть показувала, а тоді говорила, що тільки цілковита дурепа не схоче взяти її в команду. Та з якихось нестерпно незрозумілих причин це не давало жодного результату.

Того дня по обіді Сюзен вирішила взяти відгул. Офіційні правила дозволяли вихованкам піти на прогулянку замість занять спортом, якщо тільки вони йшли гуляти не поодинці. Зазвичай дівчата під час таких прогулянок ішли в місто й купляли смажену картоплю з рибою в якій-небудь засмальцьованій забігайлівці в Тритрояндовому провулку: смаженого вихованкам у пансіоні не давали, бо панна Дупс вважала це нездоровою їжею, а тому вони розживалися смажениною в місті за першої-ліпшої нагоди.

Дівчата мусили ходити групами по троє чи більше. Небезпека, з умоглядної точки зору панни Дупс, не чигає звідусіль на дівчат, які ходять більш як по двоє.

У будь-якому разі, навряд небезпека чигатиме на групу, в якій є принцеса Гагата й Глорія Бабайдоттір.

Власники пансіону спершу трохи переймалися, що серед вихованок буде тролиня, але Гагатин батько був царем цілої гори, а царські особи тільки на користь бюджету й репутації. Крім того, — як казала панна Дупс панні Делькрос, — це обов’язок пансіону, підтримувати тих, хто виявляє прагнення поводитися у справжньому суспільстві як належить, а ще той трольський цар дуже милий і запевняв, що не в змозі й пригадати, коли востаннє їв мислячу істоту. Зір у Гагати був не дуже, тому її звільнили від перебування на сонці й в’язання кольчуг на уроках праці.

А от Глорію звільнили від фізкультури через схильність погрожувати всім навколо сокирою. Панна Дупс натякала, що сокира — не дівоча зброя, та Глорія завважила, що навпаки, бо сокира дісталася їй від бабуні, яка все життя прожила з тією сокирою й начищала її щосуботи, навіть якщо не користувалася нею цілий тиждень. У її манері триматися за руків’я було щось таке, що змусило відступити навіть панну Дупс.

Щоби показати охочість до компромісу, вона не носила свій залізний шолом, а бороду хоча й не голила — бо не було такого правила, що дівчата мусять зголювати бороду довжиною сантиметрів зо тридцять, — зате заплітала в коси. І вплітала в них стрічки гербових кольорів пансіону.

Чомусь Сюзен почувалася в їхньому товаристві своєю, і панна Дупс навіть обережно висловила схвалення з цього приводу. Як мило, що в Сюзен є з ким бути нерозлийводою. Ця заява спантеличила Сюзен. Вона й гадки не мала, що хтось може вжити в прямій мові слово «нерозлийвода».

Троє дівчат відійшли до букової алеї вздовж майданчика.

— Не розумію цього вашого спорту, — сказала Глорія, дивлячись на зграю задиханих молодих жінок, що стрімголов гасали полем туди-сюди.

— Є така трольська гра,