Читати книгу - "Магічна академія Вастус, Julybookss"

Розділ 11. Не так і важко перемогти бойового мага, достатньо жіночої хитрості.

           Прийшовши в кімнату, я першим ділом відправилась в душ. Потрібно було змити з себе спогади цього дня, особливо його завершення. В душі я стояла довго, все обдумувала як таке могло статись, та єдине що спадало на думку - це адреналін. 
Вдягнулась в піжаму і лягла спати...
  ...Я йду по коридору.. Вот кабінет, знаю що мені туди потрібно і що мене там вже чекають ... відкриваю двері бачу хлопця, симпатичного. 
- Я вдячна, що ти прийшов. - сказала... Я?!
Моя рука тягнеться до хлопця, він ніби здивований, а в наступну секунду його тіло падає на землю. Майже синє тіло...
        Просинаюсь від дзвону будильника, та вставати зовсім не хочеться. Мені знову приснилась жертва, і мені не треба йти в лазарет щоб це перевірити. Я вже знаю. Відчуваю що це той хлопець - друга жертва.
І чому саме мені сняться ці сни, невже я до цього також причетна?
   - Ти готова? - запитав Алекс, коли я відчинила йому двері. 
- Майже. - відповіла хлопцю та взяла сумку з речима. - Тепер готова.
- Ти якась дивна сьогодні. - швидко помітив Алекс. 
- Просто погано спала. 
- Надіюсь сніданок підніме тобі настрій, - усміхнувся хлопець.
         Зі снідонком ми розібрались швидко, ну як ми, швидше Алекс, я просто поколупала вилкою їжу і ми пішли. Перша пара вот-вот почнеться, і лише вона відділяє мене від зустрічі з професором Койлом. Я молилась щоб він не прийшов на наступну пару, або щоб просто зробив вигляд, що нічого не було. 
- Добрий день, адепти. - як завжди привітався професор Койл, коли ми прийшли на другу пару. - Сьогодні відпрацюємо рукопашний бій, тому ставайте в пари.
Я, як завжди, стала в пару з Алексом.
- Адептка Річардс, - кликнув мене професор. - ви стаєте в пару зі мною.
- Чому це? - обурилась я, бути близько біля нього зовсім не хотілось.
- А вам мало було минулого разу? - поцікавився Койл. - Вот мені було достатньо, ваш тандем приносить неприємності. Адепт Вудс, встаньте з адептом Міллер в пару.
Вибору в мене не було, я підійшла до професора.
- Ваша задача положити мене на землю і не дозволити положити себе. Все зрозуміло?
- Зрозуміло. - не дивлячись на професора відповіла я.
- Якщо ви не будете на мене дивитись, то пропустити оце. 
З цими словами професор поставив мені підножку і я впала на землю. 
- Так нечесно. - обурилась піднімаючись.
- Ви не сказали, що ми почали.
- А противник і не буде вас попереджувати. Давайте пробуйте.
     Я намагалась поставити професору підніжку як і він мені, та в мене нічого не виходило. Кожна спроба закінчувалась невдачею і професору це надоїло, він почав також нападати. Його спроби були вдалішими, я кожен раз летіла вниз. Та одного разу, від втрати рівноваги я схопилась за професора. Він цього, здається, не очікував і повалився на мене.
- Непргана спроба, адептка. - з посмішкою похвалив професор. - Та я все одно зверху.
          Щоки почервоніли, вот козел. Він вирішив з мене познущатись. Ну якщо він використовує такі методи, то і я спробую. Ми жінки хитрі, тому краще нас не злити.
         Ми з професором встали, і я зробила фальшивий випад зі спробою вдарити професора. Він щось таке очікував, тому швидко перехопив руку, розвернув мене та притиснув спиною до себе. Я ж скориставшись моментом, притиснулась до нього ближче своєю п'ятою точкою. Такого професор не очікував. 
- Що ти робиш? - тихо запитав мене Койл, переходячи на ти.
- Нічого. - невинно відповіла і притиснулась ще ближче.
        Професор почав дихати важче і точно не від бою. Скориставшись його ступором, я різко розвернулась і вдарила своєю ногою по його. Неочікуючи такого, професор впав на землю, та в останній момент встиг потягнути мене за собою. По закону підлості, я опинилась зверху на професорі.
- Непогано. - усміхнувся Койл. - Ти швидко вчишся. Та є маленький нюанс.
- Який? - поцікавилась я, все ще лежачи на професорі.
- Я люблю бути зверху. - сказав він і перекинув мене на спину, а сам навис над мною. 
Його очі зустрілись з моїми і в голові пролетіли картинки вчорашнього поцілунку.                                                  
        Професор швидко піднявся, та подав руку мені. Я була здивована та руку прийняла. Не часто професор Койл такий джентельмен, точніше він ніколи таким не був. Тим більше зі мною.                                                                                          

- Заняття закінчено. - сказав професор і адепти дружно направились на вихід. - Адептка Річардс, чекаю вас після занять в своєму кабінеті.                                                              
- Для чого? - поцікавилась.
- Обговоримо ваші додаткові заняття з некромантії. - відповів професор та зник в порталі.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно