Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

Різкий оглушальний дзвінок змушує мене здригнутися і отямитися, ручка м'яко викочується з пальців. Урок математики закінчено. Попереду останній на сьогодні урок – хімія.

Я випростуюсь на стільці і пробігаю очима по листку з написаною контрольною. На два тести я відповіла швидше за все неправильно, але часу виправити у мене не залишилося, викладач вже проходить по моєму ряду, збираючи листочки. Ну і добре. Балом вище, балом нижче, це мої батьки вже обдарували б мене парочкою косих поглядів і повчань, звинувативши в неуважності. Вони просто затяті перфекціоністи, їм важливо, щоби все було досконало. Зрештою, може мені пощастить, і я отримаю чергову п'ятірку і за цю контрольну. Хоча, якщо бути чесною, я думала не так про неї, як про Кейна. І нехай батьки відібрали у мене свободу, але мої думки все ще належать мені. Нічого, потерпи, Кім, ще трохи. Ще трохи і все закінчиться. 

Вчитель йде з класу, нагадуючи про домашнє завдання на наступний урок, і коли кабінет залишає останній учень і шум зменшується, затихнувши наприкінці коридору, я різко з'їжджаю на стільці і заплющую очі, втомлено відкидаючи обличчя до стелі...

...- Я, коли піду до школи, вчитимуся краще за всіх. Чесно-чесно! Так, щоб ти пишався мною і бачив у зошитах тільки відмінні оцінки. 

- Звісно я тобою пишутимусь в будь-якому випадку. Як сьогодні пройшов твій день? 

- Добре, справді! Тільки вихователька зовсім не дозволяє нам солодощі. Місіс Мей каже, що від них в животі з'являться жаби.

- Ні звичайно, не з'являться. Але, якщо бути необережним, можна й захворіти.

- Я знаю. Мама теж багато їла солодощів, то ж захворіла і тепер лікується. Мені так сказала місіс Мей, але я знаю, що вона обманює. Мама не любить солодке, це все через те, що вона пила багато бурбону. А я, коли виросту, стану лікарем і лікуватиму людей від таких хвороб.

Я слухаю розмірений звук дитячого голоска і думаю, треба ж. До чого ж вона розумна дівчинка, Олівія. А їй лише п'ять років, дитина зовсім.

- Кіммі! - Олівія перша помічає мене, Кейн теж повертається в мій бік, і на його обличчі застигає щось середнє між потрясінням та щирим нерозумінням. Я щойно штовхнула двері до кімнати.

- Привіт, - м'яко вітаюсь я.

- Кіммі, ти прийшла! - Олівія зістрибує з колін брата на підлогу, від чого її спідничка задирається на білих колготках, і біжить до мене.

Я витягаю руки і обіймаю її, коли вона теплою хмаринкою штовхається в мій живіт. Я ковзаю пальцями по тендітних плічках, перебираю лагідні золотисті кучері і посміхаюся, м'яко промовляючи:

- Вибач, я не знала, що ми сьогодні побачимось, то ж нічого тобі не купила. Ти не ображаєшся на мене?

Олівія скидає голову вгору і негативно мотає головою, зовсім не засмучуючись. Я дивлюся, як вона посміхається, оголюючи рот, повний молочних зубів, і відчуваю, як в грудях стає легше. Я опускаюся навпочіпки і міцно обіймаю маленьку сестричку Кейна, сильно заплющивши очі. Боже, як мені хочеться, щоб вона була по-справжньому щаслива!

- Кіммі, Кіммі, - кличе маля, трохи відсторонюючись. - Кейн мені подарував ляльковий будиночок та акварельні фарби. Я вже розфарбувала кілька нових літер, а тепер піду знайомити свої ляльки з їхнім новим будинком. Хочеш подивитися?

Я киваю у відповідь і трохи нахиляюсь, прибравши від її чола неслухняне волоссячко:

- Тільки давай спочатку ми тебе вмиємо.

Я обережно беру її спочатку за одну забруднену морозивом руку, а потім за іншу, але Олівія рішуче висмикує їх.

– Я сама можу.

Я дивлюся на те, як вона відповідально йде у ванну, відчиняє двері і підсуває до раковини низьку табуреточку. Залазить на неї і вмикає кран, а потім кидає на мене смішний косий погляд і зістрибує на підлогу, щоб замкнути за собою двері. І це у свої п'ять років! Коли шум води трохи притуплюється за зачиненими дверима, я перекладаю погляд на Кейна, він все ще сидить на ліжку. Його очі не відриваються й зараз, і мені здається, що він не припиняв на мене дивитися з того часу, як я увійшла до будинку. У ньому стільки настороженості та сумнівів, що я починаю відчувати прискорений біг серця. Є щось ще в його погляді, але я настільки схвильована, що не можу зрозуміти.

- Чи маю я бути наляканий або збентежений тим, що ти тут? – нарешті подає голос Кейн. - Твої батьки вже напевно схопились в пошуки і, чорт його забирай, я не боюся за себе, але Кім, ти ж розумієш, чим це може закінчитися для тебе?

Мої ноги якраз зупиняються перед ним, я кладу долоні на тепле рідне обличчя і піднімаю його. Кейн дивиться на мене знизу вгору з-під рівної лінії його густих вій, що відкидають маленькі тіні на вилиці, в неймовірних синіх очах застигла тривога і обожнювання. Боже, знав би ти, наскільки ти зараз красивий...

- Ти можеш просто послухати мене? - прошу я і відчуваю, як мій рот розтягується у ніжній усмішці, але я намагаюся тримати обличчя. - Містер Томас нездужає і нас відпустили з останнього уроку. Я вийшла через запасний хід зі школи, а Генрі ще навіть немає, то ж ніхто ні про що не здогадується. Зізнатись, я ненавиджу уроки містера Томаса, у мене створюється таке відчуття, ніби хтось скручує мене в тугу спіраль, в нього такий неприємний голос і він вічно до мене докопується... Мабуть, я надто багато говорю.

– Вічність би слухав. Я просто милуюсь. - Кейн своїм улюбленим жестом заправляє пасмо волосся мені за вухо, він намагається посміхнутися, але його посмішка виходить натягнутою.

– Кім. - Погляд Кейна змінюється і я починаю нервувати, бачачи в ньому дуже багато обережності. - Я не зможу прийти на твій випускний. Заступник директора буде власною персоною і хлопці не зможуть прикрити мене. Ти засмутилась?

Я відчуваю, як моє серце пропускає удар. Цей день справді важливий для мене, але не тому що в ньому буде випускний. Я готувала себе і до цього теж, і чесно кажучи, мені здавалося, що я не сильно засмучуся, якщо Кейн все ж таки не з'явиться, однак всередині ворушиться незрозуміле почуття. Я хотіла б сказати йому, що нічого страшного, що я розумію, як йому важко і, будь ласка, нехай він тільки не хвилюється через це. Чи можу я ображатися? Ні! Але в душі визріває щось інше, воно розливається по грудях гарячим потоком, завдає сильного дискомфорту і мені чомусь важко дихати. Ось тільки замість всього цього я вимовляю лише одне слово: