Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

А цього знаю всього нічого, а вже встигла вдарити. У його присутності я нервуюсь більше, ніж у минулі часи на іспиті в інститут. Серце сполохано тремтить при одному спогаді про поцілунок. Може це від його всепоглинаючої аури мужності? Таких я ще не зустрічала, щоб з одного погляду дихання збивалося. Бувають екземпляри! Ще й самовпевнений до неможливого, наче й, правда, принц який. Де узявся на мою голову?

Взагалі не люблю красенів, у мені вони з юності викликають стійку огиду. А тут просто наче якесь затьмарення. Сподіваюся, воно незабаром пройде, бо я у власній квартирі почуваюся, як на мінному полі. Крок праворуч… крок ліворуч… І станеться вибух!

Треба завтра Ваньку добре потрясти, що за друг такий у нього дивний. Нехай тільки спробує мені знову наплести про інший світ, голову відірву.

У такому бойовому настрої пішла спати. Коли проходила кімнатою, де розташувався інтурист, серце, чомусь, схвильовано забилося.

«Може у мене гормональний збій який? Або до кардіолога час?»

Коли в будинку сторонній, особливо чоловік, почуваєшся незручно, тільки те, що я відчуваю поряд із цим кадром, незручністю не назвеш, тут немов у клітину зі левом заходиш. Чи не могла я закохатися з першого погляду? Маячня просто. Не в моєму характері западати на першого зустрічного».

Прошмигнувши мишкою до себе, залізла в ліжко і закуталася в ковдру. Я стільки м'яти видула, ніби маю заснути.

Розбудив мене, хоч як це дивно, телефонний дзвінок. Ледве піднялася під його трелі, згадуючи того, хто дзвонив «не злим, тихим словом». Кому це не спитися так рано? На годиннику було ще сім.

Діставшись до телефону, роздратовано зняла трубку, пробурчавши похмуро: «Алло!»

- Доброго ранку, Світлано Андріївно, - прощебетала бадьоро старша медсестричка нашого відділення. - Вибачте, що розбудила, чи не могли б ви вийти на пару днів раніше з відпустки?

- Не могла, - простягла я, перебуваючи десь між сном та дійсністю. - Я ще зовсім не відпочила, попереду вихідні і я не маю жодного бажання проводити їх на роботі.

Тільки якщо зараз вона спитає, що робила ці три тижні, я не готова відповісти.

- Світлано Андріївно, - не звернувши уваги на мій тон, все так само з ентузіазмом продовжувала та: - Вам всього лише потрібно буде відчергувати в ці вихідні, а потім зможете догуляти дні, що залишилися, або взяти їх під Новий рік.

- До Нового року ще дожити треба, а такими темпами, Раєчко, я не доживу. Дайте людині виспатися.

- Ну, Світлано Андріївно, - заканючила вона. - Ну, треба! Народу у відділенні зовсім не залишилося, нема кому працювати. Ви, звичайно, маєте право відмовитися, але Семен Ігорович вам не пробачить, ви ж знаєте.

А це вже пішов відвертий шантаж. Коли я вже вирвусь із цього незручного стану бути в кожній бочці затичкою? На жаль така доля всіх початківців, незалежно від професії.

- Раю, ти - шантажистка! - видала я, в душі вже погодившись. - Гаразд! Але раніше, ніж через дві години на мене не чекайте, я ще не прокинулася.

– Світлано Андріївно! - вигукнула та радісно. – Ви свята!

Вона ще щось там говорила, тільки я вже її не слухала. Зараз, мабуть, покладе трубку і зітхне втомлено зі словами: «Ось, стерво, любить нерви потріпати!»

Поплелася у ванну упорядковувати себе.

- Лялька! Чого не спиш? – на шляху трапився братик і теж живенький такий із ранку.

 «Звідки у них енергія береться?»

- А ти? – перепитала його, широко позіхнувши.

- У нас багато справ, - відповів той, зачісуючи свою буйну шевелюру.

У цей момент у дверях з'явився інтурист, теж уже повністю одягнений, свіжий і сяючий. Подивився на мене так, наче я льодяник на паличці, і весь мій сон, як рукою зняло. Як у людини виходить, щоразу виводити мене зі стану рівноваги?

Згадавши, що вирішила цього красеня ігнорувати, гордо піднявши голову, крокуючи від стегна, вирушила вмиватися.

- Ти чому так рано встала? - почав знову допитуватися Ванька, після того, як я, прийнявши прохолодний душ і привівши себе в порядок, з'явилася на кухні.

- На роботу викликали, - відповіла сумно, ставлячи на плиту турку з кавою.

Братик із гостем переглянулися, як два шпигуни-змовники. Що вони там собі надумали? Мене вже одні їхні погляди злять.

- Ти ж ще у відпустці! - здивувався молоденький.

- А! - махнула рукою, не бажаючи вдаватися до подробиць. - Відпустку свою я профукала, і мені дуже цікаво де.